У надзвичайних ситуаціях порятунку потребує не лише майно, а й душа

«Найпершим складним завданням було прихилити до себе людей, увійти до них у довіру, — пригадує Сергій Вікторович. — Усе ж у нас, на Донбасі та Західній Україні, трохи різний менталітет. Але це не заважало встановити емоційний зв’язок. Як? Заходиш до подвір’я допомогти людям витягти килими, навести лад, разом із хлопцями-рятувальниками підключаєш і лагодиш мотопомпи для відкачування води. Ось тоді люди сприймають тебе як помічника. І лише потім — як психолога. Налагоджений контакт був дуже важливим, приміром, коли психологам-рятувальникам доводилося обходити подвір’я і вмовляти людей залишити будинки, яким загрожував зсув. Або коли після дощів через пережитий стрес серед людей почали розповсюджуватись фобії перед загрозою ймовірних землетрусів та стихійних лих. Тоді на підставі вже сформованої довіри ми обходили подвір’я, заспокоювали людей та повертали їх до повсякденного життя».

Начальник центру демонструє на екрані фото тих днів. «Ось літня пара, бабуся й дідусь, вони спустилися з гори, з найвищої точки, за гуманітарною допомогою. Несеш нагору цим людям торби із водою та продуктами — так і з’являється контакт. Люди кажуть: «Ми втратили все, що мали, що заощаджували все своє життя». Водночас вразила особлива теплота і чуйність мешканців. Можливо, на Донбасі ми більш суворі. Але ті люди, які пережили лихо, з якими ми спілкувалися, — дуже відверті і водночас вразливі. Через кілька днів сприймають тебе як доброго товариша, а перед прощанням висловлюють щиру вдячність за підтримку, навіть запрошують приїздити в гості на відпочинок. До речі, фото, зроблені в потерпілих селах, також стали частиною психологічної допомоги. Сергієві Решетняку вдалося впіймати в об’єктив не тільки понівечені будинки і дороги, а й мальовничі краєвиди — саме їх він і демонстрував людям, які переживали горе. Мовляв, хіба можна нарікати на долю, коли навколо така краса?

Діти малювали на папері свої страхи

— Перш за все людині треба допомогти усвідомити: вона жива, здорова, а все, що втрачено, буде придбане знову. Тобто реально оцінити наслідки біди, — каже мій співрозмовник. — По-друге, людям необхідно знати, що вони не самотні, що є підтримка: односельці дали притулок, держава допоможе побудуватися в іншому місці, де не буде таких руйнівних факторів. Нарешті, один із найважливіших методів — те, що ми називаємо «вентиляцією почуттів». Людині треба поділитися своїми переживаннями. І ви знаєте, скільки було бажаючих! Адже всі рятувальники робили конкретну справу: рятували майно, розбирали будівлі, прокладали дренажні системи. А люди нібито залишалися сам на сам зі своїм горем. І коли їм вдавалося вилити душу, ставало легше». Дізнавшись про те, що рятувальники приїхали із Донецька, місцеві жителі пригадували знайомих, просили передавати вітання — з’ясовувалося, Схід і Захід об’єднує багато родинних і дружніх зв’язків.

Особливо запам’яталася робота в селі Чорногузи Вижницького району, де в результаті катастрофічного зсуву були повністю знищені 15 будівель, а значна частина садиб визнана непридатною для використання. Потрібно було психологічними методами сприяти подоланню стану життєвої кризи, втрати сенсу життя, розгубленості та безпорадності. Робота проводилась безпосередньо на місці події та у пункті екстреної психологічної допомоги. Намет, де він розташувався, було розбито на околиці села. Спочатку люди потяглися із цікавості, потім — цілеспрямовано. За спостереженням Сергія Решетняка, здебільшого самостійно до психолога приходила сільська інтелігенція, зокрема, вчителі. «Сільські вчителі — це, як правило, люди, які на всі питання знають відповіді. А тут сталося навпаки. Психологія — наука про душу. І що ширша душа у людини, що вразливіша, то більшої допомоги потребує». Для кожного із відвідувачів у пункті психологічної допомоги знаходилося й добре слово, й уважний погляд, і таблетка валідолу, і чашка чаю. Особлива увага приділялася дітям. На прохання рятувальників вони малювали стихію, виплескуючи на папір усі свої страхи. У кризових ситуаціях діти швидко дорослішають і не завжди можуть справитися із почуттями. Але, кажуть, наступні малюнки вже були значно оптимістичніші.

Криза позаду, але підопічні продовжують телефонувати психологам

Робота психолога МНС специфічна і не кожному під силу. Надзвичайні ситуації трапляються зовсім несподівано, тому до дій потрібно бути готовим завжди. Особливі умови діяльності вимагають нестандартних підходів, через те звичайним набором академічних знань із психології обмежитись неможливо. Потрібно вивчати сучасні погляди в галузі екстремальної психології, удосконалювати здібності, оволодівати кращим вітчизняним та світовим досвідом. Робота вимагає особливого натхнення. «Якщо у звичайній життєвій ситуації людина сама йде на консультацію до психолога, то під час стихійного лиха чи аварії нам треба виявляти ініціативу, — пояснює керівник центру. — Під час надання допомоги встановлюється довіра, відвертість, налагоджуються особисті контакти між психологом і потерпілим. Такий супровід триває при необхідності, хоча взагалі-то наше завдання — лише екстрена психологічна допомога людині. Подолання психологічних проблем потерпілих потребує тривалішого часу, тому була би доцільна допомога колег-психологів. Але, незважаючи на величезну мережу консультативних фірм, громадських організацій, фахівці-рятувальники нині виявляються найбільш підготовленими у даній галузі роботи з людьми щодо подолання важких соціальних наслідків надзвичайних ситуацій».