Хто зважився замовити і поставити перший у світі пам’ятник Тарасу Шевченку? Засновник міста Алчевськ — Олексій Кирилович Алчевський — син дрібного сумського торговця. Він здобув освіту у Сумах у двокласній школі, більше ніяких навчальних закладів не закінчував, але все життя займався самоосвітою. Змолоду писав вірші. У 1861 р. власним коштом відкрив у Сумах першу в Україні українську недільну школу.
Наступного року Олексій Кирилович обвінчався з Христиною Журавльовою (вона з Борзни, що на Чернігівщині). Подружжя переїхало у Харків, і невдовзі їх уже знало все місто. В домі цієї пари завжди звучали шевченківське слово й українська пісня. У Алчевських можна було застати Олександра Олеся, Василя Мову (Лиманського), Олександра Потебню, Гната Хоткевича та приїжджих гостей — Миколу Вороного, Пантелеймона Куліша, Тадея Рильського, послухати розмови, насолодитися грою і співом професійних майстрів. О. Алчевський очолив харківську «Громаду» (гурток української інтелігенції). Христина Данилівна почала вчителювати у створеній чоловіком недільній школі. Її ученицями (було їх до 50 душ) стали колишні кріпачки, куховарки від 15 до 45 років.
Згодом О. Алчевський розбагатів і потрапив до числа засновників і членів правління Харківського торговельного банку — першого в імперії приватного акціонерного банку. Сам Алчевський великими капіталами не володів, але мав талант організатора. Два банки заснував разом з Іваном Вернадським (батьком видатного вченого) та Іловайським. Бізнес допоміг Алчевському стати великим землевласником. Він створив одну з перших в імперії промислово-фінансових груп, що об’єднала банки, металургійні заводи, вугільні шахти, рудники, транспортні компанії. Заснований Алчевським завод Донецько-Юріївського металургійного товариства (ДЮМО) став на той час єдиним в Україні металургійним підприємством, побудованим на вітчизняні капітали (решта були власністю бельгійських і британських компаній). У пам’ять про засновника заводу ДЮМО станція Юр’ївка і селище біля неї були перейменовані 1903 р. у місто Алчевськ.
Наприкінці XІX ст. власність О. Алчевського оцінювалася в 30 млн. рублів. На свої кошти він будував бібліотеки, лікарні, церкви, школи. Окрім недільної в Сумах, за його матеріальної підтримки виникли й перша жіноча недільна школа в Харкові, гірниче училище у Катеринославі (тепер Дніпропетровськ), харківське комерційне училище та сільськогосподарський інститут. 1901 року О. Алчевський отримав дворянство.
З часом у родині народилися чотири сини і дві доньки. Батько активно долучався до їх виховання. Намагався дати дітям усе найкраще: освіту, власну бібліотеку, подорожі Європою.
У такій благодатній атмосфері розвинулося яскраве суцвіття талантів молодших Алчевських. Усі вони прославили Україну! Іван став солістом Маріїнського оперного театру (Петербург), Григорій — талановитим композитором, Дмитро (кандидат природничих наук) продовжив справи батька, Микола, як і матір, пішов у педагоги. Дочка Ганна стала художницею. А наймолодша Христя Алчевська не тільки співала й малювала, а й мала визначні акторські здібності, писала вірші і все життя залишалась вірною поетичній музі. Її лірика, дуже різноманітна за тематикою, вражає патріотизмом, глибиною і чистотою.
Олексій Кирилович дуже любив Шевченка, знав напам’ять багато його творів. У 1899 р. він профінансував зведення першого в світі пам’ятника Кобзарю. Погруддя з дорогого білого мармуру виконав професор Петербурзької АМ Володимир Беклемішев. У ті часи неможливо було офіційно відкрити пам’ятник славетному українському поету, тому його встановили на території садиби Алчевських у Харкові.
Христина Данилівна весь час віддавала школі, яку утримував О. Алчевський. На його гроші зять — архітектор О. М. Бекетов (чоловік дочки Ганни) — збудував недільну школу. Багато коштів потребувало й друкування книжок, укладених дружиною, фінансування товариства грамотності, громадської бібліотеки. Економічна криза в країні підштовхнула Алчевського вдатися до сумнівних фінансових операцій. Рятуючись від банкрутства, підприємець намагався отримати урядове замовлення для своїх металургійних підприємств, а також просив у Міністерстві фінансів дозволу на випуск облігацій під заставу свого майна. Але міністр фінансів Сергій Вітте відмовив.
7 травня 1901 року О. Алчевський кинувся під потяг на Варшавському вокзалі в Петербурзі. Втім, версію про самогубство заперечує той факт, що Олексія Кириловича було поховано всередині огорожі кладовища. Ймовірно, банкіра вбили конкуренти, адже справи підприємств Олексія Алчевського одразу потрапили до рук Московського торгового дому братів Рябушинських...
А сучасний дослідник Ігор Бондар-Терещенко вважає, що О. Алчевського згубила не криза, а дружина. Вітте кредит йому дав, але не ту суму, що влаштовувала Христину Данилівну. Та навіть після банкрутства грошей покійного вистачило на виплату всіх родинних боргів. А Христина Данилівна й надалі утримувала недільну школу, яка загалом проіснувала 50 років.
Запоріжжя.
Фото з архіву.
