Працюючи старшим редактором Волинського обласного радіо, декілька років я вів передачу «Ради — влада народна». Напередодні нового 1983 року обласна рада доручила мені, як своєму інформаційному партнеру, бути її уповноваженим на сесії однієї із сільських рад Камінь-Каширського району. Саме повсюдно затверджувалися бюджети наступного року. І подібних до мене представників вирушало в райони чимало. З одним із них познайомився в автобусі, що прямував на Ковель. Він, як і я, їхав у Камінь-Каширський район, тож вирішили триматися разом.

Через ожеледицю в місто залізничників, де мали робити пересадку, прибули майже з годинним запізненням. До відправлення нашого автобуса залишалися лічені хвилини. Попросивши у пасажирів вибачення, чимдуж проштовхуємося до каси.

— Рейс на Камінь-Каширський на дев’ять годин відміняється, — ошелешує касир. — Наступний буде о 13.35.

Такий розвиток подій нас не задовольняв: сесії в обох селах розпочиналися о 14-й годині, тож їхати запропонованим рейсом уже не було сенсу.

— Не сумуйте, — заспокоїла касир. — Біжіть на вокзал. Там о 9.07 вирушає поїзд на Камінь-Каширський.

Глянули на годинник: до відправлення три хвилини. І хоч від автостанції до залізничного вокзалу в Ковелі лише кількасот метрів, часу було зовсім обмаль. Біжу попереду, а мій напарник, чоловік уже пенсійного віку, метрів на 20—30 позаду. Коли вибіг на перон, дизель-поїзд ось-ось мав рушати. Та ось і мій колега біля вагона. Пропускаю його попереду і... двері дизель-поїзда зачинилися.

— Накажіть машиністам відчинити двері, запізнююсь у відрядження, — благаю чергову по вокзалу, що була поруч.

— А чому не сідали, я ж бачила, що ви стояли біля вагона? Не треба ловити гав.

— Чекав на товариша, — відказую з образою.

А тим часом поїзд поволі рушає. Чергова, якій, напевно, стало мене шкода, питає: «І куди ж це ви їдете?»

— У Камінь-Каширський. — Хутко біжіть на той бік вокзалу, там зараз відправляється ваш поїзд.

— А цей куди поїхав?

— У Сарни.

— Як у Сарни?!

Від цього на душі стало ще гірше. Виходить, я обдурив свого попутника. Зімітував посадку, пропустив попереду, а сам не сів. Відправив чоловіка в інший бік. Що він тепер про мене думає?!

Сесія сільської ради пройшла без зривів, про що й доповів керівництву обласної ради. А ось пояснити своєму випадковому попутнику про прикру недоречність з поїздами так і не зумів. Досі спомин про неї мучить мене.

Волинська область.