Молочні ріки перетворилисяна потічки. І ті всихають

Побувавши нещодавно в Угорщині, моя знайома мала намір привезти родичам і друзям у подарунок по пляшці знаменитого токайського вина. Проте так і не знайшла його. Натомість, розповідала вона, у крамницях повно французьких вин, молоко, сир і картопля — з Голландії, «ніжки Буша» відомо звідки, іноземні ярлики — на багатьох інших продуктах. А колись Угорщина славилася своїм тваринництвом, винами та фруктами. Чи й ми невдовзі не питимемо голландське молоко? Принаймні таке спадає на думку, коли бачиш, якими катастрофічними темпами скорочується поголів’я великої рогатої худоби. Ще не так давно, проїжджаючи селами Тернопільщини, треба було кілька хвилин чекати на узбіччі, коли переганяли стадо на пасовище чи додому. Нині, якщо плентається кілька «хвостів», то добре.

Череда менша, ніж після війни

Рідко в якому дворі побачиш дві-три корівчини. Причин на те багато. Влітку, у період великого молока, різко падають закупівельні ціни. Минулого літа вони опускалися нижче гривні. Не дивно, що мешканці кількох сіл Кременецького і Лановецького районів, протестуючи проти такої політики, бойкотували молоковози, пікетували місцеву владу. Але фактично нічого не добилися. Закупівельні ціни на молоко почали підніматися лише наприкінці серпня, що одразу відчули покупці: значно подорожчали масло, кефір, сметана та інші молочні продукти. Молокопереробники «заспокоюють»: взимку ціни ще зростуть. Зрештою, сезонним підвищенням нікого не здивуєш. Це ж не радянські часи, коли ціни на молочні продукти були стабільними впродовж року. Та й тримати худобу все менше бажаючих. Старі люди вже сил не мають обходити її, а молодь роз’їхалася на заробітки. Дійшло до того, що у сільські крамнички з міста завозять не лише масло, а й сметану, кефір, молоко. Чого чекати в принципі, якщо тваринницьке стадо в області нині менше, ніж після війни? І воно постійно скорочується. Цього року кількість ВРХ в усіх категоріях господарств зменшилася ще на 26 тисяч голів. Якщо врахувати, що майже 90 відсотків сировини молокопереробні заводи заготовляють у селянських дворах, а ставлення СОТ, де Україна вже перебуває, до цього непримиренне, то ситуація катастрофічна.

Молока нема, але навіть вироблену продукцію молокопереробні підприємства області, а їх чотирнадцять, не можуть реалізувати. Скажімо, збут масла затримується на місяць, сухого молока накопичилось у межах ста тонн. Росія, куди багато тернопільських молокозаводів відправляли свою продукцію, нині її бойкотує. Офіційно ембарго, запроваджене два роки тому, знято, але росіяни знаходять тисячу і одну причину, щоб не брати нашої продукції. Значною мірою тут відіграє роль політика, а у результаті страждають підприємства. Скажімо, Кременецьке ЗАТ «Молоко» роками відправляло сири і масло у Санкт-Петербург, інші регіони Росії, де вони мали попит. Коли два роки тому через ембарго сир надовго «заліг» на складах підприємства, довелося різко зменшити обсяги його виробництва, скоротити кількість працівників. Нині збут сирів повністю переорієнтували на внутрішній ринок, але попередніх обсягів так і не досягли. Кременецьке «Молоко» дорожить своєю маркою: масло «Селянське» без домішок, дуже смачне «Топлене масло», сири, але хто про це знає? Дозволити собі потужну рекламу воно не може, навіть у Тернополі купити його продукцію проблематично. Щоправда, керівник підприємства Марія Задворна повідомила приємну новину: завод вже купив місце на суперсучасному ринку «Галицький», який планують відкрити у жовтні в обласному центрі, де й торгуватиме своєю продукцією.

— Ми не сидимо склавши руки, — каже Марія Борисівна. — У двох сільгосппідприємствах Лановецького району — «Прогрес» та імені Шевченка — обладнали власним коштом молокопроводи. Хоч обійшлося це нам майже у півмільйона гривень, але якість молока відчутно поліпшилася: зросли жирність, вміст білка. Однак у загальному обсязі сировини молоко, що відповідає європейським стандартам, становить лише п’ять відсотків. Взялися б переобладнувати ферми в інших господарствах, проте у Кременецькому районі їх практично не залишилося. Великий тваринницький комплекс на дві тисячі голів тут лише збираються будувати. Хоч ми давно ні на кого не надіємося, лише на себе.

Магнатам не до худоби. Їм би із землі все витиснути

На думку головного спеціаліста обласного управління з питань агропромислового розвитку Миколи Білоруса, ринкова економіка — це скрипка, на якій треба навчитися грати. Передусім державі. Ринкові методи — це не хаос, а саме тонка гра. Україна вступила в СОТ зовсім не підготовленою. Це стосується і тваринництва. Інтерес як селянина-приватника, так і сільгосппідприємства ніяк не зав’язаний на результат. Дотацію слід давати за кількість і якість зданого молока. Інший підхід має бути і до племінної справи. Скажімо, роздоїв десять племінних корів, поставив їх, так би мовити, на молочний конвеєр, — одержуй гроші. А нині варто лише задекларувати, що купив племінну корівку, одразу отримаєш дотацію. А що з худобиною потім — нікого не цікавить. По суті, виділені державою кошти вилітають у трубу.

Василь Бойко, фахівець з питань тваринництва цього самого управління, вважає, що перспективи тваринницької галузі передусім у великотоварних фермах. Як наростити поголів’я? Держава має зобов’язати земельних магнатів займатися не лише рослинництвом, а й тваринництвом. На 100 гектарів землі слід утримувати від 6 до 10 корів. У дев’яностих роках область мала на сто гектарів 25 голів ВРХ, на весь колишній Союз славилася своїми тваринницькими комплексами. Нині окремі латифундисти обробляють на Тернопільщині по сто тисяч гектарів — і не тримають жодного «хвоста». Виростив ріпак чи зерно, заробив мільйони — і не маєш клопоту. Проте тваринництво — це не лише м’ясо та молоко, а й органіка, про яку практично забули. Невже наступні покоління українців приречені виростати на «хімії»?