У нас можна стати класиком

Завершено прийом робіт на Другий всеукраїнський конкурс радіоп’єс «Відродимо забутий жанр», який проводить Національна радіокомпанія України. Пропонуємо увазі наших читачів розмову з президентом НРКУ Віктором Набруском.

— Які вони, радіоп’єси другого конкурсу, хто і звідки їхні автори?

— 1 вересня ми завершили прийом радіоп’єс, хоча вони все ще продовжують надходити. Маємо дуже багато телефонних дзвінків — хтось не встиг вчасно відправити радіоп’єсу, хтось переймається тим, чи потрапив його твір на конкурс, а когось уже цікавить, чи став він переможцем? Як тільки надійде останній твір на реєстрацію, усі надіслані на конкурс радіоп’єси буде передано експертам (їхні імена ми тримаємо у таємниці, аби на людей не було тиску). Вони відберуть найкращі, тобто такі, які відповідатимуть вимогам жанру, і вже в найближчі тижні ці, відібрані, твори потраплять до членів журі. Сподіваюся, журі вже у листопаді визначить переможців.

На цьому етапі конкурсу, так само як і на першому, брали участь представники з усіх регіонів України. Я можу продовжувати і продовжувати перелік населених пунктів країни — список зареєстрованих творів переді мною. Авторів цих сотні й сотні. Дехто з них надіслав по дві-три радіоп’єси, а один автор — навіть 12! Уявляєте? І тепер з цих 12 творів треба відібрати найкращі!

— А якщо він виграє усі призові місця?

— Жарти жартами, а перед нашими експертами — серйозна робота: відібрати найкраще з найкращого. Щоб радіоп’єса відповідала усім канонам жанру — була справді твором для радіо, а не для сцени, щоб порушувала важливі для нашого суспільства проблеми, була написана гарною українською мовою, і, зрештою, щоб була по-справжньому мистецьким твором. Хто наші автори? Про це ми дізнаємося після того, як визначимо переможців. Радіоп’єси надходять до нас під псевдонімами. І під час голосування члени журі не знатимуть, хто ховається під кожним із псевдонімів, лише після голосування ми їх оприлюднимо.

Про що п’єси, які до нас надійшли? Про все на світі — про кохання і зраду, про наше непросте сьогодення і про наше минуле, про Голодомор і про Другу світову війну, про село і про місто... Назву лише деякі з радіоп’єс, що вже зареєстровані: «Фенікс слов’янського духу», «Погане каченя і добрий селезень», «Голодомор», «Коли співають солов’ї, або Олігарх та жебрачка», «Не дої корову, вона й не подоїться, або Нічні переміщення по вселенських просторах», «Божевільна бригада», «Моя мільйонолітня мова», «Нарада Президента України», «Смерть колорадського жука», «Еволюція кохання»...

Чи відкриємо якесь цікаве ім’я для радіодраматургії? Дуже хочеться цього, бо ж це такий жанр, у якому ще немає класиків, і тому кожен, хто нині активно змагається в нашому конкурсі, має шанс стати не лише класиком, а навіть зачинателем сучасної української радіоп’єси. Один лише приклад з першого конкурсу. Молодий психолог з Вінницької обласної лікарні Наталя Коломієць уперше спробувала свої сили у радіодраматургії і надіслала до нас кілька своїх творів. Вона не мала жодної публікації у своєму житті, жодної поставленої п’єси. Але одна з надісланих на наш конкурс радіоп’єс — «Хрематофобія» — принесла їй перемогу. Сюжет неймовірно простий, але тема — бюрократія і хабарі — надзвичайно актуальна і не лише в Україні. Переконаний, що цей твір увійде до золотого фонду Українського радіо. Ролі в ньому виконують заслужені артисти України Василь Мазур та Петро Панчук, а постановником цієї і більшості радіоп’єс наших переможців є народна артистка України, наша театральна зірка Наталя Сумська. Вона чудово знає радіоспецифіку, вона — прекрасна актриса й добрий організатор. Завдяки їй у цих п’єсах беруть участь провідні актори театру імені Івана Франка і не тільки цього театру.

Ще одним нашим набутком стала робота молодого режисера і актора з Житомирського облмуздрамтеатру Петра Авраменка. Для нас його відкрив лауреат першого конкурсу, письменник Володимир Даниленко. Коли ми слухали його радіоп’єсу «Бесараб, Бесарабський ринок та дух Довженка», то були подивовані тим, що трьох різнопланових героїв у ній блискуче грає один лише актор, і цим актором був Петро Авраменко. До речі, не лише актором, а ще й режисером. Він — віртуоз. Із тих, хто молодий, але дуже обдарований і цілеспрямований. Нині він — повноправний член нашого творчого колективу і займається постановкою інших радіоп’єс-переможців конкурсу.

Тож, як можна переконатися, завдяки першому конкурсу маємо вже й команду людей, які можуть тепер професійно займатися радіоп’єсою.

— До речі, коли ж слухачі Українського радіо почують радіопостановки переможців першого конкурсу?

— Хочу спочатку пояснити, чому вони так довго готувалися і чому досі ще не в ефірі Українського радіо. Що таке справжня радіоп’єса? Це високоякісний і дороговартісний продукт, який повинні виготовляти фахівці дуже високого класу. Між іншим, на творців радіоп’єси жоден навчальний заклад в Україні нині не вчить, окрім хіба що столичного Інституту журналістики, де веде свій курс радіодраматург Ілля Хоменко, але й там такого предмета як «радіодраматургія» немає. І студенти навчаються азів жанру лише завдяки ентузіазму самого Хоменка.

А що таке сучасна професійно поставлена радіоп’єса? Це — добрий текст, написаний спеціально для радіо. Це —добрі актори, які знають, як працювати перед мікрофоном, бо ж мистецтво актора перед мікрофоном у радіостудії, де він може показати лише мистецтво свого голосу, і мистецтво того ж актора на сцені перед переповненою залою глядачів, де він «працює» голосом, обличчям, тілом, одягом тощо, — зовсім різні речі. Це — добрі редактори і режисери, які знають, як подати радіослухачеві такий продукт як радіоп’єса. Це — добрі музичні оформлювачі і фахівці звуків (до речі, ми спробували чи не вперше в практиці Українського радіо замовити композиторам написати музику спеціально за текстом радіоп’єси і — успішно!). Це — звукооператори, які чудово володіють сучасними надзвичайно складними комп’ютерними програмами. І, звичайно ж, усе це працює лише тоді, коли є команда однодумців. Нині ми таку команду вже маємо, але на це пішов не один місяць.

Окрім того, ми вже усвідомлюємо, що для такого складного запису і не менш складного монтажу, якого потребує радіоп’єса, потрібні не лише добре підготовлені фахівці, не лише найсучасніша комп’ютерна техніка та унікальні звукові програми, а й спеціально обладнана студія, як це є на радіо за кордоном. Переконаний, що ми й до цього прийдемо. Немає в нас іншого виходу.

Але, попри все, нині вже поставлено 12 радіоп’єс переможців та лауреатів Першого всеукраїнського конкурсу радіоп’єс і найближчим часом наш радіослухач їх почує по Першій і Третій програмах Українського радіо, згідно з положенням нашого конкурсу.

На закінчення хочу ще раз запевнити: ми нині не просто відроджуємо радіоп’єсу, ми створюємо власну національну школу радіодраматургії. А це означає, що на Українському радіо звучатимуть твори сучасних українських авторів, які працюють на утвердження нового і надзвичайно складного, хоча й цікавого, жанру, і їхні твори рано чи пізно стануть класикою цього жанру.

Розмову записала Світлана КОРОНЕНКО.