Екологічна мережа — порятунок для порушених гірничими роботами земель

Криза рідної землі однаково болить українцю і в Донбасі, і в Карпатах, і на берегах Дніпра, тож ідея створення екологічної мережі об’єднала науковців різних регіонів України. Їхні зусилля акумулювалися в науковій праці «Розробка та впровадження технологій відродження порушених гірничими роботами земель в якості елементів екологічної мережі», що отримала високу оцінку колег і висунута Інститутом проблем природокористування та екології НАН України на здобуття Державної премії України в галузі науки і техніки 2008 року.

Як відомо, в Україні здійснюється програма формування національної екологічної мережі як одного з елементів пан’європейської територіальної системи. Однак практична реалізація програми наштовхується на багато проблем, основна з яких — дефіцит земель природно-заповідного фонду. У зв`язку з цим реальною можливістю для формування елементів екомережі є залучення порушених земель, використання усього природного відновлювального потенціалу, об’єднання задля цього зусиль виробництва, бізнесу, влади та громади. Таким чином, з одного боку, створюються умови для відродження порушених земель, а з другого, — для формування сполучних елементів екологічної мережі — екокоридорів.

Для того, щоб охопити всі нюанси згаданої наукової роботи та її «географію», звернімося до авторів.

Василь РОМАНЕНКО, головний гірник Інституту проблем природокористування та екології Національної академії наук України:

— Для створення заказників ми залучили фахівців різних галузей — гірників, ботаніків, зоологів, ґрунтознавців. І нині площа ландшафтних заказників у Придніпров’ї сягнула

1 556 гектарів. Розроблено проекти ще на 2,5 тис. га, які будуть реалізовані найближчим часом. У ландшафтних заказниках проведена інтродукція перспективних рослин і тварин. Ми випустили сюди фазанів, жаб, дощових черв’яків, багато з яких прижилися на новому місці і відновлюють природу.

Володимир ПІВЕНЬ, кандидат технічних наук, генеральний директор відкритого акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат»:

— Недоробки останніх десятиліть вимагають нас визнати: запланованої рекультивації виконати не вдалося. Отже, необхідно шукати нові способи наведення ладу на порушених гірничими роботами землях. Прикладом нових підходів може служити заказник «Візирка» (121 га), який створено на відпрацьованих землях нашого комбінату і активно використовується в освітній, рекреаційній, туристичній діяльності. Для нас дуже важливо бачити результати своїх зусиль у відродженні порушених земель, бо відчуваємо велику відповідальність перед громадою і майбутнім наших дітей.

Олег СКРИПНИК, кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник Інституту проблем природокористування та екології НАН України:

— Перетворити ідею створення екологічної мережі в реальність досить складно в нашому степовому краї, де кожний клаптик розораний або зайнятий під промислові потреби. Ми першими пішли по цьому шляху, запропонували і значною мірою запровадили наші розробки. Рішенням Дніпропетровської обласної ради затверджено програму створення Інгулецького екологічного коридору довжиною понад 150 км. Увага до нашої праці дає надію, що екологічна мережа буде і далі розвиватись.

Павло КОПАЧ, кандидат технічних наук, старший науковий співробітник, заступник завідувача відділу екологічних основ технологій природокористування Інституту проблем природокористування та екології НАН України:

— Регіони, у яких функціонують гірничодобувні підприємства, розглядаються як регіони особливого природокористування. Так, наприклад, для Придніпровського регіону характерне поєднання різноманітних природних ресурсів для розвитку продуктивних сил, що задіяні здебільшого в сфері промислового освоєння. Тому дослідження проблем освоєння ресурсів при збереженні прийнятної якості навколишнього середовища набувають тут виняткової актуальності. Вважаю, що формування екологічної мережі на техногенно порушених землях — один з перспективних напрямів нового природокористування.

Антоніна МАЗУР, кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник, директор Криворізького ботанічного саду НАН України:

— Справжніми діамантами серед суворого промислового ландшафту Криворіжжя сприймаються залишки природної рослинності. Наш Криворізький ботанічний сад, площа якого сягає 52,4 га, став притулком і осередком відродження природи гірничодобувного краю. В експозиції дендропарку представлено 647 видів, 73 різновиди, 33 форми, 104 сорти рослин з різних куточків світу. Розроблені й впроваджені нами технології відродження вторинних екосистем на відвалах Кривбасу привели до відновлення екосистем на площі понад 927 га. Разом з колегами тепер формуємо з таких осередків систему екологічної мережі.

