Не вперше доводиться чути з вуст молоді критичну оцінку не лише нинішньої молодіжної політики. І причина тут не в юнацькому максималізмі чи бажанні протиставити себе старшому поколінню. Вони вчаться, працюють, власними силами будують своє життя. Але, безперечно, мають право розраховувати на більше. Про це говорить голова всеукраїнської молодіжної громадської організації
«Ліга молоді України «Молода сила», студент Київського аграрного університету Зіновій Черпіцький.— Час від часу державні достойники, газети, радіо, телебачення втішають суспільство рекордними врожаями зернових, збільшенням виплавки сталі-чавуну, високими темпами будівництва, збільшенням кількості доморощених мільйонерів тощо. Та найкращим відображенням реального стану є не та чи та політична система, рівень розвитку державних інститутів, валовий національний продукт, а ставлення до пенсіонерів і підростаючого покоління.
Говоритиму про нас — молодь. Це ті, яким сьогодні і завтра визначати майбутнє України. А про яке майбутнє можна говорити, коли, наприклад, щороку Україна відзначає День писемності, а тих, хто з горем навпіл уміє читати-писати щороку збільшується. І в цьому не лише їх вина. Наші політики і державні мужі здебільшого згадують про наші роль і місце в суспільстві тільки під час виборчих кампаній. Ось тоді вони наввипередки один перед одним обіцяють нам золоті гори. Або взяти хоча б і День фізичної культури і спорту. Стадіони і спортивні майданчики просто
«стираються» або заростають бур’янами, а молодь обпивається пивом, яке рекламують самі спортсмени. Гидко і моторошно!А потім — як у нас уже повелося. Після школи юнаки і юнки, сповнені сил і енергії, окрилені відкритими перспективами, одразу потрапляють у розряд... безробітних. Причини банальні: батьки, позбавлені високих статків, не в змозі платити за навчання своїх дітей. Ті ж, хто прагне одразу приступити до праці, не в змозі її отримати. А якщо і пощастить, то не може розраховувати на гідну оплату праці. Шукати ж захисту своїх прав — марна справа.
— Хтось дуже правильно сказав, що права не випрошуються, а здобуваються. Ось такого простого висновку ми дійшли і створили Лігу молоді України. Бо розуміємо, в об’єднанні — сила!
— І яка ж вона, ваша сила?
— Наш збірний портрет такий: це учнівська молодь старших класів, учні профтехучилищ, студентство і ті, хто вже, як у нас кажуть, перейшов на власні хліби. Ми відкрита і демократична організація, у багатьох питаннях — прагматичні. Тож бажаючих об’єднатися в дієву організацію виявилося чимало. Територіальні осередки були створені і розгорнули свою діяльність у п’ятнадцятьох областях. А кількість членів станом на 1 вересня цього року сягнула майже чотирьох тисяч. Хоча ми свідомі того, що будь-яка сила є силою не кількості, а результатів.
Зрозуміло, що ефективність нашої роботи проявлятиметься на молоді і через молодь. Але є безліч проблем, вирішення яких неможливе без певних державних і самоврядних структур. Тому ми прагнемо налагодити тісну співпрацю з депутатськими комісіями рад різних рівнів, що опікуються молодіжною політикою, з міністерством у справах молоді і спорту. Не обійтись, звичайно, і без співпраці з політичними партіями, які здатні не лише декларувати свою турботу про молодь напередодні чергових виборів.
І наостанок скажу: Україна — наша рідна батьківська земля, і бути на ній пасинками або шукати кращого життя на чужині не хочемо. І не будемо...
