Гадаю, проблеми, порушені у статті анонімного автора (
«Голос України», 5.09.08), не виникли б взагалі, якби школи фінансувалися в повному обсязі.Тепер коротко розповім про свою біду. Педагога може скривдити не тільки директор, інспектор, а й представник селищної ради.
Коли народилася моя онука, я оформила її в лютому 2006 року на чергу в садок. У червні 2008-го дочка (зазначте, вчитель) попросила селищного голову влаштувати дитину в групу при школі, де ми обидві працюємо. Пообіцяв. У серпні онучка ходила в групу два дні, після чого надійшов наказ: на поріг не пускати. Обранець народу сказав:
«Ніхто мені не указ. Скаржтеся куди хочете, я нікого не боюся».Це і є реальне ставлення чиновника до педагогів. І це відповідь на запитання: чому вчителі після закінчення вузу не їдуть у село. Трапиться можливість, поїде до міста й моя дочка. Зарплата невелика, дитина невлаштована.
Васильківський район
Дніпропетровської області.
