Правди. І нічого, крім правди

По суті, за цей час майже нічого не змінилося. Хіба що до 8-ї річниці «приурочили» засудження трьох колишніх співробітників міліції, яких у вироку названо виконавцями вбивства Гонгадзе. Хіба що з плином часу ім’я Георгія обростає дедалі більшим славослов’ям з уст політиків і найвищих посадовців держави. Припускаю, живий Гія здорово повеселився б, якби дізнався, що він єдиний безкомпромісний журналіст, хто першим зважився на боротьбу з режимом, що його прізвище синонімом прикують до «символів свободи слова та людської гідності». У нього, наскільки пригадується, не було проблем з почуттям гумору...

Справжньої правди — не версій, не здогадок, не міфів — про цю загадкову історію суспільство так і не знає. Перша річниця зникнення, восьма... Сьогодні на Майдані Незалежності знову відбудеться акція пам’яті журналіста Гонгадзе: її учасники згадають не лише про Георгія, а й про всіх загиблих українських журналістів — запаленими свічками і вісьмома хвилинами мовчання. Кожна хвилина — за рік, що віддаляє нас від 16 вересня 2000-го. Як і три попередні роки, організаторами акції є звичайні громадяни, тому все відбудеться без політичної тріскотні й партійних атрибутів: вшанування пам’яті перестало бути мітингом і хоч у цьому можна побачити якесь зрушення після бурхливого ажіотажу довкола зникнення Георгія. А може, просто окремі партійці тепер стрижуть політичні дивіденди на інших персонах.

Жалобні заходи відбудуться і у Львові — місті, де живе з невигойним болем і... надією мама Гії Леся Гонгадзе. Вона не прийде на Вечір пам’яті сина. «Я цього не знаю, мене це не цікавить і мені це не потрібне, — сказала вона журналістам. — Я свого сина мертвим не бачила. І йти зі свічкою за своєю дитиною, якої я не бачила мертвою, я не буду, це аморально... Нещодавно одержала від Президента Віктора Ющенка лист. Там сказано, що, згідно із закордонними експертизами, ці кості належать моєму синові. Їх така відповідь влаштовує, мене — ні».

Матір зрозуміти можна. Їй не потрібні ні вечори, ні пам’ятники її синові, ні визнання його мужності. Її не влаштовує слово «був» і, може, надія на «є» — попри експертизи, листи і вироки суду — й тримає її на цьому холодному, без сина, світі. Все інше збагнути неможливо. Чому? Чому ця кримінальна справа стала заплутанішою за вбивства американських президентів? Чому обвинувачувальники начебто замовників злочину перетворюються на їхніх же адвокатів? Чому в Генпрокуратурі так багато фахових імпотентів? Врешті-решт, цей давно виставлений суспільством діагноз — підтвердження неспроможності слідства чи його небажання сказати нам правду?

На вчорашній прес-конференції адвокат Мирослави Гонгадзе Валентина Теличенко поділилася враженням, що ГПУ «імітує слідство про замовників й організаторів злочину. Слідство невдале. Триває імітація». А українська влада задовольнилася переконанням міжнародного співтовариства, що виконавців убивства покарано. Крапка, як люблять тепер повторювати наші промовці?

...На вісім років стали старшими доньки Георгія. Чи знатимуть вони колись правду про історію зникнення не «борця за істину», не «символа свободи слова» журналіста Гонгадзе, а просто свого батька? Не крапка. Справа не завершена.

На знімку: акція вшанування пам’яті Георгія Гонгадзе і всіх загиблих журналістів.

Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА (з архіву «Голосу України»).