Що дасть Бог і... зернотрейдер

Нинішній рік став класичним прикладом того, як може «заважати» добрий урожай. Що далі від жнив, то більше проблем починає приносити хлібний коровай. Радісна ейфорія від того, що вперше за останнє десятиліття Хмельниччина вже вийшла на вал більш як у півтора мільйона тонн зернових (і це ще без гречки та кукурудзи), поступово спадає. Що робити із новоспеченим короваєм? Його і самому не з’їсти, і сусідам не продати, і в комору не заховати — надто вже пишний та красний вийшов. Майже анекдотична ситуація, коли від добра і багатства плачуть, стає нашою реальністю.

Сидимо на хлібі — і голодні?

Питання зовсім не риторичне. Добрий господар на своєму городі завжди намагається виростити стільки, скільки з’їсть його родина. А при цьому ще трошки про запас, про всяк випадок: і щоб із сусідом було чим поділитись, а за нагоди на базар дещо завезти... Тож і область мала б точно знати, скільки хліба, круп, фуражного зерна їй потрібно. Скільки з’їсть сама, що піде на господарські потреби, а що стане незмінною валютою для селянина. Бо хоч що кажи, а зерно, як було споконвічно, так і тепер, залишається основним джерелом достатку для хлібороба.

Усі ці розрахунки є. Та що цікаво: як правило, починаються вони не з розрахунку раціону, а з того, які площі засіяти. Торік усі ми справді раділи з того, що площа оброблених земель значно зросла. Говорили і про збільшення зернового клину, і про рекордні посіви ріпаку. Старання не пропали даремно. До людської праці ще й Божа ласка — і урожай вийшов на славу. А що далі?

У Чемеровецькому районі зерновий вал уже перевищив 112 тисяч тонн. Порівнюючи з минулим роком, це майже на третину більше. Переконані: середня врожайність 40 центнерів з гектара була б ще вища, якби не стихія. Свого часу вона просто поклала більш як півтисячі гектарів хліба в Летаві — одному з найкращих господарств району. Але навіть при цьому людям гріх скаржитись на хліб. Він є. От тільки ціна на нього стає дедалі менша. Шістсот гривень за тонну, котрі пропонують трейдери за фуражне зерно, переходить усі межі. Але виробник не може диктувати жодних умов. Хоча село і залишається монополістом у вирощуванні зерна, проте диктувати не те що ціни, а взагалі будь-які свої вимоги, всупереч всім правилам економіки, воно не в змозі.

Жоден з аграріїв не може пояснити, як за такого валу збіжжя, за таких низьких цін за нього може дорожчати буханець хліба. Формально це можна обґрунтувати: подорожчання енергоносіїв, інфляційні явища, зростання заробітної плати... Але ж економіка, а тим паче сільськогосподарська, повинна мати більш глибокий, а головне — перспективний аналіз. Якщо цьогорічний коровай не дасть селу прибутки, завтра ми можемо забути про рекордні врожаї.

Чи переважить зернина тонну?

Господарства вже не раз могли переконатись: розрахунок, котрий починається із засіяного гектара, а не з перспективи проданої тонни, зазнає поразки. А ріпакові пристрасті — ще одне тому підтвердження. Торік чутки, що за тонну ріпаку можна буде взяти до 3,5 тисячі гривень, підштовхнули багатьох до цієї культури. Хмельниччина ввійшла до всеукраїнської трійки лідерів. І врожай зібрала небувалий — 235 тисяч тонн, на 150 тисяч (!) перевищивши минулорічні показники. Що дивуватись, коли деякі поля давали до 70(!) центнерів із гектара. Зрозуміло, що до такого врожаю треба було і праці, і коштів таки докласти.

Що за це отримали? Тільки-но ріпак пішов із поля, за нього справді можна було взяти по 2,5 тисячі за тонну. Та коли зрозуміли, що його буде багато, ціни почали падати. Спочатку на декілька сотень. А тепер в Ярмолинецькому районі господарники називають взагалі дивну цифру — до 1,3 тисячі гривень за тонну. Одне слово, торішні чутки розвіюються, як полова від зерна. А що буде далі?

