За кілька кілометрів від Чигирина й за кілька кроків від річкового порту Адамівка на березі Кременчуцького водосховища розташувалося приватне риболовецьке господарство «СОМ». «Рибна» назва цілком відповідає роду діяльності й навдивовижу точно збігається з ініціалами його керівника — Савченко Ольги Миколаївни.

Як квоту «вибивала»

Свою першу поїздку в столицю «вибивати квоту» на вилов риби Ольга Миколаївна пам’ятає так, наче вона відбулася вчора, а не вісім років тому. У Києві, у Департаменті рибного господарства, який тими квотами й розпоряджався, зібралося поважне товариство. Складалося воно з чоловіків — керівників риболовецьких підприємств з усієї України. Гарних чоловіків, респектабельних, зовсім нехудорлявих, а подекуди навіть і рум’янощоких. Поміж ними Ольга Миколаївна почувалася білою вороною. Мало того, що жінка, та ще ж і вперше серед такого добірного зібрання.

Чоловіки, ті, що вже отримали заповітний «квиточок» на риболовлю, витирали зопрілі лоби, перемовлялися між собою, бідкаючись: «А хай їй грець, тій квоті. Як же ж важко її вибивати!». Нарешті, дійшла черга й до Ольги Миколаївни. Наслухавшись чоловічих балачок, вона з острахом очікувала, що кому-кому, а їй квоти точно не дадуть. Начальник підрозділу Департаменту так зацікавлено дивився на неї, наче до того часу ніколи в житті не бачив жінки. По хвильці промовив: «От скажіть, Ольго Миколаївно, навіщо вам рибу ловити? Це ж не жіноча робота! Краще наволочки шийте». «Не хочу наволочки шити, буду рибу ловити!» — умить повернулась до Савченко її бідовість.

Зрештою, їй таки дали дозвіл на вилов 80 тонн риби. Повернувшись додому, Ольга Миколаївна зібрала своїх рибалок і сказала: «Хлопці! Треба попрацювати так, щоб мені не соромно було наступного року їхати до столиці!».

Хлопці попрацювали справно й виловили того року 125 тонн риби. Звісно, керівникові приватного риболовецького господарства «СОМ» Ользі Савченко довелося брати додаткову квоту. А коли знову поїхала в Департамент рибного господарства, то її вже ставили за приклад.

— Ось подивіться на цю маленьку симпатичну пані, — промовляв до поважних мужів найголовніший розпорядник. — Вона новачок, а всіх вас за пояс заткнула! Вчіться, як треба працювати.

Проблем із квотою в Ольги Миколаївни вже не було. Навіть попри те, що вона нагадала, як торік її напоумлювали наволочки шити.

Від калькулятора до баркаса

Працювала собі Ольга Миколаївна на тихій і спокійній роботі — бухгалтером у Тіньківській сільській раді Чигиринського району. Вже й стажу набрала 25 років. Та раптом заманулося їй започаткувати власний бізнес, тим паче, що кругом відкривалися приватні підприємства. І в їх придніпровському селі також. Її чоловік Василь з десяток років прослужив у Черкаській обласній державній рибінспекції, тож Ольга Савченко мала уявлення, що таке риба і як вона ловиться. Тож і задумала створити своє власне риболовецьке господарство. У цьому пориві її підтримали двоє кумів і чоловіків брат, досвідчені рибалки. Гуртом придбали п’ять баркасів, два вагончики, власноруч збудували на порожньому місці приймальне приміщення, два льодники. До слова, минулої зими, рибалки ПП «СОМ» заготовили 156 машин льоду. Лід конче необхідний тим, хто приїздить сюди по рибу. А приїздять не тільки зблизька, а й здалеку: з Каховки, Херсона, Хмельницького.

— Розпочинати справу було дуже важко, — зізнається Ольга Миколаївна. — Думала, не витримаю. Та їздила переймати досвід у риболовецької бригади сусідньої Боровиці, до Черкас. А ще ж не полишала роботу бухгалтера в Тіньківській сільраді. А тоді й подумала собі: «Треба якось визначатись: або бухгалтерія, або риба. Я ж не двожильна, та й літа вже не ті».

