Якщо ви живете в цій країні, виховуєте дітей і не готуєте для них тепле місце за кордоном, то вам, напевно, не все одно, на чому утверджуватиметься їхнє майбутнє — на брехні чи на правді, чим живитиметься їхня любов до батьківщини — досягненнями чи невдачами. Недарма кажуть: для того, щоб пишатися своєю країною, мало того факту, що тут народився. Та, як на те, часто можна помітити, що офіційні особи начебто не хочуть, щоб люди раділи своїм і чужим успіхам. Ці припущення витікають із публічних виступів, які частіше містять руйнівну інформацію замість життєстверджуючої. До таких можна зарахувати й інтерв’ю директора Науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності при Мін’юсті Петра Крайнєва, надруковане в одній із київських газет.

«Ми перестали розуміти, що інтелектуальна власність — це резерв будь-якої держави», — така думка Петра Павловича покладена в заголовок газетного матеріалу. Не треба бути професором, щоб знати і розуміти: інтелектуальна власність — це перевага. Й якщо її вчасно не використати, вона втрачається, так і залишається «резервом». Інтелектуальна власність України десятиліттями спочиває в підвалах, тоді як у будь-якій розвиненій країні — це актив. І що масштабніше він використовується, то вищі позиції країни у шкалі економічного розвитку. Тоді як розумні люди стверджують, що країна повинна працювати на випередження, бо наздоганяти завжди дорожче, знаходиться чиновник, який переконує, що інтелектуальна власність повинна бути в резерві, тобто під замком до слушного часу. Як це розуміти? На яку аудиторію розраховані такі висловлювання? І чи можуть вони бути виправдані гучністю посади?

Директор центру використовує у своїх переконаннях дуже загадкові формулювання. Попросіть будь-якого фахівця з інтелектуальної власності пояснити, що, наприклад, означає авторський неологізм Петра Крайнєва «коефіцієнт правдивості рівня світової новизни». Хто, де, коли і як цей «коефіцієнт» може вирахувати? Для наочності можете уявити реакцію лікаря, якого пацієнтка просить визначити «коефіцієнт» її вагітності. Суть такого прохання і нововведення в експертній термінології та само.

Як думаєте, навіщо нас намагаються заплутати? Щоб переконати, в якій недолугій країні ми живемо? Невже затуманенням свідомості суспільства простіше вивести державу на новий рівень розвитку? Звісно, обплутуючи себе та інших словами, простіше підміняти поняття, подавати сумнівні факти і взагалі — вводити народ в оману.

Скажіть, чи стали б ви перебудовувати весь будинок, якби виявили, що десь неправильно забито цвях? Напевно, взяли б у руки плоскогубці і молоток та й забили б його як треба. А от директор центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності пропонує реорганізувати всю патентну структуру України, бо в нього є претензії стосовно видачі деяких охоронних документів на об’єкти інтелектуальної власності. «Необхідність реформування всієї системи інтелектуальної власності України назріла давно. Ця система неефективна, не сприяє інноваційному розвитку, формуванню цивілізованого ринку інтелектуальної власності», — заявляє Петро Крайнєв. Утверджуючи «необхідність» реформування, він вибудовує ряд аргументів, серед яких видача патентів, які буцімто не мають права на життя. Давати оцінку всій організації через те, що виявлено скількись «неправильних» патентів — взагалі неприпустимо. Тому що загальні висновки повинні витікати не за фактом анулювання охоронного документа, а в результаті глибокого аналізу. Фахівці розповідають, як це робиться. Потрібно порівняти кількість анульованих патентів із загальною кількістю виданих. Для цього необхідно провести ретельне статистичне дослідження і його результати порівняти з відповідними даними інших патентних відомств. Якщо зробити такі порівняння, вони можуть вщент зіпсувати настрій «доброзичливцям». Тому що кількість анульованих патентів в Україні — абсолютне «ніщо» порівняно з кількістю їх, скажімо, в США. Наприклад, за період 1980—2000 років там процедурі повторної експертизи було піддано 6000 патентів. У середньому це 300 штук на рік. Із цієї кількості лише чверть залишилась незмінною, а в 64 відсотках патентів була змінена формула і скорочено об’єм правового захисту. Повністю анульована десята частина патентів. А в Україні, враховуючи співвідношення кількості патентів, які видають у нас і в США, а також інші об’єктивні відмінності, анулювання двох-трьох охоронних документів на рік настільки мізерна кількість, що її навіть незручно перераховувати у відсотки. За такий показник треба нагороджувати патентне відомство, а не пропонувати його знищити.

