Збройні конфлікти на Кавказі — це, безумовно, тривожний дзвінок для значної частини сучасного цивілізованого світу, це конфлікт, який може змінити геополітичний розклад світу в цілому. Територіальна наближеність до України, наявність відомих проблем у Криму та сусідньому Придністров’ї примушують переглянути традиційні підходи до проблем національної безпеки. Але переконаний: нині основні ризики для держави, її територіальної цілісності, національних інтересів, збереження спокою та злагоди знаходяться не зовні, а всередині країни.

Головним ризиком для нашої держави є поглиблення кризи інститутів державної влади, включаючи правоохоронну систему та соціальні служби. В основі кризи — неспроможність влади зайняти єдину консолідовану позицію щодо захисту власних національних інтересів через надзвичайне захоплення політичним протистоянням, боротьбою за повноваження, домінанту кон’юнктурних та особистих пріоритетів.

Не допустити параду суверенітетів

Те, що відбулося в Південній Осетії і Абхазії, є величезною трагедією, і Україна, як держава, не повинна була займати односторонню позицію в оцінці цього конфлікту. Така позиція серйозно підриває наш авторитет у світі, виводить на новий рівень протистояння з Російською Федерацією, ставить у залежність від зовнішніх глобальних сценаріїв, які дуже часто суперечать нашим національним інтересам. Україні необхідно було звернутися в Раду Безпеки ООН, ОБСЄ, до світового співтовариства та заявити про неприпустимість використання збройних силових методів у питаннях, які стосуються територіальної цілісності держави, апелюючи до міжнародного законодавства.

Україна повинна засудити й у міру своїх можливостей не допустити ескалації параду суверенітетів. Події в Південній Осетії та Абхазії — це продовження сценарію Косово, якому, як усі ми пам’ятаємо, передувало бомбування Югославії. Для нашої держави абсолютним пріоритетом є уникнення військових конфліктів, вирішення усіх міждержавних проблем без використання збройних сил. Саме з такої позиції держава повинна сприймати навколишні події. Зважати на особисті або кумівські відносини — неприпустимий підхід у міжнародних справах.

У своїх оцінках та пріоритетах ми маємо виходити з демократичних цінностей, толерантності та виваженості, розуміння тотальної взаємозалежності сучасного світу, яка полягає в неможливості будь-якої країни існувати окремо та ізольовано. Непотрібній демонстрації сили треба протидіяти, виходячи з існування реальних загроз світовому порядку: тліючих конфліктів, транснаціонального тероризму і наркоманії, зброї масового ураження, яка може опинитися поза контролем, нестабільних антинародних режимів, які провокують біду для себе та інших народів. До речі, Україна як самодостатній учасник міжнародних процесів може взяти на себе місію голосно нагадати світовим інституціям саме про такі проблеми, ініціювати заходи з їх спільного вирішення, а заодно і попередити про передбачувану долю того, хто навмисно «будить лихо».

Захисники потребують захисту

Але головне: лише наполеглива праця щодо економічного розвитку, сучасного державного будівництва, підвищення добробуту людей може бути гідною відповіддю України на зовнішні загрози. Наполеглива праця, яка ґрунтується на консолідації політичних сил, єдності позицій і дій усіх гілок влади, країни та суспільства. Впевнений, за виконання таких умов Україна матиме можливість проводити власну незалежну, спрямовану на реалізацію національних інтересів, політику. Лише за таких умов вона буде спроможна захиститися від спроб перетворення її території на полігон для чужих недобрих геополітичних ігрищ.

Говорячи про зміцнення державної позиції на міжнародній арені, не можна упустити тему модернізації та реформування армії. Як заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки та оборони, переконаний — Україна має реальні та збалансовані програми її підтримки. Їх треба лише виконувати.

Нині державна програма розвитку озброєння та військової техніки Збройних сил до 2009 року, яка саме й передбачає технічне переоснащення та перехід на сучасні системи озброєння, профінансована лише на 43 відсотки. Реальне фінансування фундаментальних та пошукових досліджень у 7—10 разів менше, ніж цього вимагає програма. Заходи державної програми виготовлення нового та модернізації наявного озброєння профінансовані на 17 відсотків. Не виконується програма переходу армії на контрактний принцип комплектування, інші «військові» плани. У бюджеті країни на «оборонку» передбачено трохи більше одного відсотка ВВП, хоча потрібно щонайменше два. Нині армія доїдає листопадні кошти на продовольство і паливо, чекає на обіцяні, але не побудовані квартири. Уряд жодного разу не розглядав стан виконання військових програм, не здійснював їх коригування відповідно до вимог часу.

Не ходити з простягнутою рукою

Саме з міркувань очевидної необхідності наполегливо і терміново приступити до вирішення вказаних проблем, непривабливості ролі прохача з простягнутою рукою —було б доцільно залишити боротьбу за прийняття ПДЧ щодо вступу в Північноатлантичний альянс. Відомо, що ПДЧ не може містити нічого іншого, крім заходів з економічного зростання, реалізації судової та військової реформ, встановлення прозорих стосунків влади і бізнесу, сприяння підприємництву, серйозних програм енергозбереження та утвердження демократичних цінностей у країні. Отже, для його виконання потрібні не гучні піарівські акції міжнародного масштабу, а лише наші добра воля та працездатність. Якщо політики і влада готові тим займатися без ганебного протистояння, це можна робити без голосних заяв та скороспілих вояжів. Якщо не готові, про що тоді говорити?

Хочу нагадати вимогу Євроатлантичного альянсу до держав, які пройшли шлях вступу до НАТО або йдуть ним сьогодні. Від нас чекають виконання трьох базових постулатів. Ідеться про реформування системи державної безпеки та збройних сил на основі сучасних стандартів, наявність у країні політичного консенсусу та безумовну підтримку ініціативи вступу з боку більшості суспільства.

Очевидно, жодної умови Україною в повному обсязі не виконано, ситуація щодо політичного консенсусу значно погіршилася. Ось чому припинення виборювання ПДЧ — це питання нашої державної гідності, поваги до партнерів з Північноатлантичного альянсу, яким складно уявити собі можливість тісніше співпрацювати з країною, де парламент не може визначитися з форматом коаліції, а Президент і Прем’єр-міністр стали на шлях взаємного знищення.

Так, нам треба дуже глибоко задуматися, в якому напрямку має рухатися світ, Європа, Україна як невід’ємна складова світового співтовариства. Треба серйозно працювати над зміцненням усіх складових європейської і світової колективної безпеки. Події на Кавказі, крім іншого, могли стати приводом припинення набридлих політичних сварок та безглуздого протистояння у вищих ешелонах влади. Це був реальний шанс консолідації, об’єднання зусиль навколо реальних, а не міфічних або надуманих, з кон’юнктурних міркувань, загроз.

«Почни з себе», — казали мудреці. Як і тисячі років тому, відстояти власну позицію та досягти світової впливовості вдається тому, хто замість пошуку зовнішніх ворогів працює над вирішенням внутрішніх проблем і власним удосконаленням. Чи скористається цією порадою Україна?

Анатолій КІНАХ,заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки та оборони.