До чого доведе Україну громадянин В. Ющенко?

Лічильник політичного часу увімкнено рішенням пропрезидентської «НУ—НС» про вихід із коаліції демократичних сил. Україна завмерла в очікуванні наслідків, які не обіцяють спокою і стабільності в найближчому майбутньому. Тим часом Кабінет Міністрів продовжує успішно працювати.

Бо якщо не буде демократії, спокою і стабільності, то не буде й справедливості, за яку знову треба буде лише боротися.

У вірнопідданих президенту Ющенку політиків, для яких лояльність до нього є важливішою, ніж обов’язок перед народом і вірність правді, ще є кілька днів, щоб вийти з абсурдної ситуації, яку вони створили.

Тоді як ми, вільні громадяни України, повинні визначитись у цій ситуації.

А щоб визначитися, щоб мати чіткий фундамент переконань у тому, що чорне — це насправді чорне, а біле — це дійсно біле, давайте спокійно, без емоцій подивимось на факти, на те, що вже сталося і нікуди від цього не дітися.

Чи можна на такому хисткому політичному фундаменті побудувати будь-що серйозне? Питання риторичне. Тоді як за БЮТ, незважаючи на протидію, віддали свої голоси 30,71% виборців, а за Партію регіонів — 34,37%.

Отоді й почалося маневрування та хитрування, щоб якось викрутитися. Щоб і демократичну коаліцію створити у Верховній Раді, але й не допустити Ю. Тимошенко до прем’єрства.

І так, й інакше розкладались пасьянси, а все одно не виходило по-їхньому. Йшов час, тоді як дерибанщики попередньої команди, не без підтримки зверху, спішно завершували свої темні справи, в тому числі розкручуючи інфляцію.

Щоправда, так зване «оточення» і порадники з близького зарубіжжя підказали вихід: нехай вже ненависна Юля буде головою уряду, але тоді слід організувати таку систему тиску на неї, щоб не дати їй працювати, а потім усі негаразди звалити на неї. Але для цього треба:

а) створити на базі регіоналів ще один «уряд», цього разу — опозиційний (байдуже, що такого утворення не передбачено ані в Конституції України, ані жодним нормативним актом);

б) на чолі апарату РНБО поставити регіоналів;

в) активізувати «керівну і направляючу» діяльність президентського секретаріату щодо Кабміну.

Ну й, звичайно, особисто гарант узяв на себе роль лідера у «найважливішій державній справі» — дискредитації леді Ю.

Починали з термінового ремонту державного корабля

Фактом є, що уряд під керівництвом Ю. Тимошенко приступив до виконання своїх обов’язків наприкінці грудня 2007 року в умовах, коли стан економіки України, залишеної попереднім урядом, характеризувався 17-відсотковою інфляцією (це лише офіційно; бо насправді — понад 20%) та боргом в сумі 1,2 мільярда доларів США за російський газ.

Уряд Ю. Тимошенко прийшов виконувати свої передвиборні обіцянки щодо підвищення рівня життя громадян: збільшення зарплат, пенсій, стипендій, створення професійної армії, виплати грошей вкладникам Ощадбанку СССР тощо, а мусив починати з термінового ремонту і коригування курсу державного корабля, який з інфляційним прискоренням летів прямо на рифи дефолту.

Команда БЮТ ішла на вибори, а отже, й прийшла до влади, з відомою програмою «Український прорив», що передбачала чіткі кроки на шляху динамічного розвитку України, з максимальним використанням вітчизняних ресурсів, потенціалу нації, виведенням значної частини економіки з тіні, ліквідації тіньових схем і монополій.

Зрозуміло, що реалізація цієї програми не входила в плани «оточення» гаранта. А тому одразу після новорічних свят 2008 року, за помахом Банкової, преса дружно почала лякати народ інфляцією, яка обов’язково має бути наслідком виплати заощаджень вкладникам Ощадбанку СССР.

Слідом за «активістами», котрі назвали виплату заощаджень популізмом, на цю тему виступив також і президент, створивши унікальний прецедент, коли глава держави по суті сприяє інфляції, офіційно й авторитетно пророкуючи її неминучість.

У подібний спосіб, за активної підтримки відповідних ЗМІ, було провалено спробу Кабміну приступити до створення професійної армії. Хоча всім давно відомо, що в умовах, коли кількість полковників Українського війська у десять разів перевищує кількість полків, перехід на професійну основу може бути здійснено впродовж кількох місяців.