Якби в селянина було добре зерносховище, якби ціни на ринку були стабільні, якби поруч було переробне виробництво, якби... Усього цього немає. Хоча про це знали і раніше, але саме тепер, коли зібрано добрий урожай, з’ясувалось, що для зберігання ріпаку потрібні спеціальні умови, що подіти його просто нікуди, що він витиснув із зерносховищ пшеницю. І всі ці умови так тиснутимуть на його власників, що вони змушені будуть іти на ціни, котрі запропонують їм зернотрейдери. А ті свій шанс навряд чи втратять.

Із зібраного врожаю ріпаку поки що з області відвантажили лише третину. Дехто із замовників відтермінував цю процедуру на осінь, а дехто — і на другий рік, мовляв, уже вщерть завантажено вагони, судна, термінали, тож почекайте. А як чекати, коли ріпак потрібно відвантажити весь, бо його у краї не переробляють. Мимоволі ця культура витіснила із зерносховищ пшеницю — їй потрібні й більші площі, й спеціальні умови. Ріпакове зернятко виявилось хоч і дорожчим, але «важчим», а водночас і проблемнішим за пшеничне.

До всього додалось й те, що гроші господарствам потрібні вже тепер, а не тоді, коли вони нарешті надійдуть від потенційних покупців.

— Керівники господарств всерйоз стурбовані посівною, — розповів заступник начальника сільгоспуправління Ярмолинецької РДА Петро Бобик. — Зібравши більш як 80 тисяч тонн зернових, всі мали сподівання на те, що фінансових проблем не виникне. Але очікуваних прибутків так і не отримали. Посівна нам обійдеться десь у 3—4 мільйони гривень. Цих грошей у господарств немає. А ще багатьом потрібно розрахуватись за минулі кредити, тож керівники змушені продавати зерно за тими цінами, які їм пропонують, не чекаючи вищих. Та чи й будуть вони вищі?

Куди подітись із короваєм?

Над цією проблемою ламають голови не в одному господарстві. Хліви, зернотоки, сховища виявились не готовими до великого врожаю. На запитання, де зберігають його господарства Чемеровецького району, довелось почути: на підприємствах Кам’янець-Подільського, Дунаєвецького районів і навіть сусідньої Тернопільської області. В Ярмолинецькому на це саме запитання дали практично ту ж відповідь, додавши до своїх хлібних маршрутів ще й Хмельницький район. На жаль, багатообіцяючі потужні сучасні елеватори, котрі були запущені в краї до початку цьогорічних жнив, не стали основними зерновими акумуляторами. Над тим, де, а головне, як довго зберігати зібраний урожай, доводиться ламати голову керівникам переважної більшості господарств.

До цієї головоломки додається ще одна: що закладати в основу врожаю наступного року? Для більшості все очевиднішим стає те, що не варто ганятись за «найвигіднішою» культурою. За декілька останніх років на першій сходинці вже встигли побувати і пивоварний ячмінь, і ріпак, і пшениця, але жодному так і не вдалось утриматись на лідируючих позиціях. Парадоксальна ситуація: тільки-но хлібороби досягали максимального врожаю, культура одразу втрачала свою фінансову першість. От і тепер дуже влучно зауважують: ми маємо справжнє моральне задоволення від того, що виростили такий хліб. Але як економісти ми знову програли. Гарна хліборобська перемога принесла нові розчарування і сумніви. Що далі?

Цікаво, що від деяких керівників довелось почути про те, що під час посівної вони повернуться до... цукрових буряків. Несподіваний ракурс. Адже нинішнього року бурякові плантації були настільки скорочені, що через відсутність сировини декілька цукрових заводів не почнуть роботу в цьому сезоні. Весною жодні аналізи, прогнози і прохання не змогли вмовити господарників посіяти буряк. Зате це зумів зробити... гарний зерновий урожай.

Шкода, що селянам доводиться послуговуватись саме такими аргументами, плануючи свої врожайні перспективи. За ними немає розрахунку. Немає надійності і стабільності. За ними одне сподівання: що дасть Бог і... зернотрейдер.

Хмельницька область.

Мал. Олександра МОНАСТИРСЬКОГО.