Думки, викладені в цій публікації, призначені, здебільшого, не для політиків. Політиків цікавлять вибори, коаліції, влада. У них — своя логіка дій, яку диктують ті чи інші принципи, або їх відсутність. Не думаю, що в Україні сьогодні взагалі має сенс публічно дискутувати з цих тем: все вже сказано і все всім давно зрозуміло.
Тому я хочу поділитися своїми міркуваннями не з політиками, а зі співгромадянами. З тими, хто розуміє, що далі так тривати не може, бо внутрішній політичний тиск просто розірве хитку оболонку державності. Будь-який матеріал має межу міцності, і система управління державою в цьому сенсі — не виключення.
Україна впевнено рухається до межі, за якою — не просто чергова політична криза. Безвихідна ситуація, в яку влада сама себе загнала, в результаті може призвести до наслідків, набагато гірших, ніж катастрофічне погіршення соціально-економічної ситуації. Йдеться про падіння до авторитарного методу управління країною, при якому слово
«демократія» використовують просто як красиву обгортку. Йдеться про спотворення подій, що нині відбуваються, і про спроби переписати історію. Які процеси це спричинить, можна лише здогадуватися.Поки що існує ілюзія того, що дитячі хвороби зростання української державності — явище тимчасове. Про це можна почути і в заявах офіційної влади в Києві, і в європейських столицях. Але на вісімнадцятому році існування незалежної держави пояснювати серйозні вади в побудові цієї ж держави означало б дуже спрощувати ситуацію. Не виключаю, що йдеться не просто про помилки, вберегтися від яких молоді демократії просто не в змозі, зважаючи на відсутність необхідного досвіду. Можливо, ми маємо справу з проблемами абсолютно іншої природи?
Я вважаю, що перманентні кризи влади в Україні не можна розглядати поза контекстом спроб змінити світ за допомогою ручного управління історичними процесами.
«Прискорений курс демократії», запропонований Україні чотири роки тому, призвів до того, що в суспільному організмі почали спостерігатися незрозумілі процеси. Ірраціональність дій так званих демократів не можна пояснити тільки неузгодженістю їх дій, відсутністю належної політичної культури або невгамовною боротьбою за владу. Мабуть, ми маємо справу з «відторгненням» суспільним організмом органів, імплантованих йому штучно. Виявилось, що впливати на суспільні процеси за допомогою політтехнологій так само небезпечно, як експериментувати в сфері генної інженерії: дуже високі ризики отримати некерований політичний мутант.Я вважаю, що сьогодні вже ніхто не насмілиться звинуватити Партію регіонів в тому, що вона лякає країну якимись неіснуючими погрозами, виходячи лише з того, що бажає змінити тісний сюртук опозиції на зручний костюм влади. Я також впевнений, що ви, наші співвітчизники, вже зрозуміли, наскільки небезпечно продовжувати дослухатися до тих, хто популізмом і базіканням підміняє справу.
На жаль, загроза хаосу, економічної деградації, і що найстрашніше — силового протистояння з найближчим сусідом — Росією — стала реальністю. І все це спровоковано нинішньою владою. Впродовж усіх останніх років ми попереджали: помаранчева влада деструктивна по своїй суті. Вона конгломерат сил, в принципі нездатних до об’єднання і до ефективної роботи.
Ми прогнозували: ігнорування Основного Закону, як і права в цілому, що пояснювалося нібито необхідністю прискорити процес остаточної перемоги демократії, призведе до розбалансування системи влади, до втрати владою відчуття реальності, до оголошення поза законом всіх сил, які не згодні мовчки спостерігати, як держава котиться до занепаду.
Але помаранчева влада розвалилася. Що далі? Яка система виникне на її руїнах? Що чекає країну? Зараз потрібно шукати шлях, як виходити з ситуації. І на цьому шляху, звичайно ж, всі здорові сили суспільства (і політики, від суспільства залежні) повинні об’єднуватися навколо головних цінностей нашої держави.
