Навряд чи у Львівському прес-клубі реформ якась інша прес-конференція останнім часом викликала таке зацікавлення громадськості, як прес-конференція Володимира Литвина, голови Народної партії, лідера фракції Блоку Литвина у Верховній Раді. Зустріч одразу набула форми відкритої, щирої бесіди. Йшлося про можливість збереження коаліції, про дочасні вибори, про те, що цікавить людей найбільше — як розвиватися країні далі?

Володимир Литвин зазначив, що увесь попередній час об’їжджав області і відчув настрій людей — вони не хочуть дочасних виборів. («Хоча сильні світу цього вже про це домовились. Однак той, хто першим заговорить про вибори, — програє»). Людей цікавлять зростаючі ціни, тарифи, влада, до якої неможливо достукатися, проблема знайти роботу із нормальною зарплатою, відсутність можливості зберегти здоров’я. Кредит довіри людей до сьогоднішніх політиків вичерпався.

Львівщина — 23-тя область, де Володимир Литвин побував протягом останніх місяців.

— Звичайно, — підкреслив він, — хотів приїхати скоріше, однак почалася повінь і відчув, що не треба брати участі у змаганні, хто добіжить першим. Хоча Народна партія теж доклалася до допомоги областям, що постраждали від паводка. «Ми переказали 2,5 мільйона гривень, надіслали 220 тонн пшениці, 50 тонн картоплі. Оздоровлювали дітей».

А після прес-конференції Володимир Литвин поїхав на львівський майдан — на проспект Свободи, і біля пам’ятника Т. Шевченка проголосив звернення до політиків, закликав їх до відповідальності, до того, щоб прислухалися до думки народу.

— Я переконаний, — сказав лідер Народної партії, — щоб не допустити переростання політичної кризи у конфронтацію, щоб зупинитися біля межі, за якою — руїна, політики мають відчути і зрозуміти, чого вимагають люди. А вимагають вони відповідальності влади, адекватності, щоб відповідним чином реагувала на запити, потреби, заклики людей. Я впевнений, за нинішніх обставин, коли українські політики не можуть, не хочуть, не бажають знайти порозуміння, коли хочуть лише одного — поділити, переділити Україну, причому в такий спосіб, щоб влада все одно залишалася в їхніх руках, — люди мають сказати своє вагоме слово. Вони повинні примусити своєю позицією, своїм голосом українських політиків до думання, адекватності, відповідальності. До того, щоб вони не розвалили Україну. Україну, яку вимріяли, обстоювали, облаштовували на цій благословенній землі.