Свірзька «Дружба» як предмет розбрату

«Дружбу» будували спільними зусиллями. Кожен колгосп самотужки зводив двоповерховий будиночок, і передбачалося, що передусім відпочиватимуть у таборі діти колгоспників. Щоправда, на газифікацію, адмінбудинок, дорогу до табору і внутрішні комунікації, їдальню, кухню, меблі, білизну і посуд гроші виділяла профспілка. Та сама профспілка працівників АПК щороку робила ремонти, утримувала колектив і «сторожувала» табір взимку. Величезна територія, чимала кількість будівель двадцять років поспіль приймали дітей Львівщини.

Часом бували і дальні гості — зі Сходу України. 1200—1300 школярів відпочивали тут за сезон. Діти почувалися комфортно й затишно, бо територія чітко відповідала їхнім потребам. Однак вільно їм тут було також. Поруч — багатющі ліси, знана місцина, що славилася Свірзьким замком та озерами. В замку, за задумом не просто обласного, а союзного керівництва (таким високим був статус замку), мав бути пансіонат для членів творчих спілок. Будівлю за часів Союзу почали реставрувати, вклали туди великі кошти, однак швидко плани не реалізувалися, і замок перетворився на довгобуд, який, як тепер кажуть у районі, не одному колишньому керівникові допоміг дачу побудувати. Однак саме ця напівзавершеність і приваблює нині «інвесторів», готових взяти замок у «концесію». Та можна сказати ще чесніше — приваблює близькістю до майже повного завершення реставраційних робіт. Сюди найкращі матеріали стягалися з усього колишнього Радянського Союзу, та за останні роки вони теж добряче порозтягувалися...

«Якби не той замок...»

— Якби не той замок, то й, може, і табір лишили б у спокої, — пояснював мені чоловік, що їхав поруч зі мною в автобусі. Хоча я сама знала і про суперечки, що точилися навколо замку (навіть писала про це), і про те, що проголошення цієї зони відпочинковою робило суміжні землі надто привабливими. Розуміла й те, що вже жоден «член творчих спілок» відпочинку у Свіржі не побачить, як своїх вух. Якщо, звичайно, не виявиться за сумісництвом дуже грошовитою людиною. Тепер настала черга посунути звідси дітей?

— У нас в Перемишлянах майже все попродавали: і молокозавод, і харчосмакову фабрику, і меблевий, і паркетний... І все це, ясна річ, не працює. І озера на додаток перепродують. І якщо вже Свірзький замок із табором «Дружба» продадуть, то не буде куди гостей возити, щоб показати місцевій владі свою діяльність. Хіба що Учнівський монастир залишиться, та його, слава тобі Господи, не продадуть!

Чоловік сам сміявся зі своєї дотепності, а коли дізнався, що я журналістка, замовк і через кілька хвилин попросив: «Ви мене не згадуйте. Я — людина маленька. Це вам не область, тут район, всі про всіх знають. Може, мені якусь довідку ще потрібно буде в районі брати...»

Я пообіцяла, що прізвища не називатиму, хоча я його, чесно кажучи, і не знала. Та й для чого «світити» його, якщо депресивний район і його життя часто стають предметом журналістських матеріалів — тут місяцями не проводили засідання райради, бо фракції не могли знайти «консенсусу», тут мешканці містечка Бірки вже півроку тримають в облозі завод «Полісинтез», вимагаючи його закриття через шкідливість виробництва. І тут справді простій людині скоро вже ніде буде відпочити. (Зрештою, все, як водиться нині у нашій благословенній Україні). У Свіржі біля табору два озера вже приватні, а в одному з них, до речі, завжди влітку плавали діти, які відпочивали в «Дружбі». В селі Липівці озеро передали в оренду, в Перемишлянах, тобто в райцентрі, теж. У Річищах, у Чуперносові — озера вже приватизовані. І, наскільки зрозуміло, є бажання в тому напрямку рухатися далі.

Банальна схема «прихватизації»?

На початку весни райрада готує на обговорення питання про передачу оздоровчого табору «Дружба» у комунальну власність. Головам сільрад розсилаються листи — табір просто потрібно зробити власністю громади! І вже 20 травня «Враховуючи звернення сільських рад району про необхідність визнання комплексу будівель оздоровчого табору для дітей та підлітків «Дружба» с. Свірж Перемишлянського району Львівської області, районна рада визнала комплекс будівель оздоровчого табору спільною власністю територіальних громад сіл і міст Перемишлянського району».

