Чому життя стає дедалі дорожче і дорожче, для багатьох залишається загадкою. Кожного разу, відважуючись на покупку і відраховуючи свої копійки, пенсіонери помічають, що платити доводиться дедалі більше і більше. У переважної більшості працюючих підвищення зарплат не встигає за змінами цінників. Влада на всіх рівнях не перестає звітувати про те, що на ціни все-таки вдалось накинути віжки, а статистика переконує, що зростають вони просто на мізерні один-два відсотки. Але варто лише відправитись за продуктами на ринок, зайти у магазин чи аптеку, заповнити рахунки за комунальні послуги, як одразу стає очевидним: вмісту гаманця на все це катастрофічно не вистачає.

Чи то ринок, чи то ще якісь обставини зіграли з обласною владою злий жарт. Коли облдержадміністрація зібрала на колегію чиновників, щоб обговорити цінову політику, дорожчим став хліб від одного із найбільших хлібопекарів в області. І поки економісти звітували про те, що рівень рентабельності виробництва борошна та хліба не перевищує 5—6 відсотків, ціна буханця збільшилась на 30—40 копійок.

Для середнього класу, тобто працівника, що отримує стабільні заробітки, підвищення несуттєве. Зате для бідного, безробітного, пенсіонера, що живе на 600 гривень у місяць, — це помітний фінансовий удар. І, на жаль, не єдиний.

У цій ситуації шукати «цінових відьом» — справа марна. Виробничники, і не тільки хлібопекарні, вкотре говорять про те, що зростають виробничі витрати, і не вплинути на ціну продукту це не може. До того ж штучне стримування заробітної плати в тій же хлібопекарній галузі може призвести до катастрофи. Отож здорожчання буханця — справа вимушена, а не продиктована бажанням отримати надприбутки.

Зачепи будь-який продукт, і від виробничників почуєш усе ті ж пояснення. Від нестачі і дорожнечі сировини страждають м’ясопереробники. Зменшення молочного тваринництва, а головне — катастрофічно низькі заготівельні ціни на молоко ставлять і цю галузь у глухий кут. На порозі цукропереробного сезону дедалі активніше починають нагадувати про свої проблеми цукровики...

На фоні всього цього намагання влади вплинути на формування цін видаються по-дитячому наївними. Та й на що можна вплинути, коли щомісячна оцінка рівня інфляції проводиться більш ніж за трьомастами найменуваннями товарів та послуг, і лише близько п’яти відсотків з них можна регулювати, а точніше — обмежувати торгівельну надбавку і рівень рентабельності. Інколи здається, ціни перестали боятись не тільки подібних обмежень, а й взагалі будь-кого і будь-що.

Переконатись у цьому неважко, відправившись на будь-який продуктовий ринок. Цінові вибрики тут можуть вразити уяву навіть безумного фантазера. Для початку пробую знайти дешеві курячі стегенця. У спеціалізованих «пташиних» ятках продавці тільки руками розводять: м’яса по 10—12 гривень за кілограм тут і близько немає. При цьому стегенець і філе хоч відбавляй, але ж коштують вони відповідно вдвічі-тричі дорожче. Курятина, яка вже традиційно вважається у нас м’ясом для найбідніших, втрачає свій статус. Точніше, якість продукту залишається все тією ж, зате вартість...

Ще один сюрприз — від традиційного і завжди не дуже дорогого продукту — сала. Апетитний шматок дотягнув до 35 гривень за кілограм. Конкурувати з ним може хіба що вирізка, яка майже у півтора рази дорожча. Усе це могло б стати ціновою кульмінацією, якби не ціни на ковбасу. При згаданих цінах на м’ясо варену «лікарську», копчену «московську», сосиски і сардельки можна знайти по 10—12 гривень за кілограм. Багатьох покупців цей нижній поріг дивує ще більше, бо ж із яких інгредієнтів складається цей продукт?

Свої загадки приносять і фруктові та овочеві ряди. Де і які пояснення шукати тому, що картопля і банани йдуть практично по одній і тій само ціні — 3—4 гривні за кілограм. А привезений із теплих країн кавун, що обійдеться у півтори гривні за кілограм, майже втричі дешевший від домашніх подільських яблук.

Пересічному покупцеві відшукати логіку цін надзвичайно важко. Але, можливо, в цьому і є найпростіше пояснення ситуації — відсутність будь-якої логіки взагалі на ринку цін, товарів і послуг. Бо хто ж порахував, скільки і чого ми повинні виростити і виробити, щоб наситити споживчий ринок. З якими затратами це потрібно зробити, щоб усе мало свою розумну ціну. Як перекрити збитки, чим заохотити виробника, як заробити більшу зарплату...

Натомість складається враження, що велика армія чиновників тільки й думає про те, як оптимістичніше прозвітувати, як розставити цифри так, щоб не різали вухо ні цінові стрибки, ні зростання інфляції, ні зниження життєвого рівня.

Скажімо, як приємно думати про те, що на Хмельниччині у кінці серпня, за інформацією держінспекції з контролю за цінами, середні ціни майже на всі основні харчові продукти, окрім гречаної крупи та олії, були нижчими за середні в країні. Чи про те, що індекс споживчих цін у липні відносно червня зріс лише на 0,5 відсотка. Дрібниці, чи не так? З цим можна жити.

А те, що нам не на кілька відсотків, а у кілька разів доводиться більше платити за це життя — це вже офіційних звітів не стосується.

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.