Вільна від корупції, демократична Україна — найкращий аргумент проти російської пропаганди
Сьогодні ми намагаємося — кожен у міру своїх можливостей — впливати на сценарій, що його нам нав’язує Москва. Багато хто припинив купувати російські товари. Та, подивившись уважно на етикетки в супермаркетах, ми, як то кажуть, прозріли. Бо, наприклад, більш-менш відомі миючі засоби, побутова хімія, представлені на нашому ринку, виробляються в основному в Росії. Ну а що трохи складніше за мило і шампунь — звісно ж, у Китаї. Українські товари побачиш хіба в продуктово-горілчаних рядах. Не дивно, що з таким господарюванням кредити можемо віддавати лише за рахунок нових позичок. Ніхто не сумнівається, що ситуацію в економіці потрібно змінювати кардинально і швидко. Про те, настільки реально це зробити у нинішній складний час, наша розмова з народним депутатом України від політичної партії «УДАР» Віталія Кличка», кандидатом економічних наук Анатолієм Ревенком (на знімку).
— Сьогодні Україна отримала унікальний шанс все змінити максимально швидко й ефективно, запровадивши європейські стандарти в економіці та суспільстві в цілому. Стандарти, які нашим найближчим сусідам дозволили за кілька років у рази випередити Україну за всіма економічними показниками. Для прикладу візьмемо Польщу. Не тільки тому, що вона наша найближча сусідка, а тому, що в 1990 році ця країна мала ВВП на душу населення лише на 8% більший, ніж в Україні. А вже через п’ять років після підписання Угоди про зону вільної торгівлі з ЄС польський ВВП порівняно з українським збільшився вчетверо. І експорт на душу населення Польщі, який у 1990 році практично дорівнював експорту України, у 1995 році став удвічі більшим за наш. І це задовго до членства в Євросоюзі, лише внаслідок міцних торговельних та економічних зв’язків, вибудуваних з ЄС, усунення торгівельних бар’єрів та проведення реформ. Словом, того, що сьогодні пропонується Україні і що дало результат не в одній, а в доброму десятку країн — наших колишніх друзів по соцтабору. Людина, ідеальний економічний «нюх» якої заперечити не зможе ніхто — Джордж Сорос сказав, що Україна надзвичайно приваблива для інвестицій, оскільки володіє «високоякісним людським капіталом», а також диверсифікованою економікою. Думаю, з ним погодиться багато хто.
— Прорахувати «траєкторію руху» нашої економіки очевидно було не так складно й раніше, то як ми дійшли до такого життя?
— Пам’ятаю, як, працюючи заступником голови облдержадміністрації, мав розмову з директором невеликого маслосирзаводу, у який хотів інвестувати на той час немалі кошти чеський підприємець. Чех пропонував модернізувати і розширити виробництво за свій рахунок, після чого воно могло б давати добрі прибутки, додаткові робочі місця, надходження до бюджету. Але директор заводика розсудив по-своєму: сьогодні хтось вкладає кошти, завтра відбирає підприємство. Така перспектива жодним чином його не влаштовувала. Переконати директора не вдалося ніякими аргументами, і через пару років воно зупинилося зовсім. Це був не найгірший досвід іноземного інвестора в Україні. Всі ми не раз чули, як у них вимагали «відкати» розміром мало не з саму інвестицію, «віджимали» вже непогано працюючий бізнес, не повертали кредити тощо.
А ось ще одна схожа історія, але вже в масштабах, більших у сотні разів. У райцентрі Долинська, що на Кіровоградщині, розташований відомий у всій Східній Європі Криворізький гірничо-збагачувальний комбінат окиснених руд (КГЗКОР), точніше, те, що від нього залишилося. Підприємство з помпою почали будувати в радянські часи, в проекті брали участь практично всі країни соцтабору. Але будували, як і все тоді, так довго, що й сам соцтабір не дожив до закінчення грандіозного будівництва. Соцтабір почив у Бозі, будівництво зупинилося, люди масово виїхали з Долинської. І коли років десять тому в це містечко з порожніми будинками і вибитими вікнами прийшла звістка, що напіврозкрадений комбінат хоче придбати і добудувати стратегічний інвестор, радів не лише цей невеликий райцентр, а і вся Кіровоградщина. Адже потужності КГЗКОРу дозволили б області назавжди розлучитися зі статусом хронічно дотаційної. Та не так сталося... Знайшовся й тут свій «директор маслосирзаводу», який вирішив, що комбінат знадобиться у господарстві й собі... Щоправда, треба було його добудувати, тобто інвестувати величезні кошти. А це не те саме, що зайти на готове працююче підприємство. Тому будівництво і далі стоїть, руйнується, звідти вивозиться обладнання...
