Світова економічна та фінансова системи — у кризі, що її за можливими наслідками порівнюють з
«великою депресією» 30-х років минулого століття у США. Уряди Америки та країн Європи, щоб пом’якшити удар, удаються до антикризових заходів. Конгрес США ухвалив стабілізаційний пакет, ФРН та Ірландія гарантували безпеку приватним ощадним рахункам. Крім того, чотири провідні економіки Європи домовилися координувати свою фінансову стратегію з сусідами.А що Україна? Варто згадати паніку кілька днів тому: всупереч запевненням і уряду, і Президента, що нашій економічній і банківській системі нічого не загрожує, тисячі вкладників спустошили свої депозитні рахунки в банках, втративши відсотки. Так криза дотягнулася до
«маленького» українця.Тим часом урядовці заспокоюють: на щастя (!), наша фінансова система ще недостатньо інтегрована в міжнародну, й це дає певні надії, що світова криза зачепить її частково і не проявиться в повальному зменшенні зарплат і хвилі звільнень. Тож і антикризових заходів уживати немає потреби. Не буду нагадувати про ура-заяви українських лідерів щодо нашої
«уже» європейськості, чи «гідного» партнерства із заможними державами, хоч і кортить. Як і запитати: «Навіщо нас дурити?».Дивовижна у нас країна! Ми пишаємося незалежністю, а майже нічого не робимо для її зміцнення. Радше навпаки: увійшовши у світову спільноту з пристойною базою для створення міцної ринкової економіки, щороку опускаємося в економічних рейтингах — у Європі та Центральній Азії посідаємо передостаннє 145-те місце. А нині й узагалі зраділи: оскільки ми не у світовій економіці, то їхній
«сірий вовк» нам не страшний, а США та ЄС порятують і нас...Чи порятують? Українські фінансисти твердять: дуже швидко відбулася переоцінка ризиків, пов’язаних із зовнішнім інвестуванням, — у гірший бік. Що зрозуміло: відсутність пріоритетів в економіці, високий рівень державного втручання у неї, цілком реальна перспектива девальвації гривні, безпрецедентно висока інфляція. Деякі зарубіжні інвестори взагалі згортають проекти. Також зникла можливість брати гроші за кордоном, що спричинило брак ресурсів на іпотечному ринку, падіння продажу автомобілів, скорочення споживчого кредитування.
Крім того, світова криза — не така для нас і не небезпечна: падіння цін на сировинних ринках уже боляче вдарило по українській металургійній промисловості. Досі мало не єдине, чим хвалилися, був експорт сталі. Тепер саме через цей
«коридор» до нас і прийшли проблеми фінансової кризи: склади металургійних підприємств затоварені, є небезпека зменшення замовлень. Що призведе до ще однієї проблеми — нам не буде чим покривати зовнішні мільярдні запозичення. Це — серйозно, оскільки, за даними Держкомстату, у нас утворилося негативне зовнішньоторговельне сальдо, що на початок року становило понад 11 млрд. дол.Утім, експерти вважають, що Україні нині загрожують не так економічні проблеми, як внутрішні політичні. Якби не вони, то уряду не було б потреби вживати антикризових заходів. Згадаймо: одна з популярних українських політичних сил ще недавно обіцяла відокремити бізнес від політики. У результаті у Верховній Раді побільшало мільйонерів і мільярдерів, які розв’язують там власні проблеми — частенько за допомогою кулаків. І в інших парламентах депутати влаштовують потасовки. Але політичні пристрасті там жодним чином не впливають на економіку країни. У наших політиків навпаки: вони не пропонують стратегічних рішень, але звинувачують опонентів у провальній економічній політиці.
Більш ніж певна, що так буде й цього разу. Утім, навряд чи знайдуть винних: усе спишуть на світову фінансову кризу.