А претензій не бракувало. «Букетами» претензій розцвітали «рішення» так званого опозиційного уряду, що їх на офіційних бланках Верховної Ради регулярно розсилали всім народним депутатам України. Синхронно з опозиціонерами плідно й прискіпливо «працював» секретаріат із гарантом на чолі, упродовж перших 100 днів діяльності уряду Ю. Тимошенко надіславши до Кабміну 840 вказівок, претензій і негативних висновків.

Відповідних старань докладали також РНБО і придворна журналістська братія, постійно «опікуючись» кожним кроком уряду і чіпляючись за кожне слово (або навіть за мовчання!) пані прем’єр-міністра. При цьому особливо вдало використовувалися ситуації, коли Ю. Тимошенко з’являлася за викликом «на килим» до президента, де перед телекамерами вживалися необхідні заходи для приниження її гідності.

А вона все це терпіла, постійно повторюючи одне: «Ми всіма силами повинні зберігати єдність демократичної коаліції, щоб продовжувати виконувати наші обов’язки перед виборцями». І продовжувала виконувати, поступово гальмуючи інфляцію, підвищуючи зарплати, пенсії, інші соціальні виплати, водночас виводячи на чисту воду державних аферистів.

Вивести на чисту воду тіньову діяльність

Зокрема, державним аферистам прийшлося не до вподоби намагання Ю. Тимошенко вивести на чисту воду тривалу тіньову діяльність Фонду державного майна, який продовжувала очолювати креатура соцпартії, що її на виборах чітко проігнорував народ України. Але й тут рішуче втрутився гарант і заблокував виконання справедливого рішення, а з ним і головних позицій програми приватизації.

Досліджуючи джерела інфляції, відстежуючи ситуацію по мережах супермаркетів, по окремих областях, уряд виявив, що однією з причин високої інфляції є змова торговельників, котрі зумисне високо і невиправдано підняли товарну націнку, тобто норму власного прибутку.

Тоді пані прем’єр почала викликати на нараду до Кабміну голів обласних державних адміністрацій, щоб разом розібратися і вжити антиінфляційних заходів. Але тут-таки В. Ющенко заборонив головам облдержадміністрацій з’являтися до Кабміну. Відповідний спротив президентської команди викликало також рішення уряду збільшити квоту на ввезення імпортного м’яса курятини, щоб збити ціну на м’ясо.

Натомість іншу форму спротиву команда з Банкової застосувала щодо понадпланових близько 32 мільярдів гривень (!), що їх уряд Ю. Тимошенко в цих «штормових» умовах вивів на світ Божий з тіні й вніс до державного бюджету. Тут-таки на готове з’явився гарант зі своїми пропозиціями «правильного» використання цих грошей.

Але чи не найцікавіше гарант вигулькнув як лобіст у афері з компанією «Венко». Розгрібаючи матеріали, залишені попереднім урядом, пані прем’єр натрапила на дивні документи, в яких чітко зазначено, що величезний шматок українського нафтогазоносного шельфу (16 тисяч квадратних кілометрів! — це площа, що дорівнює половині Чернігівської області) віддано «компанії» з трьох студенток, що мають «капітал», за який можна хіба що один автомобіль «Таврія» купити.

Здавалося б, у випадку цієї очевидної афери, президент В. Ющенко мав би хоча б подякувати голові уряду за патріотичну позицію і фахову роботу. Натомість — що ми із здивуванням бачимо — він стає на бік гарантування інтересів компанії «Венко» і вибухає обуренням та погрозами на адресу голови уряду.

Чи в цих умовах треба ще пояснювати, чому Верховна Рада України практично не працювала впродовж першого півріччя 2008 року?

Під час численних зустрічей з громадянами-виборцями Чернігівщини на теренах закріпленого за мною виборчого округу постійно чув одну й ту саму претензію: «Чого вони там між собою сваряться?»

Це, звичайно, питання про конфліктну ситуацію між Банковою і Кабміном, а точніше — між президентом і прем’єром. Ставили й друге запитання: «Чому народні депутати не виконують своїх обов’язків, чому Верховна Рада працює як мокре горить?»

Відповідь на всі ці три запитання «вилізла» цими днями, як шило із мішка: у нас давно немає президента держави у повному розумінні цього слова.

