Любов потребує жертв, або Про гріхи з багатьма невідомими

Корпорація «Богдан» відкрила новий автоскладальний завод — про винятки з правил.

Про нове, як добре забуте старе

Уряд затвердив основні макропоказники на 2009 рік, маючи на меті суворо за Регламентом подати проект держбюджету до парламенту не пізніш 15 вересня. Від розрахунків з багатьма невідомими — кон’юнктурою світових цін на нафту, імпортних цін на природний газ, динамікою грошової маси тощо — повіяло атмосферою спіритичного сеансу. Поза тим дух задоволеного життям українця, готового йти на чергові вибори, викликали швидко — видатки зведеного держбюджету обіцяно підвищити майже на 100 мільярдів гривень, заробітну платню — на 32 відсотки, пенсії — на 20. Передбачається, що номінально ВВП перевищить трильйон гривень, а інфляція не зашкалить за 9,5 відсотка. Вам не здається, що граф Каліостро відпочиває проти нашого міністра економіки Богдана Данилишина?! Мені здається. Бо, підозрюю, що формула нашої специфічної любові до виборця спирається на нинішню ціну російського газу і цьогорічний індекс інфляції, котрий, як відомо, не виправдав надії Богдана Данилишина вже в першому кварталі, але дав можливість уряду заробити на помилкових прогнозах. Поки що головний аргумент на користь погамування першоквартального сплеску інфляції полягає у зворотному її тренді проти минулого року, але ж йдеться про рік майбутній! А урядова формула любові обмежена в часі: цільова надбавка на газ для металургійних комбінатів скасовується, однак не більш як на місяць. Обмежена в просторі: розробку копалин коксівного вугілля стримує чинний механізм ліцензування. А якщо військо недоїдатиме, то така формула просто обмежена.

Уже нині вона шокує спостерігачів на Заході й Сході. І скільки не проводь самітів у Парижі, це не наблизить нас до Євросоюзу, бо не тільки трильйон гривень усе вирішує, а й цивілізовані взаємовідносини і здоровий глузд, що європейці називають одним словом — політкоректність.

Про підприємництво

Наша формула любові починається не з «А», а з «Б». Приміром, ми можемо любити вісім років мале підприємництво, не маючи уяви, хто його, власне, представляє за валовим доходом, кількістю працюючих тощо. А тільки-но прийде час таки розібратися по суті, то роботу парламенту буде паралізовано. Головні макропоказники на наступний рік — прояв любові й до малого бізнесу, й до усіх громадян загалом, але знову ж таки може статися так, що розглядати їх буде нікому.

Чи варто дивуватися, що ми на дні в рейтингу простоти провадження бізнесу! Поза тим у першу десятку реформаторів входять Азербайджан, Білорусь і Киргизія. За останній рік, як твердить один із керівників Міжнародної фінансової корпорації Олена Волошина, майже жодних змін не сталося в царині сплати податків, захисту інвесторів і процедурі закриття бізнесу та укладання контрактів. Хіба не дивно, що при цьому влада таки спромоглася дещо послабити податковий тиск? Поза тим незрозуміло, звідки впевненість Богдана Данилишина в тому, що економічний розвиток наступного року, крім іншого, зумовлять 10,5 мільярда доларів США іноземних інвестицій? Спокушатимемо стратегічними активами і надрами за прикладом близьких серцю і банківським рахункам комерційних структур? Це спало на думку якраз після звістки про те, що російська група «Євраз» завершила черговий етап з купівлі гірничорудних та металургійних активів в Україні.

Про авто

Корпорація «Богдан» (у засновниках 20 компаній) відкрила в Черкасах новий завод з випуску вантажних автомобілів (на першому етапі — методом великовузлового складання). Нам гостро бракує саме таких прикладів, за якими стоять не тільки нові робочі місця, а й інвестиції в інфраструктуру благоустрою, соціальний добробут громадян, капітальне будівництво.

Поза тим Світовий банк, як загальновизнаний експерт для покращення бізнесових справ в Україні, радив і попереднім урядам те саме, що й сьогодні — прийняти новий Податковий кодекс, який би істотно скорочував кількість податкових процедур, спрощував режим ліцензування, ухвалити, нарешті, зміни до закону про акціонерні товариства, що передбачають чіткі правила відповідальності менеджменту, розкриття інформації і захист міноритарних акціонерів. Не те щоб уряди не прислухалися, швидше за усе, прийняття цих реформ блокували так звані мажори — крупні співвласники. А вони на дружній нозі з владою, у взаємостосунках якої уже, як то кажуть, без пляшки не розберешся.

Про спирт

До речі, про пляшку. Цього тижня уряд ухвалив рішення реорганізувати створений ще в дев’яності роки минулого століття концерн «Укрспирт» у держслужбу при Мінагрополітики. Не інакше, як з благородною метою і формульним підходом учергове покінчити з тіньовим обігом спирту і демонополізувати галузь. Непоганий привід підняти келих за любов і взаєморозуміння. Але, як на мене, колізій не уникнути. До парламенту вже подали законопроект про істотне підвищення акцизів на етиловий спирт, які давно не встигають за стрімким зростанням доходів питущих. Цей крок додасть копійку в держбюджет, але водночас стимулюватиме зростання цін на спиртне (виробники горілки прогнозують, що до 25 гривень за пляшку). За таких умов тінізація виробництва і торгівлі спиртним тільки посилиться. Любов потребує жертв. Наша любов — неабияких.