Їх називають ангелами-хоронителями, бо вони опускаються на землю, ризикуючи життям

Їхали, звісно, не з порожніми руками — везли вантажівку та вантажний мікроавтобус, заповнені продуктами, гігієнічними засобами, технічним обладнанням (загалом понад 5 тонн), а ще — 20-тонну фуру мінеральної води. Цю допомогу вдалося зібрати завдяки доброчинцям — підприємствам, організаціям, приватним особам, які передавали військовим усе від щирого серця.

Першим пунктом призначення був Дніпропетровськ, де базуються військові льотчики, зокрема вертолітники 16-ї окремої бригади армійської авіації, яка дислокується в Бродах. Гостей із Львівщини зустрів командир бригади, полковник Ігор Яременко. Виявилося, що приїзд збігся з урочистостями з нагоди Дня конституції, які відбувалися в частині, тож потрапили одразу на врочисте зібрання.

Розпочали хвилиною мовчання за загиблими захисниками України. У цьому місці й у цьому колі хвилина мовчання була не умовністю, не традиційним ритуалом. Кілька днів тому вояки втратили трьох своїх побратимів, вертоліт яких збили терористи вже під час оголошеного Президентом перемир’я. А ще раніше, на самому початку антитерористичної операції, не повернулися з бойового завдання п’ятеро бродівських вертолітників. Про них, про загиблих побратимів, тут найбільше розмов, спогадів та жалю.

«Ми з Андрієм Бєлкіним розмовляли за п’ять хвилин до вильоту. Попрощалися, а хвилин за п’ятнадцять нам кажуть, що все, збили, ніхто не вижив...», — згадують хлопці. Тут, в ангарі, де ремонтують прострелені вертольоти, стоять два дерев’яні хрести із табличками, на яких імена п’ятьох перших загиблих із двох екіпажів. Їх планують встановити на місці трагедії, під Слов’янськом, однак нині це зробити неможливо...

Про героїзм бродівських льотчиків в зоні АТО вже складають легенди. Нам доводилося чути, що десантники на землі часто аплодують майстерності наших пілотів.

Хлопці показують нам «щасливий» МІ-8, екіпаж якого дивом вцілів. «От погляньте, куля пройшла так, що мала вцілити просто в бортового техніка, але всі живі, відбулися тільки подряпинами. «Це було приблизно два тижні тому, ми висаджували десант під Амвросіївкою, — розповідає командир вертольота підполковник Олег Старченко. — Ще дорогою до місця призначення нас обстрілювали, але зачепили тільки хвіст. А коли ми поверталися, то нас уже чекали, зустріли пострілами в кабіну. Богу дякувати, всі живі-здорові. А борт тепер у руках наших механіків».

Олег Панькевич розповідає, що звернувся з вимогою до керівників силових структур надати інформацію про те, чому лише незначна кількість бойових вертольотів залучена до проведення АТО і чому не на всіх вертольотах встановлено системи захисту від переносних зенітно-ракетних комплексів (ПЗРК), що призвело до значних втрат серед українських військових. «Досі не розірвано контракт Міністерства оборони та Міністерства внутрішніх справ із приватною компанією «Українські вертольоти» про оренду 26 вертольотів. Крім цього, є інформація щодо непрофесійних дій керівництва Генерального штабу Збройних Сил України стосовно забезпечення бойових вертольотів, які залучено до АТО, системами захисту від ПЗРК. Зокрема, на багатьох вертольотах взагалі не встановлено системи захисту від ПЗРК, тоді як в Україні розроблено власні сучасні системи (наприклад, «Адрос»), які швидко встановлюються на борт вертольотів. Проте їх чомусь і досі немає на бойових вертольотах, що важко пояснити інакше, ніж державною зрадою», — каже Олег Панькевич.

Ірина Сех розповідає, що Львівщина приймає переселенців зі Сходу, з гарячих точок, переважно жінок і дітей.

Отець Богдан Вихор уже не вперше відвідує військових на Сході. Він благословив їх та окропив свяченою водою. Із собою привіз вервечки та образки, які вояки охоче брали й одразу ховали в кишені своїх камуфляжів.

«У тих гарячих точках, перед обличчям смерті, вояки дуже потребують духовної підтримки. Навіть якщо раніше вони не були практикуючими християнами, то тут запитують, як треба молитися, приступають до сповіді та Причастя», — розповідає отець Богдан.

Він привіз допомогу від парафіян та бродівських доброчинців, які жертвували не тільки гроші, а й продукти, шкарпетки, технічне обладнання. Окремо в картонній коробці — державні прапори та вишивані рушники, які привезли на особливе замовлення військових.