Якщо право патенту на життя викликає суперечку, питання повинно вирішуватися у суді. Так, як це робиться в усьому цивілізованому світі. Суд в Україні є? От і доречно використати цей механізм. Адже саме судова процедура встановлена законом спеціально для вирішення суперечливих питань. А у нас кричать — ґвалт! У суді розглядають «правильні-неправильні» охоронні документи! «Подивіться, що коїться з мінеральними водами і винами. Зараз у діловодстві судової експертизи — новосвітівське вино «Князь Голіцин»...», — обурюється директор центру судової експертизи.

Не обманюй — научають батьки свою дитину. Але як ви скажете це дорослому? Може, він і сам не знає, що сіє неправду. Петро Крайнєв каже, що в Україні пошук патентної інформації здійснюється лише по деяких провідних країнах світу: «...Вважається, що цього цілком достатньо. Хоча коефіцієнт правдивості рівня світової новизни, за моїм досвідом, не перевищує 30 відсотків». Уявляєте, читає це в нашій пресі європеєць і жахається: яка допотопна країна! Іноземних інвесторів, які хочуть захистити свою інтелектуальну власність на території нашої держави, такою інформацією з уст чиновника можна взагалі збити з пантелику, якщо і геть не відлякати від вкладання капіталу в українську економіку. А неосвідомлені українці нарікатимуть на долю і казатимуть, що нікуди, мовляв, подітися від правди. Але ж правда зовсім інша. Докір пана Крайнєва насправді стосується саме того досвіду, на який сам і посилається, коли він очолював Науково-дослідній центр патентної експертизи, згодом реформований в Інститут промислової власності. Це були 1996—1999 роки. Фахівці знають, що принципи створення патентно-інформаційної бази — це не одномоментний крок. Початок функціонування патентно-інформаційної бази експертизи припадає на 1997 рік, коли цим напрямком керував Петро Павлович Крайнєв. І саме він був відповідальний за виконання рішення комісії Верховної Ради, датоване 1996 роком, яке, зокрема, стосувалося створення патентно-інформаційних баз та довідково-пошукового апарату. Тому, мабуть, саме цей етап, означений власним досвідом, Петро Крайнєв оцінив тридцятивідсотковим «коефіцієнтом правдивості рівня світової новизни». Хоча так охарактеризувати стан патентно-інформаційних ресурсів навіть того часу можна в тому разі, якщо завдання з формування патентно-інформаційних баз не було виконано або ж якщо весь цей процес пройшов повз тодішнього керівника патентної структури.

Україна давно і впевненими кроками рухається вперед. Важко повірити, що людина, яка професійно стикається з питаннями інтелектуальної власності, не знає, що тепер державна система правової охорони інтелектуальної власності пропонує зовсім інший рівень правового забезпечення. Нині спеціалістам Укрпатенту надано в користування близько двадцяти баз даних, серед яких США, Японія, Німеччина, Росія, Євразійське патентне відомство, Всесвітня організація інтелектуальної власності, Європейське патентне відомство тощо. І багато з них відкривають унікальні пошукові можливості в певних галузях науки. Це факт. Інформація про перебіг виконання робіт з патентно-інформаційного забезпечення значиться в офіційному документі — Річному звіті державного департаменту інтелектуальної власності. Важливим є також доступ експертів до інформаційних ресурсів створеного Фонду патентної документації громадського користування. Інформація накопичується в активному інформаційному сховищі Укрпатенту шляхом міжнародного обміну і містить патентну документацію 65 зарубіжних патентних відомств і 4 міжнародних організацій.

Якщо є велике бажання принизити країну і людей, які працюють на її благо, то можна, поставивши мету, назбирати мішок бліх навіть у помідорах. Зрозуміло, що кожна організація, будь-яка діюча структура має якісь проблеми. То зберіть усі конструктивні пропозиції і вирішуйте їх замість того, щоб щоразу публічно вказувати на цвях у своєму чоботі. А от якби замість авралів закріпити тенденцію частіше інформувати суспільство про важливі досягнення в галузях народного господарства, то вимальовувалася б картина, що країну є за що поважати. Є ж про що розповідати!