Спочатку ми виправдовували пана Ющенка, приписуючи йому м’якість характеру, потім звинувачували не його, а «любих друзів», тоді взялися вішати всіх собак на пана Балогу, на РНБО, а нині — на секретаріат.

Ми впродовж майже чотирьох років всіляко оберігали дорогого Віктора Андрійовича від критики, на нищівність якої він давно заслуговує.

А тим часом обрана нами найвища посадова особа, щоразу більше порушуючи Конституцію України, демонструвала риси диктатора, входила у роль «хазяїна» держави, в якій він нічого не гарантував і не збудував: ані збройних сил, ані кордону, ані гідних для України стосунків із сусідами, не кажучи вже про внутрішню політику і господарство держави.

Більше того, коли уряд демократичної коаліції почав вирішувати проблеми, які нагромаджувалися роками, і реально піднімати економічний рівень держави і життя громадян, Віктор Ющенко організував безпрецедентну кампанію цькування уряду.

Очевидні, переконливі успіхи

Можна лише дивуватись, як у таких умовах, незважаючи на постійне втручання і тиск з боку «Банкової команди», урядові під керівництвом Юлії Тимошенко вдалося досягти реальних, очевидних, переконливих успіхів.

Апогеєм потужної антиурядової кампанії Ющенка стали голослівні звинувачення на адресу Тимошенко у «державній зраді».

До речі, впродовж усього цього часу «Наша Україна» мовчки спостерігала за тим, як Ющенко та його секретаріат знущалися з коаліційного уряду, і не зробила жодної заяви на захист своїх партнерів по коаліції.

Генпрокуратура, в компетенції якої знаходяться подібні справи, розуміючи всю безпідставність та абсурдність цих звинувачень, від неї відмовилася. Втім, цілком залежна від секретаріату, а тому «всеїдна» СБУ замість того, щоб займатися безпекою держави, на превеликий жаль, погодилася виступити в ролі «дубинки» в руках Балоги проти політичних опонентів його шефа.

Але, за останніми повідомленнями, вже й СБУ відмовилась брати участь у цій «справі». Отже, ці «матеріали» знову відфутболено до Генпрокуратури. Дитячі ігри дорослого гаранта тривають.

Таким чином, боротьба В. Ющенка проти Ю. Тимошенко перейшла всі мислимі та немислимі межі етики, моралі, здорового глузду, людської порядності. Фальсифікат на прем’єра настільки абсурдний, що вже навіть офіцери СБУ публічно заявляють про безпрецедентний тиск на них з боку секретаріату Президента.

Як можна реагувати на маячню, коли Ющенко називає зрадою національних інтересів захист Чорноморського шельфу від офшорної компанії «Венко», за якою стоять фінансово-олігархічні інтереси. Стосовно «Одеса—Броди», тут також можна звинувачувати прем’єра лише в тому, що вона не віддала стратегічний нафтопровід у довгострокове безкоштовне користування російським олігархам.

Чи не відтоді, коли Ющенко записав усіх найбагатших людей України до благодійних фондів, на чолі яких поставив свою дружину та доньку? А ці фонди фінансують ті самі олігархи.

І от у цій ситуації, використовуючи формальний, по суті, дріб’язковий привід технічного узгодження (чи неузгодження) процедурних питань у стосунках між БЮТ і «НУ—НС», уся президентсько-пропрезидентська рать з радісними вигуками кидається розвалювати демократичну коаліцію, створюючи справжній політичний землетрус, який відчувають далеко за межами України.

Тим не менше, уряд Ю. Тимошенко продовжує плідно працювати і на черговому засіданні розглянув пропозиції до бюджету на 2009 рік.

Одним із головних напрямів діяльності уряду на наступний рік буде проведення реформи децентралізації, внаслідок якої місцеві бюджети отримають у своє розпорядження додатково до 43,25 млрд. гривень, котрі за дотеперішньої системи фінансування знаходилися в розпорядженні центральної влади.

Уже на цей рік уряд запланував для малих міст додатково мільярд гривень спеціальних субвенцій, які вони будуть розподіляти самостійно.

...Реконструкцію, яку ми почали в системі державного устрою України, треба продовжувати послідовно, спокійно й розважливо, незважаючи на красиві слова того, хто давно втратив нашу довіру, разом із його «оточенням».