Нині під орудою Ольги Савченко працюють 30 чоловіків — серйозних, надійних. Таких, що, коли щось не клеїться на роботі, можуть і слівцем солоненьким свою мову присмачити. Звісно ж, запитали ми керівника господарства, як вона ладить з таким суворим чоловічим колективом.

— У нас — повне порозуміння, — каже начальниця й не ховає веселих іскринок в очах. — Усі хлопці роботящі й мене поважають. За стільки років спільної роботи я вже вивчила, хто чим дихає. Одного треба похвалити, другого — посварити, третього — пожаліти. Психологія, одне слово. А ви знаєте, що ці напоказ жорсткі чоловіки можуть навіть і плакати...

— Та невже? І з якої ж це причини?

— Коли попри всі старання риба не ловиться...

«Сомівці» — народ дружний

Пригадала Ольга Миколаївна, як переоформляла просто «приватного підприємця Савченко О. М.» на «підприємство». Довго над назвою не мудрували. Колись жінці, щоб якось поліпшити матеріальний стан родини, бо ж діти — студенти, доводилося їздити в Москву торгувати своїм збіжжям. Щоб те збіжжя не загубилося серед сотні подібних лантухів, мішків і клунків, кожен підписував його своїми ініціалами. От і Ольга Савченко підписувала свої торби трьома літерами «СОМ». Тож, коли дійшла справа до найменування приватного підприємства, вирішено було назвати його «СОМ» — і по-торбешному правильно, й по-риб’ячому й по-людськи зрозуміло.

Пані Ольга пишається своїм колективом. Каже, якби не він, то й «СОМа» б не було. За вагомі здобутки в розвитку риболовецької галузі рибалок Володимира Бірченка і Василя Панченка Департамент рибного господарства нагородив грамотами «Ветеран рибної галузі». Чоловіки достойні цього звання, адже віддали риболовству понад 25 років свого життя. «Почесним працівником рибної галузі» став і Григорій Великий. Саме ж підприємство теж має подяки й грамоти від Департаменту рибного господарства й «Укррибспілки». Працюють у «СОМі» й цілі династії рибалок — троє братів Василь, Іван Панченки та Григорій Кулинич, Анатолій, Григорій і Леся Великі, Лесин брат Олександр Лободенко. Склалися у колективі й свої традиції та обряди.

Щороку з настанням риболовного сезону відбуваються святкові проводи у «море» всіх рибалок. Раніше цю урочисту церемонію виконував батюшка. Та з часом хлопці попросили свою «матусю», щоб саме вона проводила обряд. І не тому, що розчарувалися у церковнослужителеві. Просто їм приємніше, тепліше, коли благословляє їх Ольга Миколаївна. Для цієї врочистої події в неї припасена свячена вода. Не каже вона своїм хлопцям високопарних слів, а лиш просить захисту у Покрови, бажає, щоб усі були здорові, щоб мотори не ламалися, а рибка ловилася для достатку кожної родини.

Знає Ольга Савченко, яка тяжка, виснажлива робота рибалки. Треба вставати о другій ночі. О третій — уже маєш бути на Дніпрі: ставити чи вибирати сітки. Півдня, коли не більше, доводиться працювати на воді. А буде улов чи ні — залежить і від погоди, й від удачі, й від самого Господа Бога.

Та рибалки з «СОМа» не лише ловлять рибу, а й розводять її. Приміром, цього року вони зарибили Кременчуцьке водосховище майже двома тоннами малька товстолобика. Щоб і собі було що ловити, й людям.

Лідія ТИТАРЕНКО, Володимир БЕЗУГЛИЙ.

На знімку: директор приватного риболовецького підприємства «СОМ» Ольга Савченко.

Фото Василя ДАВИДЕНКА.