У системі органів державної влади Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції, завдання якого — гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території країни. Реалізація цього завдання відбувається в межах Конституції України, Закону «Про Конституційний Суд України», Регламенту Конституційного Суду України, інших законодавчих актів, норми яких тією чи іншою мірою врегульовують окремі аспекти відправлення конституційного правосуддя.

Гарантування дотримання права і законності

Якщо звернутися до історії становлення конституційної юрисдикції, можна відзначити її запровадження виключно з метою гарантування дотримання права і законності. Саме тому існування органу конституційної юстиції невід’ємне від демократії та закріплення в суспільній свідомості сприйняття держави в контексті права і закону, справедливості. Необхідно сказати і про високе суспільне значення діяльності органу конституційної юстиції, адже його рішення безпосередньо впливають на функціонування законодавчо визначеного механізму стримувань і противаг, підтримання балансу між гілками влади, усунення переваги в державному механізмі того чи того органу державної влади.

Конституційний Суд України — молода державна інституція. Для порівняння: у США відправною точкою запровадження судового конституційного контролю вважається справа «Мербері проти Медісона» — 1803 р., за якою Верховний Суд США встановив: закон Конгресу, що суперечить федеральній Конституції, може бути визнано судом неконституційним.

Суспільні перетворення в Україні, становлення та розвиток демократії безпосередньо позначаються і на процесі функціонування Конституційного Суду України, і на законодавчому врегулюванні процедур відправлення конституційного судочинства та практиці їх здійснення, прийнятих рішеннях. Наприклад, найбільша кількість рішень з питань захисту прав людини припадала на 2004 рік (14), і саме на цей рік припадала найбільша кількість рішень, що стосувалися захисту економічних, соціальних та культурних прав. Станом на 1 вересня 2008 року Конституційним Судом України отримано та опрацьовано 1930 актів-документів, більшість з яких являють конституційні звернення громадян, юридичних осіб. Серед конституційних подань (а їх — 74) більшість була подана народними депутатами України (37) та Президентом України (28). Останні стосувались, в основному, конституційності актів Кабінету Міністрів України. Однак предмет конституційного подання Президента України може становити не лише зазначене питання, а й питання щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України; відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради для надання згоди на їхню обов’язковість; офіційного тлумачення Конституції та законів України, що прямо визначено статтями 13, 40, 41 Закону України «Про Конституційний Суд України».

Практика діяльності Конституційного Суду України свідчить про численні прогалини й колізії в чинному законодавстві, наслідком яких є наявні проблеми виконання судом свого завдання та у зв’язку з цим потреба підвищення ролі суду в механізмі стримувань і противаг.

Розвинене законодавство є гарантією стабільності та законності у державі. Саме тому існує нагальна потреба вдосконалення законодавства, норми якого регулюють сферу відправлення конституційного судочинства з метою створення умов ефективного виконання єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні свого конституційного призначення в державному механізмі, зменшення можливостей політичного впливу на його діяльність.

Новинні напрями

Досягнення цієї мети передбачає внесення змін і доповнень до конституційного процесуального законодавства з таких напрямів:

- приведення його у відповідність до Конституції України;

- створення законодавчих гарантій заборони зловживання правом;

- уточнення та скорочення процесуальних термінів розгляду справ конституційної юрисдикції;

- конкретизація порядку розгляду справ щодо додержання конституційної процедури про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.

Саме на розв’язання цих проблем і спрямований Закон «Про внесення змін до деяких законів України (щодо повноважень Конституційного Суду України, особливостей провадження у справах за конституційними зверненнями та недопущення зловживань правом на конституційне подання)», проект якого був внесений народними депутатами України О. Лавриновичем і А. Портновим та прийнятий в цілому Верховною Радою України 2 вересня 2008 року.

Реалізація принципу верховенства Основного Закону у вітчизняній системі права висуває на перший план питання вдосконалення чинного законодавства з метою приведення його у відповідність до Конституції . Статтею 159 Конституції передбачено, що законопроект про внесення змін до Конституції розглядається Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 цієї Конституції. Однак стаття 13 Закону «Про Конституційний Суд України», якою визначено повноваження Конституційного Суду України, не містить положення про такий предмет розгляду, як надання висновку стосовно відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції вимогам статей 157 і 158 Конституції України. Закріплення зазначеної конституційної норми у Законі «Про Конституційний Суд України» означає встановлення і процесуального порядку її реалізації. А саме — має бути закріплений суб’єкт звернення до Конституційного Суду, форма звернення, особливості здійснення відповідних процедур реалізації.

Питання вирішено, прогалину заповнено

Усі ці питання прийнятим Верховною Радою Законом «Про внесення змін до деяких законів України (щодо повноважень Конституційного Суду України, особливостей провадження у справах за конституційними зверненнями та недопущення зловживань правом на конституційне подання)» вирішено і прогалину заповнено. Формою звернення до Конституційного Суду з цього питання визначено конституційне подання, суб’єктом звернення — Верховна Рада України, формою рішення — висновок, а особливості процедурних питань відображені у встановленні предмета конституційного провадження та порядку його відкриття, визначенні змісту резолютивної частини висновку Конституційного Суду України.

