Картопля — справа техніки

ООН оголосила нинішній рік Міжнародним роком картоплі, мало того, проводиться фотоконкурс, присвячений цій культурі, яка є четвертою за значенням після рису, пшениці і кукурудзи. Але це у світі вона четверта. А в нас — «другий хліб». Житомирщину ж колись називали «картопляним Донбасом».

Багато води спливло відтоді. Мали ми за цей час у країні і зернові кризи, пов’язані зі стрибками цін, і м’ясні та цукрові, які намагалися гасити «інтервенціями», і молочні, коли селяни активно протестували проти того, що за молоко їм платять менше, ніж коштує вода в магазині. Подібні пристрасті якось обминули картоплю. Виходить, і справді немає жодних проблем, незважаючи на те, що вже підросло покоління, яке не пам’ятає, що в містах колись були овочеві магазини, що існували плодоовочеві комбінати, а працівників різних організацій направляли на суботники в колгоспи підбирати на полях картоплю, що залишилася після проходження картоплезбиральних комбайнів.

Заспокійливо діють і статистичні дані про валовий збір та врожайність бульб. Щоправда, не всі їм вірять. Відверто сумнівається в їх достовірності ректор Житомирського національного агроекологічного університету Антон Малиновський, який на одному з обласних семінарів для аграрників висловив думку, що насправді картопля дає не більш як сто центнерів з гектара. Бо, наголосив, ніщо так не пошкоджується вірусами і не вироджується, як картопля, особливо на городах, де її рік у рік висаджують на тому самому місці, та ще й без сортозаміни та сортопоновлення, без належного захисту.

Кожна конкретна баба Ганна чи тітка Марія навряд чи знає точно навіть те, скільки саме соток займає в неї на городі бульба. А загальну площу називають таку: 57,8 тисячі гектарів. З них по сільгосппідприємствах майже три тисячі гектарів.

— Це мало, та все-таки удвічі більше, як торік, — каже заступник начальника головного управління агропромислового розвитку ОДА Євген Данкевич. — Колись колгоспи висаджували її на 50 тисячах гектарів.

Серед господарств, де переконалися, що це вигідна культура — агрофірма «Брусилів». Починали тут з 30 гектарів у 2004 році, у 2005-му було вже 80, а тепер понад 300 гектарів. Для керівників і спеціалістів це найбільш шанована культура, бо вона найнадійніша. Все дуже просто. Сільгосппідприємство має договір, укладений на кілька років з одним з відомих виробників чіпсів, в якому все чітко обумовлено. В агрофірмі точно знають, скільки треба виростити картоплі, що вони за це отримають — на відміну від інших культур, за якими кінцевий результат в умовах цінової нестабільності спрогнозувати важко.

Агрослужба замовників веде контроль за дотриманням технології. Про цьогорічний врожай почали дбати ще в 2006 році. Програмується він на 300 центнерів товарних бульб (тобто без дрібних) з гектара. Сюди входить і вибір попередника, і внесення аміачної води, щоб знищити дротяника, та органіки, до того ж не під картоплю, а під сидерат — гірчицю. Береться ґрунт на аналіз: один роблять в Україні, інший за кордоном, щоб точно визначити, які добрива й мікроелементи потрібно внести. Точне дотримання технологічної карти обходиться недешево, але це окуповується. Одна з вимог: обов’язково має бути налагоджена система зрошення.

З семи гектарів картоплі починав Сергій Малиновський, який очолює підприємство «Імпак» в Андрушівському районі. Тепер більш як 400.

— В умовах ринку не можна вирощувати будь-що. Кожен гектар картоплі плануємо під певного замовника, — стверджує він.

Тут вирощують бульби для виготовлення чіпсів, на продаж і на насіння. Основою рентабельного ведення галузі теж є гарантований збут. У підприємстві побудували сучасне сховище. Це дороге задоволення — вартість оцінюється мільйонами гривень.

— Але це вимога часу, гарантія стабільного розвитку, — впевнений Сергій Малиновський. — У минулому у нас звикли, що оптовики й переробники роблять заготівлі у вересні-жовтні. У західних країнах не так. Там картоплю зберігає той, хто її виростив, і поставляє згідно з контрактом. Так згодом буде і в Україні. Причому якщо сьогодні картоплю продають здебільшого на базарі, то через деякий час її купуватимуть у спеціалізованих магазинах, які гарантуватимуть якість: буде видно, що це за картопля, хто її виростив. Сховище якраз для того, щоб можна було відсортувати бульби — а це ж цілі терикони, одразу зробити неможливо, — помити й розфасувати перед відправленням у торговельну мережу.

На перше місце за вирощуванням картоплі за індустріальною технологією цього року раптово вийшов Чуднівський район — 759 гектарів. Сюди прийшов потужний інвестор, який теж має договір на постачання сировини для виробництва чіпсів. Зросли площі в Радомишльському районі, де цією справою зайнялося кілька фермерів. Приблизно по 40 гектарів вирощують сільгосппідприємства в Овруцькому та Народицькому районах, які колись славилися своїми здобутками в картоплярстві. Є ще дослідна станція імені Засухіна та державний центр експертизи сортів рослин — разом трохи більше сотні гектарів. Оце й усе.

А ті, хто займається насінництвом картоплі, нарікають на низький попит в області. Та це й не дивно. Без грошей, без техніки братися за картоплярство — приректи себе на невдачу. Без потужних інвесторів справа з місця не скоро зрушить. І жодні заклики не допоможуть.

Про перспективи індивідуального сектору нескладно здогадатися з цифр, які розповідають про демографічну ситуацію. Щомісяця населення області скорочується на тисячу чоловік, переважно в сільській місцевості. Села старіють, там дедалі більшає людей, яким уже не під силу самим обробити город...

Виграють ті інвестори, які першими займуть цю нішу.

Житомирська область.

Фото автора.

Коли до Сергія Малиновського (на передньому плані) приїжджають за досвідом вирощування картоплі, показує насамперед сучасну техніку, без якої ні сюди ні туди.