* Не домовившись щодо ціни на газ, «Газпром» і НАК «Нафтогаз України» обмінялися позовами один на одного в Арбітражний суд Стокгольма —про гру втемну.
* Економіку привчали жити без російського газу — про газовий прикуп.
* Україна підписала економічну частину Угоди про асоціацію з ЄС — про важливі нюанси.
Газ не про нас?
Коротко нагадаю: Росія відмовилася від пропозиції Євросоюзу поставляти газ для України за ціною $385 за тисячу кубометрів узимку і за ціною $300 — улітку. «Газпром» скасував діючі знижки, перевів Україну на передоплату за імпортований газ, вимагає сплати $1,9 мільярда боргу. Розуміючи, що Україна вимушена, фігурально кажучи, грати «на мізері» (з дефіцитом грошей і газу), «Газпром» якийсь час був навіть не проти того, щоб зголоситися на $385, однак без сезонних коригувань. По суті, російський монополіст зацікавлений у тому, щоб Україна грала «на мізері», на що вказують доволі цинічні й послідовні спроби дискредитувати її як надійного транзитера енергоносіїв, схиливши європейців вкладатися у проект «Південного потоку» — в обхід України. Згадайте про намір «Газпрому» розірвати угоду з «Укртрансгазом» щодо компенсацій українською стороною добових коливань споживання газу в Європі. Або саркастичні коментарі російських спікерів після вибуху на магістральному газогоні Уренгой—Помари—Ужгород. Або відмову «Газпрому» від послуг українських газосховищ на користь європейських. Насамкінець — долучення до проекту «Південного потоку» австрійського акціонера, що прямо вказує на такого роду дискредитацію і, до слова, суперечить позиції членів Енергетичного співтовариства. Там, як і в Україні, вважають, що в чужий монастир зі своїми правилами не ходять.
Імпульс уже став тенденцією
Якщо зважити на потребу наших газосховищ у технологічному газі, на реверсний прикуп у 5,5 мільярда «кубів» і потенційну можливість заощадити 6—7 мільярдів кубометрів, Україна однак не досягає належних обсягів блакитного палива для гарантованого проходження зимового періоду. Можна, щоправда, підняти реверс з боку Словаччини, однак східноєвропейські країни, у тім числі й вона, мають угоди з «Газпромом» про заборону використовувати магістральні газогони в зворотному напрямі. Але, будьте певні, поки Євросоюз бере участь у переговорному процесі, доти реальний реверсний прикуп лишатиметься нашим серйозним козирем. Не виключено, що в Стокгольмському арбітражі Україна забажає переглянути також і контракт стосовно транзиту, про що вже заявив глава НАК «Нафтогаз України» Андрій Коболєв.
Можна і треба підняти власний видобуток газу, енергоефективність, використання альтернативних джерел енергії. Позитивний досвід впровадження таких проектів уже є в житлово-комунальному секторі, дякуючи втіленню програм європейських інвесторів. Приміром, спільний проект зі Світовим банком у ЖКГ діє від 2008 року. Імпульс україно-європейської співпраці в енергетиці давно став тенденцією — інвестиції сягнули 140 мільйонів доларів США. У Черкасах, Коломиї, Новій Каховці, Дрогобичі, Кам’янці-Подільському відновлено понад чотири сотні насосних станцій, десятки кілометрів труб мереж водопостачання та водовідведення. Це не тільки колосальна економія енергоресурсів, а й опанування нових прогресивних технологій, створення робочих місць, ефективне використання капіталовкладень. А ще — передумова для активізації внутрішнього споживання, що можна сміливо вважати передвісником системних реформ у чи не найбільш занехаяній галузі.
У червні пощастило відвідати офіс Європейського банку з реконструкції та розвитку, в якому презентували проекти у сфері енергоефективності та екології донорського Фонду Е5Р Східноєвропейського партнерства. Йшлося про виділення грантів на мільйони євро для модернізації централізованого опалення, підвищення енергоефективності громадських споруд у Тернополі, Миколаєві, Луганську, інших містах. Уразило: надання гранту на реалізацію такої програми одночасно передбачає у 5 разів більше залучених кредитних коштів. Саме в офісі ЄБРР спало на думку, що віце-прем’єр Володимир Гройсман не жартував, коли казав, що комунальний сектор може перезимувати без російського газу. На це вказує стійка тенденція до енергетичного переозброєння за європейськими лекалами. Не обстрілювали б тільки водоканали на Донеччині та Луганщині! Місія МВФ уже визнала, що з огляду на мільярдні непередбачувані видатки на оборонні цілі, програму «stand by», можливо, варто відкоригувати.
Гра на мізері. Без права на програш
Гра на мізері, вважає уряд, не дає права на програш, оскільки всім зрозуміло, що газова війна — це передова лінія великої гібридної війни, нав’язаної нам владою сусідньої країни.
