«Сухі» ворота параолімпійського чемпіона

Але після фінального матчу, коли він відправив додому «есемеску», мати пораділа за сина, адже збулася його мрія. Ігор став двічі параолімпійським чемпіоном, повторивши успіх чотирирічної давності.

— Якби тридцять один рік тому, коли народився Ігор, — розповідає Лідія Степанівна, — хтось сказав, що син стане спортсменом і прославить Україну, я сприйняла б ці слова як недоречний злий жарт. Бо тоді жоден з лікарів не наважувався навіть дати гарантію, що маля виживе. Адже мій первісток народився передчасно і мав серйозні проблеми із здоров’ям, — продовжує жінка. — Але Ігор змалечку міцно «хапався» за життя, хоча півторарічному малюку лікарі поставили страшний діагноз — ДЦП.

Тоді батьки усі зусилля спрямували на лікування сина: побували у різних санаторіях, спробували всі існуючі лікувальні методики. Та й саме хлопченя проявляло велику силу волі й наполегливість: падав, збивав коліна, але вставав і йшов уперед — рівнявся на здорових ровесників.

Ігорю довелося переборювати ще одну біду — глухоту. У зв’язку з цим він потрапив в інтернат для дітей зі слабким слухом, що у Львівській області. Там і став займатися футболом. Не залишав улюблену гру і у Рівному, де після навчання почав працювати на меблевій фабриці для глухих.

Чимало зусиль для становлення Ігоря як спортсмена доклав його молодший брат Руслан — майстер спорту з пожежно-прикладного спорту. А путівку у «великий футбол» Ігорю дав Рівненський облцентр «Інваспорт», де й понині у секції футболу він вдосконалює свою майстерність під керівництвом тренера Володимира Чиркова. Саме у складі команди «Інваспорту» Ігор Косенко у 1999 році потрапив на чемпіонат у Дніпропетровську, де його помітили тренери збірної України й оцінили як перспективного голкіпера. Через рік рівнянин уже став основним воротарем збірної. В її складі брав участь у півфіналі і фіналі світових ігор в Англії у 2001 році, на яких команда зайняла перше місце. Після того став чемпіоном Європи та чемпіоном світу. Заодно й Заслуженим майстром спорту України. В його нагородному арсеналі — більше десятка медалей найвищого ґатунку, а також орден «За заслуги перед Батьківщиною».

— Олімпіади у Китаї Ігор чекав ще з більшим нетерпінням, ніж попередньої, в Афінах, — розповідає тренер Володимир Чирков. — Бо, як і вся команда, хотів довести, що у спорті випадковостей не буває і перемагає найсильніший. Ігор відстояв свої ворота «на сухо».