Традиційні культури долають моду на «супердохідні»

Дощі та холод, які затягнулись на добрий тиждень, зупинили на полях всю роботу. І хоча на Хмельниччині посіяно заледве п’ятнадцять відсотків від запланованих площ, це не найбільша проблема для аграріїв. Навіть за умови, що практично минули оптимальні терміни осінніх посівів. Уже тепер очевидно: доведеться переступити і межу допустимих строків, котра закінчиться з вереснем. Звичайно, це вже ризики для майбутнього врожаю. Але найбільше господарників тривожить те, чи вистачить грошей на посівну? Чи вдасться наповнити пальним баки тракторів? Чи зможуть вдосталь закупити добрив?

Проблема незораних та незасіяних площ, схоже, поступово відходить у минуле. І хоча в деяких районах ще можна знайти необроблені чорноземи, їх стає дедалі менше. Натомість майже типовою стала картина, коли на одне і те саме поле претендує кілька орендарів. Здавалося б, це передумова швидкої та якісної посівної. Та, на жаль, навіть конкуренція серед орендарів виявляється безсилою перед дороговизною на всі, без винятку, складові посівної, і водночас невиправдано низькими цінами на вже зібраний урожай.

Під озимі в області планується відвести понад 200 тисяч гектарів. А це на добрих 10 тисяч гектарів більше, ніж торік. Цьогорічні показники, здається, надихнули селян на нові здобутки. Кожен, хто зібрав добрий урожай, відчув смак справжнього хліба. У господарствах звітують, що намолоти зернових на третину, а то й на половину перевищили показники 2007-го. От тільки, що більше часу минає від жнив, то коротші строки залишаються для посівної, то відчутніший ще й гіркий присмак цього врожаю. Повні комори не принесли очікуваних прибутків, а, значить, і стабільності у посівну кампанію. Не став винятком у загальній картині й Волочиський район. За багатьма показниками, зокрема, і за зібраним валом зернових, він зайняв лідируючі позиції в краї. Ще кілька місяців тому, коли клали у валки перші покоси, щиро раділи щедрому врожаю. Тоді і допускати не хотіли, що намолоченого не вистачить на посівну. Але ціни на все, крім збіжжя, так поповзли вгору, що тепер дійти до якогось спільного знаменника не можуть навіть досвідчені керівники.

— Ви ж порахуйте, — пропонує заступник начальника райуправління агропромислового розвитку Людмила Бабій, — за тонну зерна не дають більше 650—700 гривень. Зате вартість тонни нітроамофоски добігла вже 9 тисяч гривень. Такого ще не бувало! Скільки ж зерна треба вивезти з комори, щоб купити потрібну кількість і добрив, і засобів хімічного захисту, котрі теж не перестають дивувати своєю вартістю.

Арифметика не на користь хліборобам. У розмові висловлюю припущення, що району було б спокійніше, коли поля орендували б потужні інвестори, котрі не потерпають від дефіциту коштів. Та виявляється, поки що це надто спрощений підхід до справи. Великі компанії справді не шкодують грошей і можуть дати землі все, чого вимагають сучасні технології. Але не втаїш і того, що по-справжньому зріднитись із землею, відчути місцеві соціальні проблеми вдалось далеко не всім. «А про те, щоб поряд із рослинництвом комплексно розвивали ще й тваринництво, взагалі не доводиться говорити, — продовжує розмову Людмила Михайлівна. — Цю найважчу ношу беруть на себе якраз не інвестори, а наші місцеві керівники і господарства. От їм і приходиться найтяжче».

Подібні коментарі і оцінки можна безпомилково віднести практично до кожного району. Взяти хоча б Дунаєвецький. Майже 45 відсотків від валового збору хліба тут дав один лише потужний інвестор — компанія ТОВ «СТІОМІ-Холдинг». Зрозуміло, що й найбільші обсяги посівів цієї осені припадуть саме на нього. В районі не можуть не цінувати і не радіти таким здобуткам. «Але ще більше нас тішить те, що у нас з’явилось нове покоління керівників, котрі виросли у наших селах і тепер піднімають з колін свої господарства», — кажуть тут. І згадують, приміром, агропідприємства у Залісцях та Балині, котрі взяли на себе мужність протистояти й інфляції, і низьким цінам на зерно, і потужним сусідам-інвесторам.

Про господарство «Козацька долина» взагалі окрема розмова. Вже багато років поспіль воно є лідером у районі із багатьох показників. Але весь час і керівникові, і колективу доводиться докладати неймовірних зусиль, щоб втриматись, не тільки не розоритись, а й отримати прибутки, купити нову техніку... Тут звикли до того, що поряд із полем обов’язково має бути ферма. Тисяча голів худоби, котрі утримуються, — певне, рекордний показник у районі. Але чи буде такою ж ця ферма завтра, чи зможе доярка отримати належну зарплату — чималою мірою залежатиме від того, як і чим вдасться засіяти поля саме тепер. І керівникам, і агрономам, і економістам треба добре порахувати, передбачити, а то й просто інтуїтивно відчути, що принесе гроші завтра.

Щоб обсіятись, цьому району знадобиться більше десяти мільйонів гривень. У сільських касах не набереться більше двох-трьох мільйонів. В області ж всі ці цифри пропорційно збільшуються відповідно до кількості районів десь у два десятки разів. Де шукатимуть гроші бідні і багаті, щоб обсіятись? Здебільшого — у себе в коморах. Бо ж хліб є. Ціна ж питання, скільки тонн зернової валюти доведеться віддати, щоб все-таки кинути насіння у ріллю. До речі, більшість господарств уже визначилась, що саме сіятимуть. Розмови про дотримання технології вирощування культур все менше нагадують риторичні поради теоретиків, а стають реаліями для практиків. Обпікшись на тимчасових замовленнях, модних культурах, абстрактних сподіваннях щодо можливості вивезти свою продукцію на світові ринки, господарники все більше починають дослухатись до порад агрономів та вчених. Ще торік до багатьох керівників так і не вдалось достукатись з пересторогами, що ріпак може бути не тільки вигідною, а й шкідливою культурою. Тепер же земельні орендарі чітко визначились: ця олійна культура займатиме у сівозміні 10—15 відсотків. І хоча загальна площа ріпакових посівів порівняно з минулим роком скоротилась і становить трохи більше 100 тисяч гектарів, для фахівців зрозуміло: такий спад повинен піти лише на користь і господарствам, і землі.

У тому ж Дунаєвецькому районі з’явились нові лідери — бобові, соя, горох. Керівники господарств починають думати і про посіви багаторічних трав. «А як же інакше, — кажуть в агропромисловому управлінні. — Немає кормів — проблеми у тваринництві. А до чого призводить зменшення і молочної череди, і м’ясного поголів’я, усі вже бачимо».

Є ще одна несподіванка сезону — цукровий буряк. Якщо навесні ним відмовлялись засівати навіть підготовлені з осені площі, то тепер мають намір їх поновити. Глибока оранка під буряки знову стоїть в осінніх планах багатьох господарств.

Але найбільші площі все-таки відводять зерновим. Навіть за нинішніх низьких цін на хліб, селяни не можуть повірити в те, що він може бути збитковим. Кожен сподівається: рано чи пізно вартість на збіжжя все-таки підніметься. З цими думками сівачі виходять в поле. Вкотре їх рятує не фінансова стабільність, не сплановане і гарантоване державою майбутнє, а віра в те, що хліб не дасть пропасти.

Хмельницька область.

Фото Галини КВІТКИ.