Той само Володимир Гройсман уже очолив енергетичний штаб при уряді. В енергетиці оголошено особливий режим через припинення поставок російського блакитного палива. У відповідних урядових законопроектах пропонується створити окремого оператора (або операторів) ГТС і підземних газосховищ. Частка держави в цих компаніях становитиме не менше 51 відсотка, рештою володітимуть винятково компанії з ЄС або США з досвідом транспортування і збереження газу у своїх країнах. На урядовому рівні вже вирішили: цим компаніям передадуть ГТС чи то в оренду, чи то в концесію. Підсумую: реформа НАК «Нафтогаз України» цілком відповідає вимогам законодавства Енергетичного співтовариства, що, поза сумнівом, сприятиме зміцненню рівня безпеки нафтогазової сфери країни. Вона передбачає створення прозорого, конкурентного і збалансованого газового ринку — з рівними можливостями для його учасників і гарантією надійного транзиту на європейські ринки.
Цього місяця Україна почала жити без російського газу. Щоденна потреба в ньому (30—40 мільйонів кубометрів) перекривалася за рахунок запасів із підземок і реверсу від європейських країн. Зрозуміло, що може настати момент, коли газу для споживання забракне. Це може статися в разі, на мій погляд, не раніше жовтня. На випадок, якщо це станеться, уряд має намір вдатися до вкрай непопулярних кроків, на кшталт, обов’язкового продажу газу приватних компаній у підземні сховища. Втім, які заходи можуть бути крайніми тоді, як на сході країни у червні під укіс пускали поїзди і обстрілювали з гармат водоканали?!
Коли гармати безсилі...
На цьому тлі, як на мене, відбулася справді історична, вистраждана подія — підписання економічної частини Угоди про Асоціацію з ЄС, включно з секторальними угодами про зону вільної торгівлі. Чому вистраждана, бо її підписання обстоювали не тільки студенти в листопаді минулого року, яких по-звірячому розігнали. А й ті компанії, які самотужки вибирали річні квоти на безмитну поставку того чи іншого товару на європейський ринок. Дотепер малий і середній бізнес лише мріяв торгувати на західних ринках, іронізуючи на теми довготривалості євроремонту, нерозторопності чиновників, корупційності влади. Однак євроремонт і під обстрілом залишається євроремонтом, його не зупинити навіть гарматами.
Про зацікавленість європейським ринком свідчить сьогодні 4 тисячі сертифікатів походження товарів, які надають можливість бізнесу користуватися автономними преференціями для експорту товарів на європейський ринок. Відтепер із тимчасових вони стануть постійними. Про те, що нас тягне в Європу, говорить статистика: за п’ять місяців експорт у країни ЄС зріс на мільярди доларів США, тоді як в країни Митного союзу скоротився. Каюсь, не порівнюватиму ці ринки, бо вже не раз казав: не бачу бази для порівняння. Скажу, лишень, про деякі нюанси, які зазвичай проходять повз увагу.
По-перше, Україна розглядається структурами ЄС як частина політичного проекту Східного партнерства, а не чисто економічного. ЄС — також є доволі вдалим політичним проектом з огляду на демократичні традиції, розвинені системи самоврядування, законодавства, правосуддя, управління власністю тощо. Це те, чого ми потребуємо найбільше, бо воно визначає перспективу нашої країни, тоді як зі Сходу можна було розраховувати лише на тимчасовий ефект у вигляді кредитів.
По-друге, угода про зону вільної торгівлі, хтось порахував, уже принесе нам понад мільярд євро додаткового доходу на рік, але це не так вже й важливо. Попри те, що її ратифікація розтягується у часі, Україна одержує те, про що росіяни лише мріють: доступ до технологій останнього покоління.
По-третє, зона вільної торгівлі з країнами ЄС дає преференційний доступ не тільки до товарних ринків, що вигідно, скажімо, стагнуючій легкій промисловості й динамічно зростаючому сільському господарству, а й до ринку капіталів, що потрібно всім галузям. У тому числі й металургійній, яка раніше охочіше торгувала на азійських і близькосхідних ринках, ніж на російському, та ніколи не забувала про європейський.
По-четверте, економічну частину угоди про Асоціацію не слід розглядати як подарунок, бо вона не тішить, а зобов’язує: малий та середній бізнес виграє лише в тому разі, якщо приведе свою продукцію у відповідність з технічними регламентами євроринку; наша сільгосппродукція має стати конкурентною, лише тоді на неї буде попит; ми повинні негайно братися за економічні реформи, щоб наша продукція була конкурентною.
Нарешті, не забувайте про енергетичний, ще не засвічений, реверсний прикуп, який, на думку Прем’єр-міністра Арсенія Яценюка, все може змінити на нашу користь.
...Не пускали б тільки під укіс товарняки.
Мал. Олександра ДУБОВСЬКОГО.
Від першої особи
Єврокомісар з енергетики Гюнтер Еттінгер:
«Будівництво газогону «Південний потік» треба призупинити, доки не буде забезпечено його відповідність нормам ЄС. Ми відновимо перемовини (щодо будівництва), якщо російський партнер знову буде дотримуватися норм міжнародного права і буде готовий до конструктивної співпраці на основі нашого енергетичного законодавства».
Від першої особи
Глава НАК «Нафтогаз України» Андрій Коболєв:
«Якщо ми зможемо підтвердити Євросоюзу, що Україна — надійна транзитна країна, що нам можна довіряти... Теоретично це має зберегти, в кращому разі, існуючі обсяги транзиту і підкріпити їх новою транзитною угодою, яка б містила умову shіp-or-pay. Тобто незалежно від того, чи будуть обсяги, транзитер, хоч би ким він був — «Газпром» чи європейські компанії — сплачуватиме замовлену потужність».
