Грузія стала ще «незалежнішою»: з Москвою розірвано дипломатичні відносини, віце-президент США Дік Чейні, перебуваючи у Тбілісі з візитом, повідомив, що Америка надає їй допомогу — 1 млрд. дол., а в Чорне море зайшов ще один — уже шостий військовий корабель НАТО (не рахуючи турецьких), зокрема, три — ВМС США, один — Іспанії, один — Німеччини і один — Польщі.

Також НАТО підключила Грузію до своєї системи повітряного контролю: альянс одержуватиме інформацію з грузинських радарів, а Грузія зміцнить безпеку власного повітряного руху й матиме доступ до систем контролю авіатрафіку блоку. Водночас американці запевняють, що жоден цент з одного мільярда доларів не буде спрямований на зміцнення грузинських збройних сил, а військові кораблі перебувають у акваторії Чорного моря виключно з гуманітарною метою...

Сьогодні віце-президент США Дік Чейні, котрий після поїздки в Баку та Тбілісі прибуває в Україну, матиме зустріч з Президентом Віктором Ющенком у вузькому колі. Відбудуться також переговори у складі делегацій. Перед цим глава держави приймав сенатора Конгресу США, співголову комітету Сенату з міжнародних відносин Річарда Лугара.

Як повідомляють українські інформагенції, візит Чейні в Азербайджан, Грузію та Україну має продемонструвати «відданість Вашингтона подальшому зміцненню зв’язків з цими країнами на довготермінову перспективу». Щодо Грузії та Азербайджану, то така «відданість» пояснювана: США шукають на Кавказі партнерів з питань безпеки постачання нафти та газу. Ці регіони завжди мають стратегічне значення, коли йдеться про формування цін на енергоносії у світі.

Про результати візиту Чейні в Баку ЗМІ не дають багато інформації. Але аналітики сходяться на думці, що віце-президент США намагався умовити азербайджанського лідера визначитися, на чиєму той боці у зв’язку з конфліктом на Кавказі? І хоч відповіді на це запитання у ЗМІ немає, але вже з цього зрозуміло: Азербайджан, котрий не один раз заявляв про пріоритет інтеграції в євроатлантичні структури, не має наміру реалізовувати цей вектор зовнішньої політики на шкоду стратегічним відносинам з Росією. Хоч Баку й перебуває у надзвичайно складній геополітичній ситуації, він провадить найбільш прийнятну збалансовану політику.

Але Україна — задалеко від кавказького регіону, де США шукає собі союзників. Який інтерес Америки в цьому зв’язку до нашої країни? Не велика таємниця: днями секретар РНБО Раїса Богатирьова під час недавнього візиту до США твердила, що події на Кавказі «вплинули на рішення українців стати членом НАТО». Тож вона, не переймаючись підставами «рішення», дійшла висновку: «Треба голосно сказати не тільки про важливість, а й небезпеку ненадання Україні Плану дій щодо членства в НАТО». До речі, пані Богатирьова пообіцяла Вашингтону «усіляко допомагати у розв’язанні проблем деяких американських компаній, що працюють в Україні». Ну суто по-українськи: «Ти мені — я тобі»...

Крім того, як ми пересвідчилися, радикальна частка українських політиків, зокрема й верхніх ешелонів влади, готова підтримувати всіх і дружити з усіма тими, хто воює з Росією. Деякі з них вважають, що саме це і є мало не ознакою... демократії. Усупереч навіть позиції ЄС, який узяв курс на «дипломатичне» розв’язання питань. Незрозуміло, чому, але в Україні бере гору так звана американська лінія, спрямована на зміцнення безпеки військовим шляхом, що однозначно призведе до конфронтації з Росією. Тим часом ми — сусіди й нам у будь-якому разі краще йти шляхом діалогу, ніж махати кулаками. Навіть якби ми не так сильно залежали від Росії енергетично...

Тим часом світова преса стежить за перебігом візиту Чейні в пострадянські країни. Приміром, німецька «Тагесцайтунг» вважає, що він переслідує передовсім геополітичні інтереси, маючи намір, зокрема, підтримати країни-кандидати на вступ до НАТО. Газета пише: «Особливо скрутними будуть переговори в Україні, котра також прагне до вступу у НАТО. У разі, якщо США хочуть зберегти імідж суперкраїни, котра експортує демократію і не дає себе залякати, Чейні не може відсувати надовго вступ України до блоку. Щоправда, Україна є щодо цього «червоною» лінією для Росії».

Утім, деякі західні політологи вважають, що не тільки для Росії, а й для ЄС, який зацікавлений у розвитку співробітництва з Росією. А причиною «відсунення» вступу України до альянсу вони називають передовсім політичну нестабільність у самій країні. На їхню думку, саме це стало причиною відмови у наданні Україні ПДЧ. Зауважу, що навіть конфлікт на Кавказі не змінив цієї думки: він не наблизив до НАТО ані Україну, ані Грузію. Тож єдиний, хто в цьому питанні переміг, — Росія, яка своїми діями призупинила процес розширення альянсу на схід.

Сьогодні США, тобто Чейні, вочевидь намагатиметься «лупати» цю скалу в Києві. Якщо йому це вдасться, то, можливо, американці порядкуватимуть у нас так само, як у Грузії, а дужі тамтешні хлопці так само по-хазяйськи «принесуть» нам демократію.

У зв’язку з цим маю запитання: ми самі нездатні ні до чого, що чекаємо на рішення чужинського пана — звідки родом він би не був: з Росії чи Америки? У Грузії тепер немає «російських окупантів», а є американські... Хто?