У колективі державного підприємства «Український інститут промислової власності» з гордістю інформують, наприклад, про те, що завдяки кваліфікованій роботі співробітників удалося істотно скоротити терміни розгляду заявок на винаходи. Якщо до 2000 року ця процедура тривала від трьох до п’яти років, то тепер — у середньому 15 місяців. Строки розгляду заявок на торговельні марки сьогодні — 13 місяців, а тоді — два-три роки. Є різниця? В інституті стверджують, що за такого показового скорочення кількість експертів залишається практично незмінною. Більше того, якщо до 2000 року експерт розглядав щомісяця 1—2 заявки на винахід, то нині — по 7—10. Це стало можливо завдяки впровадженню нових інформаційних технологій, нових форм організації праці. Для колективу це досягнення. А для держави? Авжеж. Бо ж у сумі вони приносять їй хороші дивіденди. Взяти хоча б ініціативу європейської сторони, згідно з якою з 2008 року Європейське патентне відомство переходить на новий рівень співробітництва з Україною. Про це ви чули? Віднині країна розглядається як потенційний член цього відомства.

Ось вам і результат сукупностей «маленьких досягнень» державної системи правової охорони інтелектуальної власності країни. Замість того, щоб цим пишатися, громадську думку систематично готують до того, що діючу систему необхідно зруйнувати. «...за ініціативою Держдепартаменту інтелектуальної власності Кабмін прийняв у вересні минулого року постанову № 1148, згідно з якою витрати підприємств на отримання і підтримку дій патентів на винаходи і корисні моделі зросли майже у 35 разів. Тепер юридичні особи зобов’язані платити не 496 гривень, а 9,1 тисячі гривень. ...а за підтримку дій патенту, що засвідчує отримання виняткових прав, — більш як у 138 разів», — директор центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності «відкриває суспільству очі» на «антинародні» наслідки постанови, що прийнята на вимогу міжнародної угоди під час вступу України до Світової організації торгівлі. Так спотворити ситуацію можна, якщо геть не володіти суттю або дуже не хотіти, щоб люди знали істину. А вона така. За даними Світового банку прогнозується, що у 2008 році Україна подолає рубіж 3000 доларів США валового національного доходу на душу населення. У такому разі, якби зазначеним документом не було внесено змін до колишньої постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку сплати зборів за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності», винахіднику довелося б платити за основні процедури в отриманні патенту 2347,5 гривні. Спрацював би механізм подвійної шкали, яка була закладена у старому документі. Економісти пояснюють: новою постановою введена єдина шкала зборів і закладено для винахідника безпрецедентні пільги. За основні процедури. А це: подання заявки на винахід, проведення кваліфікаційної експертизи, публікація про видачу патенту, творець сплачуватиме лише 200 гривень, що майже у 12 разів менше вищезгаданої суми. Вражає?!

До розкритикованої паном Крайнєвим нової редакції постанови внесено нову категорію заявників — неприбуткові підприємства. Вони сплачуватимуть лише 10 відсотків від установленого розміру зборів, тобто 400 гривень, тоді як прибуткові — 4000 гривень. Отже, замість того, щоб нарікати, можна радіти. Новою постановою, якою лякає Петро Крайнєв, неприбуткові організації тепер врятовані від загибелі. Та навіть сумою в 4000 гривень прибуткове підприємство не буде обезкровлене. Воно ж патентуватиме винахід, який матиме комерційну цінність. А отже, прибутки, отримані внаслідок використання патенту, можуть бути більші від сплати у декілька десятків разів. То навіщо ж нас лякати?

Серед суцільної критики в інтерв’ю П. Крайнєва є, щоправда, раціональна пропозиція: посилити керівні посади структури «справжніми професіоналами». Можливо. Але чи знайдуться професійніші за тих, котрі вже тут працюють? За даними відділу кадрів Укрпатенту, в колективі трудяться 13 кандидатів і докторів наук, багато співробітників мають дві і більше вищі освіти, майже всі експерти володіють кількома іноземними мовами, близько 300 осіб мають спеціальну освіту — «інтелектуальна власність». Неслабка ланка.

Щоб визначити «коефіцієнт правдивості рівня» інших висловлювань згадуваного чоловіка, необхідна, як мінімум, професійна дискусія. Тому що приймати все на віру — небезпечно для того врожаю, який у недалекому майбутньому збиратимуть наші діти. Що посієш...

Надія ЗАБЛОЦЬКА-ДРОГАН,журналіст.