— У той час, коли в світі стоїть черга по інвестиції, а наша економіка потребує їх, як повітря, це можна назвати злочином.
— І цей список нереалізованих можливостей нашої економіки можна продовжувати довго. Економіки, яка має величезний потенціал — найкращі в світі чорноземи, здатні прогодувати кілька сотень мільйонів населення, мало не всю таблицю Менделєєва, помірний клімат і чи не головне — освічене населення. Але при цьому залишається однією з найслабших у світі, з усіма відповідними наслідками. Тому ми повинні якнайшвидше запровадити європейські норми, насамперед в законодавстві України. Головний критерій: там не повинно бути жодних лазівок, які дозволяли б чиновнику, судді, правоохоронцю хоч якось впливати на «прибуткові» рішення. Плюс суворе покарання за корупційні дії.
— Тут, мабуть, «воювати» буде важко.
— Так, боротьба з корупцією буде нелегкою. На жаль, сьогодні зосередитися лише на цьому надважливому завданні ми не маємо змоги. Спочатку доведеться всі сили кинути на боротьбу з тероризмом, і нарешті знову стати мирною, безпечною країною. Зате коли світ переконається, що в Україні можна безпечно і за європейськими стандартами вести справи, інвестор не піде, а побіжить до нас. Тоді ми здатні будемо «догнати й перегнати» багатьох і багатьох. Адже достатньо буде, наприклад у Кіровограді, який став моєю другою Батьківщиною і який завжди був дотаційним, збудувати один сучасний завод із виробництва побутової техніки. Він здатен буде тримати на собі бюджет не лише міста, а й цілого регіону.
— А чого чекати малому й середньому бізнесу в разі заходу на наш ринок крупних інвесторів?
— Саме цей сегмент бізнесу і повинен стати головним «набувачем вигод» від впровадження євростандартів. Адже практично в усіх високорозвинених цивілізованих країнах він становить основу економіки. Так має бути і в Україні.
Здешевлення і спрощення ведення бізнесу, знову ж таки, максимальне зниження рівня корупції на всіх рівнях — від чиновника до фіскальних і правоохоронних органів, дуже швидко дасть свої результати. Європейські правила гри в бізнесі дають гарантії стабільності, недоторканності приватної власності, чого, прямо скажемо, аж ніяк не гарантувала наша влада, особливо за часів попереднього президента... Тобто ситуацій, коли підприємство змушують продати за півціни чи віддати «дяді», просто не може бути. Людина, яка має свою справу, буде стовідсотково впевнена, що передасть її своїм дітям і онукам. За таких умов бізнес розвиватиметься дуже швидко, незважаючи на кризу.
— Чи не занадто оптимістичні ваші прогнози? Адже багато аналітиків настроєні, м’яко кажучи, дуже скептично...
— Я справді, невиправний оптиміст щодо майбутнього України і, зокрема, нашої економіки. Сьогодні ще не всі зрозуміли, що природні ресурси країни вже не є беззаперечним фактором її процвітання. Капіталізація соціальної мережі, створеної студентом, наприклад, не набагато нижча капіталізації гіганта з видобутку вуглеводнів (маю на увазі «Фейсбук» і «Газпром»). Принципово те, що і Цукерберг, і росіянин Брін (співзасновник «Гугл») збудували свій бізнес у вільній демократичній Америці. А, наприклад, про російську «силіконову долину» Сколково чуємо лише у зв’язку із величезними затратами на його розбудову.
Переконаний, якщо сьогодні наше громадянство на Сході України цінують здебільшого освічені та далекоглядні люди, то дуже скоро переваги вільного від корупції, демократичного суспільства стануть помітними й іншим. Більше того, я впевнений, що завтра Донбас, а післязавтра й Крим захочуть жити в заможній, справедливій, європейській Україні. Саме цього панічно боїться Путін, і саме це повинно стати нашим спільним надзавданням.
Розмовляла Олександра СЕЛЕЦЬКА.
ЦИФРА
У Великобританії, Німеччині, Італії, Франції, США, Японії частка малого бізнесу у ВВП становить від 50 до 70%, у нас — 5—6%. Це — величезний резерв, який можна швидко активізувати, якнайшвидше прийнявши закон, який забезпечить прості правила реєстрації, оподаткування, звітності та безпеки бізнесу. А також, безперечно, малим підприємствам треба дати доступне кредитування.