Нещодавно був у селі Перемога (раніше називали Ядлівка) Броварського району, що на Київщині. Зустрів там селянина, який віз на підводі понад 300 кілограмів

яблук. Я зрадів, адже подумав, що в селі організували переробку фруктів. Але той мене розчарував, відказавши: «Щоб не пропадали яблука у громадському саду, збираю їх і годую корову, свиней, та й коневі вони смакують».

Мене дуже хвилює безгосподарність керівників райспоживспілки, що не організовують закупівлю фруктів у селян, дачників-садівників, які виростили в 2008 році добрий урожай. Водночас діти та дорослі мешканці, особливо в містах, і на третину не споживають науково-обґрунтованої норми у фруктах. А тонни яблук і груш гинуть на землі в садах селян і дачників. Я, садівник-аматор, на своїй дачі у 0,1 гектара постійно протягом 40 років вирощую яблука, груші, сливи, вишні та ще багато ягід. Цього року лише яблук вродило понад 950 кілограмів. Чимало використав для сім’ї, роздав друзям, знайомим, а третину прикопав, щоб не розводити шкідливих комах. Звичайно, болить душа за врожай. До речі, якщо в Європі сади обробляють за сезон хімічними засобами 10—12 разів, то в нас на дачах вирощують фрукти без застосування хімії: збираємо гусінь руками, сіємо відлякуючі рослини.

У нашому садовому товаристві «Академік», яке розташоване в урочищі хутора Скибіна Броварського району — за 35 кілометрів від Києва — налічується 350 дворів. А взагалі навколо Броварів — до 10 тисяч дачників. У більшості постійно із року в рік виникають проблеми: куди подіти надлишки фруктів? Працівники в садах на дачах — це переважно люди похилого віку. Не всі вони мають сили і транспортні засоби, щоб привезти на ринок і реалізувати плоди своєї праці.

У селі Велика Димерка в радянські часи було збудовано консервний завод, який використовував фрукти з навколишніх сіл, виробляючи консерви, а саме: яблучні сік, джем, мармелад тощо. Було державне замовлення, і цю доступну продукцію отримували дитячі та лікувальні заклади, із задоволенням купували самі броварчани і кияни. Після «горбачовської перебудови» і «кучмівських реформ» радгоспний сад у понад 1000 гектарів заріс бур’янами, завод припинив свою діяльність. І тепер, маючи багатющий земельний потенціал, завозимо з-за кордону харчі сумнівної якості. У селах з’явилися безробітні працездатні люди. За часи радянської влади такого не було.

Моя пропозиція проста. Оскільки Україна поривається в Євросоюз, то передусім треба у своєму домі навести європейський порядок. Наприклад, у Словакії, де я побував, на власні очі побачив, як під час збору врожаю фруктів і овочів спеціальні машини їздять до приватних господарів — садівників, городників і за реальними цінами для двох сторін скуповують надлишки фруктів і овочів. І там чомусь державні мужі хвилюються, щоб не гинув вирощений урожай. Та й їхні громадяни наче працюють, як і ми, але живуть у декілька разів заможніше.

Гадаю, і ми не гірші за європейців, просто в Україні ще дуже багато недолугих керівників.

Василь ТИМОЩИК, ветеран війни і праці.