Кому потрібні вугільні борги?

«Незважаючи на те, що приватизація припинена, ми однаково проводимо моніторинг тих компаній, які потенційно могли б брати участь у цьому процесі. Вже можу сказати, що на території України немає такої компанії, котра хотіла б купити те, що залишилося», — повідомив Олексій Новіков журналістам під час семінару, організованого Мінвуглепромом у Ласпі.

Він пояснив, що специфіка вугільної галузі не лише в технологіях, а й у тім, що «підприємства, які добувають вугілля й доводять його до того стану, який можна назвати продуктом (у тому числі вуглезбагачувальні, машинобудівні), сьогодні не є вільними у виборі ефективності роботи. Тому що де-юре виробничі активи цих підприємств — це на 90 відсотків власність податкової адміністрації, вони перебувають у податковій заставі». Тобто потенційному покупцеві доведеться придбати не лише шахту, а й її борги, та ще й погодити угоду з податковою адміністрацією. Крім того, інвестора зобов’яжуть узяти додаткові зобов’язання, наприклад, стосовно побутового вугілля.

Тому сьогодні для успішного розвитку галузі необхідний закон «Про особливість приватизації підприємств вугільної промисловості». Такий законопроект, за словами Олексія Новікова, міністерство підготувало ще рік тому. Досі цей документ не потрапив у парламент. Причин того, знову-таки, безліч. Це і складна політична ситуація, і специфічність цього законопроекту. Адже в разі його прийняття, доведеться вносити зміни до багатьох законів, які вже чинні.

Поки припинено приватизацію, є проміжний варіант співробітництва. Це договори про спільну діяльність. За умовами такого договору, інвестори можуть провести певну підготовку до майбутнього придбання підприємства або співробітництва.

За 14 років закрили 137 шахт

Поки інвесторів не допускають до приватизаційних процесів, управляти галуззю доводиться державі. Сьогодні вугільній промисловості потрібні інвестиції для відновлення й оновлення шахтного фонду, залучення нових технологій. Держава з кожним роком збільшує кількість асигнувань на галузь, але їх вочевидь не вистачає. За останніх 14 років Кабінетом Міністрів було ухвалено рішення про ліквідацію 137 шахт. А скільки з’явилося нових за цей час? Нині будується одна — «Нововолинська 10».

Крім того, до 2003 року не виділялося ні копійки на програми охорони праці. За словами директора департаменту охорони праці і надзвичайних ситуацій Ігоря Ященка, «спочатку кошти виділяли невеликі. У 2003 році — 45 млн. гривень, згодом — 50 млн. гривень, потім — 60, 65 млн. гривень. Нинішнього року ця цифра становить 105 млн. гривень».

На ці гроші за останніх п’ять років удалося практично повністю (за винятком семи газових) обладнати шахти сучасними комплексами аерогазового контролю, які мають, до того ж функцію «чорного ящика».

Але й цього недостатньо. Щоб повністю виконати всі заплановані програми з охорони праці, необхідно 470 млн. гривень на рік. Це, зокрема, дасть змогу впровадити комплексні системи «УТАС». Вони дуже дорогі — від 10 до 20 млн. гривень для кожної шахти. Через дорожнечу їх вирішили застосовувати лише на великих і небезпечних шахтах. На 14 підприємствах вугільної галузі такі системи вже впроваджено, з них 12 — це підприємства державної форми власності.

Крім того, за словами Ігоря Ященка, українські вчені розробили унікальну систему комплексної безпеки. Вона дає змогу об’єднати всі дані шахти під один загальний алгоритм і передати для незалежного контролю, який вирішили доручити штабу гірничорятувальників. Цією системою вже обладнали шахту імені Кірова на ДП «Макіїввугілля». Закупити такі системи для декількох шахт одразу державі не по кишені. У Мінвуглепромі сподіваються, що приватизацію підприємств вугільної промисловості відновлять (список із майже 80 підприємств, що рекомендуються до приватизації на 2009 рік, уже відправлено до Фонду держмайна) і в такий спосіб продані шахти одержать ефективного власника, а державні — додаткові кошти для реконструкції.