Якщо врахувати, що у сільрад грошей ледь вистачає на зарплату, а серед підприємств району ледь животіє завод «Модуль» та кілька фермерських господарств, яким зовсім не до того, щоб фінансувати дитячий табір, дуже скоро приміщення могли втратити і той вигляд, який з усіх сил намагається підтримувати профспілка. Більше того, саме приміщення райдержадміністрації і райради досить обшарпане. На те, щоб привести будинок до ладу, знову ж таки немає коштів, ледь нашкребли на ремонт залу засідань та кабінетів найвищого керівництва. Не треба бути особливо проникливим, щоб не передбачити подальшу схему, — втрата балансової вартості і продаж «задешево» табору тому, хто так його, бідолаха, прагне.

Саме так втратили табори сила-силенна підприємств та освітніх закладів Львівщини. Лише 15 таборів перестали щороку відкриватися для дітей поблизу Львова у Брюховичах. Там тепер монастирі, приватні обійстя, пансіонати для дорослих людей — осіб, які в змозі викладати сотні, тисячі гривень за перебування. І зовсім немає місця для дітей, і тим більше сиріт, яких теж колись приймали Брюховичі. Тепер тут суто елітна зона, на зразок Кончі-Заспи під Києвом.

Однак треба відзначити, що рішення про визнання табору власністю перемишлянської громади приймалося в атмосфері непростій і далеко не одностайно. Більшість членів фракції БЮТу взагалі зі залу вийшли, хтось кричав: «Хлопці, ви що з глузду з’їхали?». І все ж таки рішення було прийнято. До речі, можна пригадати подібну ситуацію і з «Полісинтезом». Ніби депутати були проти, за дозвіл ніби не голосували — однак завод запрацював!

Щодо «Дружби», то його засновниками за документами є колектив табору та Львівський обласний комітет профспілки працівників АПК. У 1988-му за так званого розпаювання колгоспів, будиночки були передані на баланс дитячого оздоровчого закладу. Трудовий колектив і обласна організація профспілки протягом 20 років утримувала табір своїм коштом. (Вже після здачі табору в експлуатацію, згідно з довідками, профспілка перерахувала на потреби «Дружби» 798 940 гривень). І тому прокуратура Перемишлянського району винесла протест на рішення сесії Перемишлянської районної ради, адже «майно, щодо якого районною радою прийнято рішення про визнання спільною власністю територіальних громад сіл і міст Перемишлянського району, не перебувало у комунальній власності відповідних територіальних громад». Однак цей протест, в свою чергу, райрада відхилила. І тепер, можливо, попереду довгі роки судових процесів, адже ніхто від свого прагнення мати у власності табір не відступить. А дітям у цей час відпочивати буде ніде....

Треба було вчасно розбиратися

Гріх буде не визнати, що не було б цієї катавасії із правом власності, якби львівська профспілка вчасно оформила документи. Це робилося за принципом вскакування в останній вагон. Навіть керівника табору за тяганину із виготовленням відповідної документації штрафували тричі, в тому числі управління земельних ресурсів. Землі табору знаходилися в юрисдикції аж трьох організацій: Держлісгоспу, Галсільлісу і місцевої ради. До речі, сільраді настійно рекомендувала райрада документи на землю «Дружбі» не видавати, про що є відповідний лист.

Пам’ятаєте, як у фільмі «Місце зустрічі змінити не можна», коли Жиглов на репліку Шарапова: чому страждала безневинна людина, парирував — треба було вчасно розбиратися зі своїми жінками. Сьогодні не лише чоловіки, що метушаться між дружиною та коханкою, розуміють, що саме так потрібно робити і з землею: розбиратися із документами наполегливо та терпляче, до останньої нотаріальної крапки.

Директор табору Роман Гавришкевич, людина вже немолода, яка віддала «Дружбі» чимало років життя і ще більше здоров’я, каже: «Я навіть уявити не міг, що хтось діючий табір відбиратиме у сиріт та напівсиріт. Адже в останні роки ми отримали саме таку «спеціалізацію». Круті пансіонати та табори приймати складних дітей не прагнуть».

Хочеться сказати: «Дорогий Романе Івановичу, у наші, м’яко кажучи, непрості часи все можливо. Тому вуха треба тримати напоготові. Бо поцуплять усе, що погано лежить»...