Київ має півтора роки на підготовку до виконання в повному обсязі угоди з Євросоюзом про реадмісію. Починаючи з 2010-го, в Україну повертатимуть усіх нелегальних мігрантів, які потрапили до країн ЄС через її територію. Включно з громадянами третіх держав. За відсутності єдиного реадмісійного простору з Росією та іншими сусідами непрохані гості надовго осідатимуть у нас. Зі схожими проблемами 17 років тому стикнулася Польща. То чи варто боятися реадмісії? Про це кореспонденти «Голосу України» запитали заступника державного секретаря у Міністерстві внутрішніх справ та адміністрації РП Пьотра Стаханьчика.

— На скільки зросла кількість нелегальних мігрантів у Польщі після підписання з ЄС угоди про реадмісію?

— Польща ратифікувала цей документ 1991 року. Звичайно, ще живуть люди, котрі пам’ятають ті часи, але полічити точну кількість іноземців та поляків, яких повертали держави Західної Європи до Польщі, неможливо.

— Як довести, що нелегал потрапив, приміром, до Німеччини саме з Польщі?

— Нині у Євросоюзі діють інші правила. Але коли у нас був візовий режим і нам повертали нелегалів, докази базувалися на свідченнях самого іноземця. Його запитували, яким саме шляхом він потрапив на територію їхньої країни. У ті часи, років 15—17 тому, зважали й на те, що мігрант мав при собі: польські квитки, чеки з готелю, інші речі, які свідчили про перебування особи у Польщі.

— А цигарки?

— Це менш правдоподібно, бо у ті часи купити легально польські цигарки у Німеччині було неможливо. Здебільшого орієнтувалися на дорожні квитки, рахунки з готелів, інші свідчення того, що він був десь у Польщі.

— Якщо у мігранта не було жодних документів, його все одно повертали вам?

— Ні, бо наша сторона мала теж дати згоду на таке повернення.

— Яка ситуація з поверненням непроханих гостей сьогодні, коли Польща є членом Євросоюзу?

— Зараз з нелегалами ми не маємо таких проблем. Неприємності виникають лише тоді, коли такі особи виїжджають з Польщі до іншої країни ЄС і намагаються там отримати статус біженця. Лише в такому разі нам їх повертають, бо згідно з правилами ЄС особа, яка хоче отримати статус біженця, повинна попросити про нього у першій країні Євросоюзу, до якої потрапить. Тож, якщо така особа поїде з Польщі до Франції і там попросить притулку, французи передадуть її нам.

— Чи допомагав ЄС Польщі реалізувати угоду про реадмісію?

— У 90-х роках нам допомогла Німеччина. Ця країна була особливо зацікавлена в тому, щоб ми приймали осіб, яких вона повертає. Тоді діяв спеціальний договір, за яким ми приймали нелегалів, а вони виділяли кошти на їх утримання. Але це було дуже давно, років п’ятнадцять тому.

— Чи створював у ті часи польський уряд пункти утримання нелегалів?

— Уряд Польщі тоді створив лише один пункт для нелегальних мігрантів. Потім, коли ми вступали до ЄС, з європейських фондів виділялися кошти на створення міграційної системи, на заснування пунктів для нелегалів та біженців, на розвиток прикордонної служби, служби з питань іноземців. Цей процес почався близько 1999 року.

— Скільки злочинів, пов’язаних з нелегальним перетином кордону, зафіксувала Польща за останній рік?

— Нелегальний перетин кордону у Польщі злочином не вважається. Це — порушення, за яке карають не дуже суворо. А ось організація нелегального перетину кордону є злочином. Виявленням таких фактів займаються прикордонники. Можу сказати, що торік таких злочинів було небагато, бо через українсько-польський кордон не проходять головні маршрути нелегалів. Це підтверджують як наші, так і західні джерела. Кордон Польщі з Україною, Білоруссю та Російською Федерацією є щільним і його не можна назвати важливим маршрутом, яким нелегали проникають до ЄС.

— А які шляхи головні?

— Передусім — це Середземне море. Також використовують Атлантичний океан — із Сенегалу до Канарських островів. Потім ідуть Балкани, також треба врахувати аеропорти, і лише потім наш кордон. І тут слід ще з’ясувати, який саме кордон є «найпопулярнішим»: польський, словацький чи угорський.

— Хто у Польщі займається міграцією?

— Міграцією у Польщі, згідно із законодавством, займається міністерство внутрішніх справ. Тому завданнями, пов’язаними з управлінням міграційними потоками, опікується міністр внутрішніх справ. Йому підпорядковані два підрозділи: управління з питань іноземців, яке займається всіма аспектами, пов’язаними з легальним перебуванням громадян інших країн у Польщі, а також виносить рішення про депортацію, і прикордонна варта, яка практично виконує ці рішення та бореться з нелегальною міграцією. Дозвіл на роботу іноземцям видають у міністерстві праці.

— Скільки українських заробітчан нині у Польщі?

— Точної цифри ми не знаємо. Легально трудяться кілька тисяч, а нелегально — кілька десятків тисяч. До того ж останні найчастіше працюють під час легального перебування. Більшість влаштовуються на будівництві, в сільському господарстві, а також як домогосподарки.

Останнім часом ми змінили правила для іноземців. Тепер у нас можна працювати три місяці без оформлення жодних дозволів.

— Чи залучатимете іноземну робочу силу для підготовки до Євро-2012?

— Є така думка. Але чи буде вона реалізована, я поки що відповісти не готовий.

— Дайте кілька порад: як Києву підготуватися до повернення з ЄС нелегальних мігрантів із третіх країн?

— Я не буду радити, як це робити. Гадаю, українська влада виконає це завдання. Слід використовувати двосторонні контакти. Наприклад, Ірак з Швецією має угоду про реадмісію і ніхто не заважає ані полякам, ані українцям поїхати до Швеції і подивитися, як вона працює.

— Київ може оголосити амністію для нелегалів. Чи вдавалася до цього Варшава?

— Так, і навіть двічі. Щоб легалізуватися під час першої амністії, іноземець повинен був підтвердити, що він десять років проживає у Польщі. Під час другої цей термін було скорочено до семи-восьми років. Такий досвід можна назвати позитивним, але великих цифр ми не отримали.

Цю акцію не можна порівняти з амністією, яку оголошували Іспанія та Італія, коли приходили сотні тисяч осіб. Під час першої амністії дозвіл на проживання у Польщі отримали близько 3,5—4 тисяч, завдяки другій — півтори тисячі іноземців. Зауважу, що ми дали їм дозвіл на проживання на один рік, після чого більшість «амністованих» знову стали нелегалами.

Інтерв’ю вели Ганна ЛУКАНСЬКА,Тетяна ПАСОВА.