Мама Інна — чемпіонка

У цьому благодатному краї Інна Осипенко робила перші кроки у спорті під керівництвом Віктора Худоби. Увага до працьовитої і наполегливої дівчини не забарилася. І згодом вона переїхала до Києва. Як кажуть у таких випадках, з метою підвищення спортивної майстерності. Поступово дитяче захоплення стало професією. Постійне бажання бути найкращою, найсильнішою допомогало юній гребчині поліпшувати результати. Прийшли перемоги. Спершу на юнацькому рівні («золото» у четвірці на чемпіонаті Європи), а потім і на дорослому («бронза» на чемпіонаті світу-2003).

Першою в біографії атлетки Олімпіадою стала Сіднейська. Там вона видатних результатів не показала, та здобула необхідний досвід. Адже через чотири роки в Афінах вона вже «виловила» медаль — бронзову у складі четвірки.

Ну, а після цього виникло запитання: що робити далі? Інна закінчила Національний університет фізичного виховання і спорту. Один із варіантів — завершити кар’єру спортовки, стати тренером. Але все сталося не так. Вийшла заміж...

Між Афінами і Пекіном Осипенко-Радомська народила дитину і встигла відновитися. Улянка — яскравий промінь світла у її житті. Донечці два рочки. Вона не дуже розуміла, що відбувалося на телеекрані під час телетрансляцій з Пекіна. Однак у журналі зі світлинами українських олімпійців знаходить одну і серйозно каже: «Мама Інна!».

Отож наша чемпіонка свій «золотий» день у столиці КНР ставить на друге місце, на першому — той, коли на світ з’явилася Улянка. Після її народження було нелегко. Але поруч, завжди готовий підставити плече, найвірніший друг і коханий чоловік — Дмитро Радомський.

Вона відновила заняття на десятий день після пологів. Така терміновість була пов’язана з тим, що наближався передолімпійський рік і треба було боротися за ліценцію. Коли Улянці було п’ять місяців, уперше взяла її на навчально-тренувальний збір.

Це Іннин чоловік, котрого знають як у минулому класного майстра з веслувального слалому, умовив дружину повернутися у великий спорт. Знайшов потрібні слова, переконав. Дмитро Радомський виявився не лише авторитетним порадником, а й надійним помічником і, коли треба, талановитим психологом. Вони разом і вирішили, що відтепер Інна веслуватиме лише в байдарці одиночці. Чемпіонка вважає, що веслування в четвірці і в одиночці — то немов два зовсім різні види спорту. У квартеті усе спільне — перемоги, поразки. А тут сама за все відповідаєш...

Нинішній рік взагалі був насичений. Осипенко-Радомська виграла змагання Кубка країни пам’яті Юлії Рябчинської в Дніпропетровську, виступила і на чемпіонаті Європи в Італії, на якому розігрували ліцензії на Олімпійські ігри. Однак тоді вона вже мала перепустку на змагання до Пекіна. Отож ті змагання стали лише добрими тренуваннями. Але і за таких умов Інна виграла «срібло» на 200-метрівці. Виступила і на чемпіонаті України. І так поступово набула відмінну олімпійську форму.

На старті дистанції на 500 метрів для байдарок-одиночок на веслувальному каналі в Пекіні Осипенко-Радомська (на знімку) налаштовувалася максимально. Була навіть упевнена, що неодмінно завоює медаль. Утім, про перше місце навіть думати боялася. А коли зрозуміла, що стала чемпіонкою, то був шок.

Цей тріумф — заслужена нагорода за важку працю. А ще Інна вдячна тренерам (зокрема, Сергієві Дубініну), Державній школі вищої спортивної майстерності, де директором Маргарита Пугачевська — знаний тренер з веслування і чудовий педагог. Цей заклад придбав Осипенко-Радомській «золоту» байдарку, на якій було підкорено Олімп.

Інну тепер часто запитують: чи планує виступати на Олімпіаді-2012 в Лондоні. Вона відповідає, що взяти участь в Іграх — то не найважче. Готуватися до того старту надто довго. Одне слово, остаточне рішення ще не прийняте. Хоча вік, кондиції і досвід дозволяють сподіватися на здолання ще однієї олімпійської вершини.