Виповнилося 60 років товариству
«Знання»Створене у післявоєнні часи для поширення політичних і наукових знань, товариство мало стати одним з головних провідників політики тодішнього режиму. Натомість вирвалося з-під нав’язливої партійної опіки і вийшло за рамки суто ідеологічних функцій. Об’єднавши провідних українських учених, товариство розгорнуло широкомасштабну просвітницьку роботу. Публічні лекції, наукові конференції, вечори запитань та відповідей. Так тривало доти, доки на початку 90-х
«Знанню» не довелося складати серйозний іспит на виживання — кількість його членів зменшилася втричі, була ослаблена, частково пограбована матеріальна база, знизився інтерес до лекційної роботи, впав суспільний престиж лектора.За свою багаторічну історію
«Знання» пережило чимало злетів та падінь.Чи вдалося товариству подолати кризові явища й вийти на новий рівень роботи в умовах незалежної України, напередодні ювілею розповів його почесний президент Василь Григорович КРЕМЕНЬ.
— Василю Григоровичу, наскільки змінилися цілі товариства за ці роки?
— Раніше, у радянський період, воно було більш заполітизоване й це, безумовно, позначалося на його діяльності. Останні 17 років ми діємо як самостійна організація, не заангажована якоюсь політичною партією, й чітко стоїмо на державницьких позиціях, на дотриманнях цінностей демократії, поваги до людини, до її розвитку. Це те, що я називаю людиноцентризм.
— Чи виправдане існування такої просвітницької організації сьогодні і як зрештою відбулося пристосування товариства до сучасних реалій?
— Сьогодні для товариства, з одного боку, начебто і легше працювати через те, що люди стали освіченішими, але, з іншого, нам важче задовольнити попит на просвітницьку інформацію таких людей. Потреба в існуванні
«Знання» не відпала, навпаки, змінюється значимість самих знань у суспільстві. Ми рухаємося до знаннєвого суспільства, де інформація — основа поведінки. Я би так сказав, що людина розумна у XXI столітті — це людина, яка постійно навчається. Ще 50 років тому вона перебувала у досить обмеженому комунікативному середовищі: слухала одну радіоточку, іноді ходила в кіно, виписувала газету. А тепер уявімо собі: телебачення, Інтернет, які часто здійснюють досить суперечливі впливи на людину. Не загубитися у цьому потоці знань і допомогти людині вибудовувати власні позиції — покликання нашого товариства. Ще можна назвати безліч речей, які актуалізують завдання просвітництва, та, на жаль, владні структури недостатньо цінують діяльність таких організацій і не підтримують їх. І я вже не кажу про фінансування, ми працюємо на громадських засадах, на самоокупності.— Чи відчуває себе товариство частиною загальнодержавної просвітницької програми?
— На жаль, послідовної просвітницької державної політики в Україні немає. Інформування суспільства часом видається абсолютно хаотичним. Звідси багато проблем: незнання складових сучасного розвитку, незнання того, що відбувається всередині країни та за її межами. Скажімо, неадекватне уявлення населення про міжнародні організації. Про те саме НАТО. Одні не знають про альянс зовсім, в інших — залишилися переконання ще з часів створення товариства
«Знання» (жартома. — Авт.). У нас повинен бути відповідний просвітянський канал на телебаченні. Потрібне просвітництво і технологічне, і інформаційно-політичне, і гуманітарно-моральне. Треба наповнити країну знаннями. А у нас замість того вставляють палки в колеса по відношенню до просвітницьких організацій.— І все ж таки, які можливості має зараз товариство?
— Зараз основа
«Знання» — це розгалужена мережа центрів українознавства, міжнародного життя, освітнього туризму. Ми проводимо багатоманітну у різних напрямках роботу, заснували Університет сучасних знань з десятьма філіями у регіонах. У травні цього року розпочав діяльність Всеукраїнський народний університет українознавства на базі товариства. Його програма розрахована на рік, заняття проводяться щомісяця в Зоряній залі київського планетарію. Це також і видавнича діяльність: маємо два потужних представництва центрального апарату товариства і київської обласної організації «Знання», які видають і підручники, і просвітницькі брошури. Крім того, ми виграємо окремі гранти, приміром, на підготовку членів виборчих комісій на місцях.— Одним з провідних напрямків роботи товариства завжди була лекторська діяльність, багато-хто і досі згадує
«Знання» завдяки його лекторам...— Дійсно, раніше левова частка діяльності товариства базувалася якраз на лекторській роботі. Тоді суспільство було закритим. Дізнатися про те, що діється, приміром, у Китаї можна було лише з кількох газет. Зарубіжне радіо глушили, через те лекції користувалися величезною популярністю. Я, ще коли був аспірантом, працював лектором у
«Знанні» на громадських засадах. Читав про міжнародне становище Радянського Союзу та про радянсько-китайські відносини. Я мав доступ до матеріалів і журналів, які видавалися в Москві, і дійсно мав що сказати з цього питання. Лекції тоді замовляли, і навіть на великих підприємствах була людина, яка за це відповідала. Платили за лекцію по п’ять рублів. Пам’ятаю, якось читав у будинку для престарілих, приїзд лектора для них був справжнім святом. Один дідусь навіть одягнув військову форму, ордени, сів у першому ряду, і от я виступаю з лекцією, а він підіймається і вигукує щось на кшталт: «Геть імперіалізм!». Я лекцію все-таки дочитав, він мені не суперечив, ні, але старий перебував у такому піднесенні, що хотів засвідчити свою громадянську позицію. Або ще цікаво було, коли я читав лекцію у гастрономі в обідню перерву. У тамтешнього трудового колективу був план, за яким вони мали прослухати курс. Сьогодні кількість лекторів суттєво зменшилася. Часи змінилися, та й лекція перестала бути такою важливою формою просвітництва, як це було колись. До того ж, ніде правди діти, далеко не всі лектори бажають працювати лише на голому ентузіазмі.— Чи готові самі українці до отримання знань?
— Багато-хто готовий до цього, і сьогодні ми бачимо, що зростає престиж освіти в Україні. Прорив країна може здійснити через освітню, наукову діяльність. Коли людство переходить від індустріального виробництва до науково-інформаційних технологій, то там найуспішніший перехід, де є інтелектуальний гумус, який формується перш за все через освіту.
— Які досягнення Всеукраїнського товариства
«Знання» у день його 60-річчя?— 60 років були позначені активним впливом на формування громадської думки, на розвиток людини, на те, щоб громадяни України мали уявлення про той світ, про ту країну, де вони живуть, щоб ті, хто потребує цього, отримував знання з тих чи інших сфер життя. Товариство працювало і працюватиме над тим, щоб наша країна йшла шляхом демократії, щоб формувалося громадянське суспільство, а це можна зробити лише через розвиток людини.
Розмовляла Наталія ОВДІЄНКО.