Анатолій ТРАВЛЄЄВ, член-кореспондент Національної академії наук України, доктор біологічних наук, професор кафедри геоботаніки, ґрунтознавства та екології Дніпропетровського національного університету:

— Найбільшу увагу ми приділили відродженню лісів у заплаві річки Самари, що гинуть у результаті видобутку вугілля в шахтах. Продовжуючи славетні традиції степового лісознавства, ми розробили та впровадили в життя технології відродження лісових екосистем. Цю роботу почали понад 30 років тому. І нині на наших дослідних ділянках, промислових насадженнях буяють кленові, дубові, березові, акацієві, ялівцеві гаї, де висота дерев сягає 10 м. Відновлені нами екосистеми займають сьогодні понад 60 га порушених земель Західного Донбасу.

Анатолій ГАЙДІН, кандидат геолого-мінералогічних наук, старший науковий співробітник, виконавчий директор відділення гірничо-хімічної сировини Академії гірничих наук України:

— На порушених гірничими роботами землях сірчаних родовищ на підставі рішення Львівської обласної ради народних депутатів у 2003 році створено орнітологічний заказник «Чолгини», який має велике наукове і виховне значення для регіону. Заказник займає площу гідровідвалу і хвостосховища, в центрі яких залишилися мілководні озера. Тут гніздяться десятки видів різноманітного птаства, в тому числі рідкісні види. Нині ведеться робота з організації ландшафтних парків на базі Подорожненського і Яворівського озер.

Олександр ГЛУХОВ, доктор біологічних наук, професор, директор Донецького ботанічного саду НАН України:

— Створена нами експозиція «Степи України» являє собою унікальне зібрання степових видів, у тому числі рідкісних та ендемічних. У ботанічному саду зберігаються 16 видів ковилів, які входять до Червоної книги України. Площа ботанічного саду становить понад 203 га, які стали справжнім осередком відродження порушених земель. Експозиція саду включає унікальне біотичне різноманіття — понад 6789 видів, різновидів та форм, 2098 сортів. Таким чином, Донецький ботанічний сад став міцним вузлом, що підтримує екологічну мережу всього південного сходу України. Нашими зусиллями створені зелені насадження на площі понад 200 га териконів Донбасу.

Іван ЗОЗУЛЯ, кандидат технічних наук, старший науковий співробітник, голова правління відкритого акціонерного товариства «Інститут гірничо-хімічної промисловості»:

— Єдиним реальним напрямком використання кар’єру і порушених земель сірчаних родовищ є перетворення виїмки в озеро для рекреації. Законом про природно-заповідний фонд передбачена можливість використання ландшафтних парків для надання послуг з рекреації і туризму. Створення на порушених землях об’єкта природно-заповідного фонду — ландшафтного заказника — дає змогу гармонійно поєднати збереження біотичного різноманіття зі створенням умов для туризму і відпочинку. Заказник є найдешевшим варіантом відновлення порушених територій і відповідає пріоритетному напрямку екологічної політики в Україні.

Леся ШКІЦА, доктор технічних наук, доцент, завідувач кафедри інженерної та комп’ютерної графіки Івано-Франківського національного технічного університету нафти та газу:

— У нашому передкарпатському краї виникає багато проблем у процесі ліквідації видобувних підприємств. Ми забезпечили інформаційну підтримку проектів впорядкування території, присутність на них елементів екологічної мережі. Створені нами інформаційні системи дали можливість зберігати, накопичувати, обробляти різноманітну інформацію, на основі якої можна швидко та ефективно вирішувати наукові завдання. Радіємо з того, що впродовж багатьох років співпраці фахівців з різних регіонів України, різних галузей науки та техніки сформувалося загальне розуміння важливості проблеми відновлення порушених гірничодобувною діяльністю територій.

* * *

Не варто й казати, що ця робота викликає величезний інтерес не тільки у спеціалістів, а й у більшості наших громадян, які переймаються екологічними проблемами. Різноплановість і комплексність досліджень надають цій праці глибокого змісту, а її висновкам — надійності. Залишається лише побажати успіху цьому згуртованому колективу в звершеннях на благо рідної землі.