Пасовище чи піщаний кар’єр?

«Звертаємось до вас ось з якого приводу. Незважаючи на негативне рішення сесії сільської ради від 19 грудня 2007 року і категоричну відмову громади села, яка прозвучала на сільському сході 10 лютого 2008 року, з дозволу районної державної адміністрації було розпочато геологічні дослідження запасів піску з метою передачі їх в оренду гр. Бурбану Я. А. Запаси піску розміщуються на території земельних паїв громадян та громадського пасовища в природоохоронній зоні. Просимо захистити наші права».

Під листом, що надійшов до редакції «Голосу України» з села Лопушного Лановецького району на Тернопільщині, вісімнадцять підписів.

Коли я ознайомила з ним голову районної ради Віталія Андрійовича Ткачука, він у відповідь лиш гірко посміхнувся. Це не перше послання у вищі інстанції з Лопушного. «Їдьмо на місце, і там усе почуєте», — запропонував він. По дорозі розповів, що район хоч стоїть на пісках, але жодного свого кар’єру не має. Цей будівельний матеріал змушені завозити із сусідніх районів, а транспортні видатки постійно зростають. До рішучих кроків щодо відкриття у районі кар’єру Віталія Ткачука підштовхнув трагічний випадок: на слизькій зимовій дорозі автомобіль на смерть збив літнього чоловіка. Питання про кар’єр розглянула сесія. Депутати висловилися за те, щоб налагодити видобуток піску у районі. Задоволення не з дешевих, лише ліцензія на геологорозвідку коштує приблизно 150 тисяч гривень. Хто візьме на себе такі витрати? Інтереси району збіглися з інтересами приватного підприємства «Русь», що у Ланівцях, якому пісок необхіден для виробничих потреб. Проте порозуміння із сільською владою Лопушного поки що досягти не вдалося. Питання про кар’єр розділило село на два непримиренні табори. Одні — «за», інші — «проти».

Районний голова аргументує педагогам позицію влади. Бюджет кожної сільської ради має бути самодостатнім, тож необхідно думати, як його наповнити, щоб життя села було повноцінним. А нині? Церква, якій 200 років, руйнується, коштів на те, щоб її відремонтувати, мешканці села не назбирають. Вщент розбитий будинок культури, потрібно газифікувати дитячий садочок, у якому, до речі, квартирують відділення зв’язку, шкільна їдальня, сільська бібліотека, клуб. Що казати, коли й сама сільська влада розміщується в аварійному приміщенні. Вона також претендує на місце у садочку. Але це не казкова рукавичка, схоже, там і дітям скоро місця не залишиться. Бюджет сільської ради найближчим часом навряд чи дасть можливість залатати хоча б одну з цих дірок. Між тим підприємство «Русь» обіцяє на облаштування села щороку виділяти не менше ста тисяч гривень.

Представники сільської інтелігенції переважно за те, щоб рідне село покінчило із жалюгідним існуванням. Самотужки сільська громада навряд зможе дати імпульс до його розвитку. Можна б, звичайно, створити комунальне підприємство і самим видобувати пісок, але для цього потрібні чималі кошти. Наразі село їх не має. Одне слово, без спонсора не обійтися, і якщо такий знайшовся, то для чого стояти на позиції «собаки на сіні»: і сам не гам і другому не дам. Сільська медичка Галина Малишко каже, що ФАП узимку не опалюється, жодної копійки з початку року не виділено на ліки невідкладної допомоги, хоч у бюджеті закладено на це 700 гривень. На допомогу спонсора у газифікації садочка, який також узимку не опалюється, плекає надію його завідувачка Галина Хращевська. Взагалі, у сільській раді, куди ми навідалися з Віталієм Андрійовичем, розмова була дуже емоційна. Хоч сільської голови Надії Гончарук на той час у Лопушному не було, прийшла її група підтримки, яка підтвердила позицію голови: розробляти кар’єр не дамо. Аргументи все ті ж: не буде де пасти худобу, розіб’ють дорогу... Рішуче налаштована й протилежна сторона — аж до ініціювання перевиборів голови. З’ясувалися також деякі подробиці написання листа до редакції. Писав його колишній сільський голова Володимир Чумак, який підтримує нинішнього голову стосовно кар’єру. Але сам Володимир Іванович чомусь не підписався. Натомість у листі є підписи людей, які стоять на цілком протилежній позиції. Скажімо, вчителька-пенсіонерка Раїса Ванжула з подивом дізналася, що під листом є і її підпис, хоч у вічі його не бачила. Невдалими виявилися спроби зустрітися з іншими авторами листа.

З місця в кар’єр

Побували ми і на місці майбутнього кар’єру. Зрештою, за часів колгоспних він функціонував, але у скромних масштабах. Тепер усе запущено, проте пісок при потребі мешканці села вибирають. Навіть візуально видно, що його запаси тут чималі. Щодо землі, а йдеться приблизно про гектар, то вона колись також належала колгоспу. В землі запасу її так і не переведено, не потрапила вона і під розпаювання. Неподалік люди справді випасають худобу, хоч це не єдине пасовище у селі. Висота кар’єру приблизно 15 метрів. «Щоб його вибрати, — каже Віталій Андрійович, — треба кілька десятиліть. Інтереси громади кар’єр аж ніяк не зачіпає. Ми домовлялися, що кожен депутат сільської ради обійде свій округ і дізнається думку виборців, але чомусь не вийшло».

На жаль, підприємство «Русь» також мало що зробило для того, щоб донести свою позицію до мешканців Лопушного. А це особливо важливо, якщо село розколене. Люди мають знати все до найменших подробиць. Керівник підприємства Юрій Кравчук каже, що став заручником власної позиції, оскільки як голова постійної комісії районної ради з питань промисловості не раз просив депутатів: не пускайте в село бізнесменів, які не можуть нічого запропонувати для його розвитку. Він — за чесні правила гри і пропонує доволі вагомий соціальний пакет: щороку виділяти на потреби села не менше ста тисяч гривень, закупити пристрій для виготовлення дерті, який дуже потрібен мешканцям. Кожному, хто будується, а також на потреби громади пісок виділятимуть безплатно. І з дорогою проблем не буде: її прокладуть полем, минаючи село. Зрештою, всі умови можна зафіксувати у договорі. Але для цього підприємцеві треба йти у село і доносити їх до громади.

Любов ЛЕВИЦЬКА.

Тернопільська область.

Коментар спеціаліста

Провідний геолог Державного геологічно-інформаційного фонду України Василь Кітура:

— На жаль, випадки, коли село ділиться навпіл щодо того, давати чи ні дозвіл на розробку надр, в області непоодинокі. З іншого боку, є чимало нелегальних кар’єрів, які наповнюють кишені лише тих, хто їх розробляє, а не бюджети. Такі ні в кого дозволу не питають. Якщо ж підприємець готовий працювати цивілізовано і село матиме від цього вигоду, то треба укласти договір між сільською владою і надрокористувачем. Громаді, якщо вона діятиме згуртовано, цілком під силу контролювати його виконання. Наразі в області здійснюється інвентаризація родовищ корисних копалин з тим, щоб взяти цей процес під контроль, ввести чіткі правила гри, поповнювати державний і місцеві бюджети.