На створення законодавчих гарантій заборони зловживання правом спрямовано більшість норм Закону «Про внесення змін до деяких законів України (щодо повноважень Конституційного Суду України, особливостей провадження у справах за конституційними зверненнями та недопущення зловживань правом на конституційне подання)». До них слід віднести такі норми, якими встановлено:

заборону повторного зупинення Президентом України дії акта Кабінету Міністрів України, якщо Конституційний Суд України виніс ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі за конституційним поданням Президента щодо відповідності Конституції України цього акта. Визнання акта таким, що відповідає Конституції України, означатиме відновлення дії цього акта. Для закріплення цих положень відповідні зміни вносяться до Закону «Про Кабінет Міністрів України»;

заборону припинення Конституційним Судом України провадження у справі з мотивів скасування акта, який є предметом розгляду, органом, що його видав, у випадку, якщо на розгляді зазначеної справи наполягає один з суб’єктів права на конституційне подання;

заборону відкликання конституційного подання Президентом України у справах про відповідність Конституції України (конституційності) актів Кабінету Міністрів України;

право Конституційного Суду відмовити у відкритті провадження за конституційним поданням Президента України у справах щодо відповідності Конституції України (конституційності) акта Кабінету Міністрів України у випадках, якщо відповідна справа вже розглядається або має місце повторне звернення. Зазначеним законом також встановлено право Конституційного Суду відмовити у відкритті конституційного провадження, якщо наявним є рішення про конституційність аналогічного за змістом та юридичною силою акта або ухвали про відмову у відкритті провадження щодо такого акта. Якщо суб’єкт права на конституційне подання (звернення) повторно звернувся до Конституційного Суду, заявникові повторно надається відповідь з одночасним повідомленням про припинення листування з порушеного питання. Законом передбачено, що подальші звернення таких осіб з того самого питання є зловживанням правом на конституційне подання (звернення). Ці питання повинні залишатися без відповіді та розгляду. Слід зауважити, що заборона повторного звернення вже існує у чинному законодавстві. Вона встановлена, зокрема, стосовно звернень громадян (див. ч.2 ст.8 Закону України «Про звернення громадян»);

визначення умови втрати чинності Указом Президента України про зупинення дії акта Кабінету Міністрів України — якщо Конституційний Суд у справі за конституційним поданням Президента України прийняв рішення про визнання цього акта таким, що відповідає Конституції України. Якщо ж Президент зупинив дію акта Кабінету Міністрів України, справа за конституційним поданням Президента розглядається Конституційним Судом України невідкладно, але не більше одного місяця.

Встановлення таких норм не тільки створить законодавчі гарантії заборони зловживання правом, а й сприятиме підвищенню ефективності процесуальної діяльності Конституційного Суду України шляхом недопущення відволікання суду на розгляд питань, фактично пов’язаних із політичними пріоритетами.

Конкретизація процесуальних термінів

До безперечних позитивних рис Закону «Про внесення змін до деяких законів України (щодо повноважень Конституційного Суду України, особливостей провадження у справах за конституційними зверненнями та недопущення зловживань правом на конституційне подання)» слід віднести і конкретизацію процесуальних термінів. Так, передбачено встановлення:

- максимального терміну два місяці для прийняття ухвали про відкриття конституційного провадження або про відмову у відкритті конституційного провадження;

- єдиного терміну розгляду конституційних подань та конституційних звернень — не більше трьох місяців. Законом «Про Конституційний Суд України» передбачено різні терміни розгляду конституційних подань та конституційних звернень. Конституційних подань — не більше трьох місяців, а конституційних звернень — не більше шести;

- максимального терміну направлення конституційних подань Президентом України з приводу конституційності акта Кабінету Міністрів України — не більше п’ятнадцяти днів з дня прийняття акта.

Найскладнішим і резонансним у політичному сенсі є питання про імпічмент Президента України, а саме — процесуальний порядок його здійснення. Законом «Про внесення змін до деяких законів України (щодо повноважень Конституційного Суду України, особливостей провадження у справах за конституційними зверненнями та недопущення зловживань правом на конституційне подання)» передбачено тільки конкретизацію, деталізацію цього порядку. Потреба такої конкретизації спричинена тим, що ці відносини сьогодні врегульовані тільки у загальних рисах, що може бути виправданим тільки порівняно незначним терміном існування самого інституту конституційного судочинства.

Уточнення полягають у наступному:

встановлено обов’язок зазначати в конституційному поданні докладний опис вчинених Президентом України дій та підтвердження їх документами і матеріалами:

уточнено термін відкриття провадження у справі — не пізніше ніж на другий робочий день після надходження подання Верховної Ради України та документів до нього. Визначено, що відкриття такого провадження здійснюється у позачерговому порядку, що означає законодавче закріплення виключної важливості для держави здійснення цього провадження;

уточнено термін надходження до Верховної Ради висновку Конституційного Суду — не пізніше ніж наступного робочого дня після ухвалення.

Отже, Закон «Про внесення змін до деяких законів України (щодо повноважень Конституційного Суду України, особливостей провадження у справах за конституційними зверненнями та недопущення зловживань правом на конституційне подання)» спрямований на підвищення ефективності процедур відправлення конституційного правосуддя, їхню оптимізацію та уточнення.

Андрій ПОРТНОВ, народний депутат України, член Комітету Верховної Ради з питань правосуддя.