Відповіді на поставлені нинішнім моментом питання сьогодні шукають всі, кому небайдужа доля Батьківщини. На частину з цих питань ми відповісти готові. В останніх заявах, зроблених мною від імені нашої політичної сили, вказано цілі, які стоять перед суспільством. Власне, йдеться про реалізацію основних положень програми Партії регіонів, розробленої з урахуванням короткострокових і довгострокових планів побудови в Україні сильної економіки і міцної демократії. Це - внесення змін до діючої Конституції з метою чітко прописати повноваження всіх гілок влади, це створення надійної системи противаг і неможливості узурпації влади одним з її інститутів, це реформа судової системи, це децентралізація влади з передачею широких функцій і повноважень місцевому самоврядуванню, це забезпечення розробки і затвердження основних напрямів внутрішньої і зовнішньої політики в парламенті.
Хочу особливо підкреслити: ми не збираємося скасовувати інститут Президента і не намагаємося позбавляти Президента права виступати гарантом Конституції. Ті, хто спекулюють на цій темі, мають на меті навмисно спотворити суть наших дій.
Сьогодні ми робимо все можливе, щоб на руїнах розваленої коаліції не виник черговий політтехнологічний клон. Тому в парламенті ми голосуємо з тими, чиї інтереси на даному етапі не суперечать інтересам українського народу і держави. На мій погляд, наші однодумці розуміють це. Створення в парламенті ситуативної більшості не означає, що хтось диктує нам свою волю. Тимчасові союзи теж потрібні. Було б добре, якби вони з часом трансформувалися в широкий політичний фронт. Але ми — реалісти, і розуміємо, що політичний егоїзм розколотої помаранчевої сили дуже часто переважає над загальнонаціональними інтересами. Проводити політику, незалежну від народу, — це їх стиль. Як буде цього разу?
Можливо, країну чекають чергові дострокові вибори. Що це дасть країні? Нове економічне потрясіння?! А за умов, коли економічна криза, як наслідок неприборканого популізму помаранчевої влади, знизила рівень життя мільйонів наших співгромадян до нульової позначки, очікуване потрясіння буде особливо болючим. Чи вистачить політикам мудрості і відповідальності, щоб спробувати використати цей ірраціоналізм для створення в парламенті конфігурації сил, здатних дати початок новому етапу в розвитку держави?
Нам потрібен мир. Україна не повинна брати участь в чужих війнах.
Тому наша позиція проста і зрозуміла: у сфері зовнішньої політики забезпечити Україні статус позаблокової держави. Спроби нинішнього керівництва втягнути нас в НАТО можуть призвести до небезпечної напруженості у відносинах з Російською Федерацією. Це не потрібно ані нам, ані Європі. Останній саміт Україна—ЄС дав однозначну відповідь, хто насправді гальмує євроінтеграційний процес.
Розв’язання цієї проблеми вивільнить ресурси, необхідні для розвитку економіки. Пропоноване нинішнім керівництвом значне збільшення витрат на оборону насправді призведе до розпорошення коштів і без того вбогого державного бюджету.
Для того, щоб утримувати сучасну армію, потрібно мати потужну економіку. У свою чергу, досягти цієї мети можна лише через лібералізацію податкової системи. Посилення податкового тягаря вб’є і економіку, і армію. Сьогодні військовослужбовців нічим годувати, тож про яке збільшення Збройних Сил може йтися?!
Напевно, нагадувати про це буде зайвим, оскільки суспільство сьогодні в змозі відрізнити передвиборний популізм від пропозиції реальних, посильних завдань і цілей. Проте, потрібно бути готовим до того, що відсутність позитивних результатів влада намагатиметься компенсувати черговими обіцянками, кількість яких зростатиме з наближенням дня виборів.
Партія регіонів готова до будь-яких оверштагів провладних партій, і я хочу, щоб наші однодумці знали про це. Ми пройшли з вами, дорогі співвітчизники, важкі випробування. Пригадайте 2005 рік і всі наступні, коли нас переслідували, принижували.
Але тепер це вже не проходить. Історичний ліміт часу помаранчевих вичерпаний. Настають нові часи.