Бродівець капітан Андрій Труфанов показує Ірині Сех коробки з набоями, які через червоно-чорну позначку він називає «бандерівськими».

Тут також зустрічаємо депутата Бродівської міської ради капітана Олега Челяду. Хлопці фотографуються неохоче, бо скромні, не люблять публічності. Лише згодом довідуюся про ще одну можливу причину відмови: у льотчиків є свої забобони, зокрема, вважається, що фотографуватися перед вильотом — це погана прикмета.

У товаристві чоловіків-офіцерів — одна жінка. Це старший штурман-льотчик ескадрильї Світлана Кравчук. Світлана каже, що хлопці її оберігають, однак вона приїхала сюди робити те, що повинна. «Я родом зі Старокостянтинівки, що на Хмельниччині, — розповідає Світлана. — А в Бродах служу вже з 1997 року».

— Ну то ви вже наша, бродівська, — каже Ірина Сех.

— Звичайно. Я вже звикла. Й українську мову вивчила, бо вдома спілкувалися російською, — відповідає Світлана.

Виявляється, що вони подруги з Надією Савченко, про мужність і незламність духа якої нині знає вся Україна. Надія, яка захищала державу від окупантів на Сході, потрапила в полон до терористів. Світ облетіло відео, на якому зафіксовано допит полонянки. Вона розповіла, що прийшла в зону АТО добровольцем. Савченко відмовилася називати кількість техніки і розташування військових з українського боку. «Я давала присягу захищати народ України і територіальну цілісність України», — заявила вона.

Світлана дуже сподівається, що подругу звільнять з полону. Кажуть, що її можуть обміняти на кількох терористів. Однак наразі про Надію Савченко немає новин.

Що довше спілкувалися із земляками, які нині боронять нас від агресорів, то важче було розлучатися. Вони щиро раділи привезеним подарункам — тут знадобляться і шкарпетки, і мило, і цигарки, і печиво та цукерки. Особливе замовлення — кава та цукор, бо доводиться патрулювати та літати й уночі. Олег Панькевич на замовлення льотчиків привіз кілька газонокосарок. А от від генераторів відмовилися, коли дізналися, що наша делегація ще прямує на полігон у Запорізьку область, в розташування 30-ї механізованої бригади, що з Новограда-Волинського. Кажуть: там хлопці живуть в наметах, в полі, їм генератори потрібніші.

...Дорогою до місця розташування 30-ї бригади — ані вказівників, ані населених пунктів. Зрозуміли, що прибули за призначенням, тільки тоді, коли шлях загородили бетонні плити. Блокпост. Патруль з’явився одразу й непомітно: лише за мить від кущів обабіч дороги відділилися гілки, які зблизька виявилися військовими — оце хлопці так замаскувалися. «Надійний блокпост», — зробили висновок ми.

Цю бригаду не раз відвідував Олег Панькевич, привозячи воякам продукти та деяке технічне обладнання. Цього разу, окрім харчів, привезли 20-тонну фуру мінеральної води, якій тут дуже зраділи, бо питна вода в тій місцевості дуже поганої якості.

«У розмові командири зазначають, що у воїнів високий бойовий дух, вони втомилися від очікування, просто рвуться в бій. І вони не розуміють мети так званого перемир’я і прагнуть якнайшвидше покінчити з ворогом. Водночас багато запитань до вищого військового керівництва, і навіть не так щодо забезпечення армії, як стосовно їхньої професійності під час проведення антитерористичної операції», — зазначив Олег Панькевич.

Вояки розповідають про свої потреби, бо, на жаль, забезпечення війська не на високому рівні. Уже стали притчею во язицех черевики й камуфляж, які розлазяться за кілька тижнів, тому часто військові змушені самі собі купувати спорядження, бажано закордонного виробництва. Немає бронежилетів і касок. Бракує навіть елементарних засобів гігієни.

Проте хлопці не скаржаться на те, що змушені жити в суворих умовах, от тільки сумують за домом, за рідними й не приховують, що хочуть, аби швидше закінчилося протистояння. У офіцерів чимало запитань стосовно дій вищого керівництва. «Чому, коли нас відправляють саме в це місце і саме в цей час, там зустрічають вогнем?» — не раз доводилося чути від рядових військових. Зрештою, про випадки зради і не-професійності генералів сьогодні уже говорять на рівні уряду та Президента. От тільки висновки робити необхідно вже тепер, бо кожен згаяний день — це людські втрати, загиблі, поранені.

...Прощаючись, ми запитували вояків про їхні потреби. І вони просили насамперед подбати про поранених та родини загиблих.