Чи потрібна профтехосвіта?

От тільки не треба порівнювати нас із Швейцарією! Бо якщо сьогодні в Україні на одного екскаваторника чи бульдозериста припадає чотири юристи, п’ять бухгалтерів і шість менеджерів та інших подібних фахівців із якогось там франчайзингу, не кажучи вже про потужний загін різноманітних перепродавальників зарубіжного краму, то про які перспективи можна говорити?

Щоб змінити ситуацію на краще, величезних зусиль докладають викладачі, майстри й вихователі державного Міжрегіонального центру професійно-технічної освіти в галузі автомобільного транспорту та будівельної механізації, що на вулиці Сім’ї Сосніних у столиці.

У цьому унікальному навчальному закладі І—ІІІ атестаційних рівнів готують дуже важливих і потрібних фахівців конкретної справи: машиністів дорожніх, дорожньо-будівельних, підйомно-транспортних, землерийно-будівельних машин та автомобільних кранів, водіїв і авторемонтників, майстрів з діагностики та налагодження електронного устаткування, а також молодших спеціалістів, які потім можуть продовжити навчання в Київському національному університеті будівництва і архітектури.

Унікальність закладу полягає передусім у тому, що попри відомі руйнівні тенденції у вітчизняних науці, промисловості та освіті колектив Центру примудрився не лише зберегти свої кращі здобутки, а й адаптуватися до нових умов, творчо розвиваючи власні можливості.

Кращі студенти стажуються за кордоном

Нині, за проектної завантаженості закладу — 600 місць, Центр охоплює навчанням понад 950 учнів, яким дає насправді солідну підготовку. Вступники після дев’ятого класу навчаються п’ять років (три роки на ІІ ступінь, а потім два роки на ІІІ ступінь), відповідно після одинадцятого класу — близько трьох років (десять місяців — на ІІ ступінь і потім два роки на ІІІ освітньо-кваліфікаційний ступінь).

До послуг вихованців Центру 27 навчальних кабінетів і 7 лабораторій, обладнаних відповідним устаткуванням (зокрема, макетами, схемами, натурними зразками механізмів, приладів та інструментів), 94 комп’ютери, підключені до мережі Інтернет, 15 автомобілів, трактори тощо.

Високий професійний рівень підготовки фахівців у Центрі вже належним чином оцінили в усіх куточках України, тому в цьогорічному вступному конкурсі за кожне навчальне місце тут змагалися два претенденти.

На жаль, серйозним гальмом на шляху реалізації творчого і виробничого потенціалу Центру є обмежені можливості гуртожитку, 270 місць в якому лише на третину задовольняють фактичний попит, тоді як реальна потреба становить не менш як 800 місць.

Гуртки художньої самодіяльності, технічної творчості та спортивні секції є обов’язковим елементом педагогічно-виховної й оздоровчої роботи серед молоді, до послуг якої — власний стадіон. Виробничу практику учні проходять на провідних підприємствах Києва і області; кращі вихованці стажуються в Німеччині на підприємствах концернів Mercedes, BMW, Mahag, з якими тісно співпрацює Центр.

Кадри вирішують усе

Звичайно, все це — результат копіткої роботи згуртованого колективу Центру, який очолює заслужений працівник народної освіти України, доктор педагогічних наук, академік, член кількох академій Віктор Коваленко.

Директор-академік, який виховує класних робітників, по-батьківському дорожить й опікується кожним учнем, розробляє і видає підручники, шукає і знаходить спонсорів, партнерів, прихильників і просто зацікавлених осіб, котрі поділяють його патріотичні переконання та підтримують у численних щоденних клопотах.

Серед цих благодійників — голова правління Міжнародного благодійного фонду сприяння розвитку медицини Олег Овечко та його колега з Нідерландів Джон Стінен. Іноземець уже 11 років опікується наданням Україні різноманітної допомоги (зокрема, забезпечуючи медичні заклади відповідним обладнанням), а водночас працює в Брюсселі, де за завданням Єврокомісії розробляє проект «Електронного уряду».

— Гуманітарна допомога — це, певною мірою, наслідок сердечного ставлення нашого президента фонду до України, — каже Джон Стінен, — бо його теща — українка за походженням, яка потрапила до Німеччини під час війни, а потім залишилася в Голландії.

Кошторис Центру передбачає щорічні витрати на суму 5,9 мільйона гривень, а держава покриває лише 3,9, зазначає Віктор Коваленко.

— Отож доводиться самим піклуватися про себе і заробляти на себе, — уточнює очільник Центру. — Принаймні один мільйон заробляємо самі. Тут у нас все законно, прозоро і відкрито. До речі, у нас з низки профілюючих дисциплін оцінки виставляє не викладач, а комп’ютер.

«Що змінилося в освіті після розвалу СРСР?»

Саме до цього закладу мене і моїх колег-помічників запросили на зустріч зі студентами, які у складі групи з 20 осіб уперше приїхали до України з Нідерландів для безпосереднього ознайомлення зі станом справ у нашій державі. Зокрема, вони попросили організувати їм зустріч із народним депутатом.

Після екскурсії по навчальних кабінетах, лабораторіях і майстернях Центру в читальній залі бібліотеки відбулася відверта розмова з широкого кола тем, що цікавили гостей. Ці симпатичні хлопці й дівчата освоюють непросту професію — майбутніх політиків Королівства Нідерланди, а тому серед зливи їх запитань були й такі:

— Що змінилося в освіті України після розвалу СРСР? Чи у вас однакове ставлення до учнів з Києва і з інших областей України? Чи ви співпрацюєте з ЄС і як саме? Що означає вступний конкурс на одне місце і як ви його проводите? Взагалі, яка система освіти в Україні? Чи обов’язково всі випускники шкіл повинні проходити навчання у цьому чи схожому закладі, щоб освоїти спочатку професію кваліфікованого робітника? Ви сказали, що колектив закладу частково сам заробляє гроші на своє утримання. Як саме ви це робите? Чи, може, у вас вчаться лише діти заможних батьків? Загалом, який у вас порядок — куди мають іти випускники шкіл?

Молоді люди уважно слухали і записували відповіді.

Мені довелося розповісти про політичну ситуацію в Україні, про роботу парламенту, уряду, відповісти на декілька запитань стосовно опозиції.

Особливу зацікавленість викликала в нідерландських студентів розповідь мого помічника-консультанта, відомого підприємця Віктора Лазара, який надзвичайно просто, але чітко і зрозуміло виклав суть та організаційні особливості системи освіти в Україні.

Віталій КОРЖ,народний депутат України(фракція БЮТ).