Тугий «вузол» конфлікту на дніпропетровському страховому ринку аналізувався в публікації «Мільйони за... абревіатуру» («Голос України» № 53 від 27.03.2007 р.). Йшлося про спір у сфері інтелектуальної власності між страховою компанією «ДАСК» та страховою компанією «ФОРТ».

Скільки сивини додалося голові спостережної ради «Форт» Миколі Омельченку від усіх тих перипетій кількарічної судової тяганини? Відбулося близько сорока засідань судів усіх рівнів, проведено десятки експертиз — і рішення суду та висновки експертів були не на користь опонентів.

Вражаюча пропажа

Улітку 2006 року приголомшлива новина вразила індустріальний регіон. За загадкових обставин на власній дачі за 50 кілометрів від Дніпропетровська в с. Андріївці зникла дуже поважна особистість — генеральний директор обласного союзу промисловців і підприємців, голова правління Федерації організацій роботодавців Дніпропетровщини, народний депутат України першого скликання Микола Омельченко.

Висуваючи версії, місцеві ЗМІ нагадували, що потерпілий відомий в Україні ще з часів компартійних як заслужений будівельник України, секретар у Дніпропетровську — райкому, міськкому та обкому Компартії України. За характером — виважений, принциповий, неконфліктний. Ніколи не відбирав партквитки на бюро. Особливо уславив себе будівництвом, бо то була його професія. Завдяки такому стилю в партійній роботі за час його керівництва бурхливо розвивалася будівельна галузь, міське господарство, промисловість, щорічно збільшувались обсяги будівництва житла, об’єктів соцкультпобуту.

Саме при ньому народжувалися нові житлові масиви Перемога, Тополя, Лівобережний, Парус та інші, вирішувалися транспортні проблеми. А відтак — споруджувалися мости, реальних обрисів набував метрополітен. Відкривалися нові трамвайні, тролейбусні, автобусні маршрути, зростали обсяги виробництва та потужність промислових підприємств. Тобто звідти очевидного сліду зведення рахунків із ним бути не могло. Представляючи індустріальну Дніпропетровщину у Верховній Раді України, за депутатський мандат не тримався, у компартійних чи інших політичних «тусовках» активістом помічений також не був. Отож і там «кінці» зникнення шукати не слід.

Очолюючи громадську організацію — обласний союз промисловців і підприємців, Микола Григорович виконував об’єднуючі функції і за своєю природою не міг перейти дорогу котромусь задерикуватому місцевому чи «залітному» фінансово-політичному клану чи групі. У роботі завжди уникав конфліктів, шукав компромісні рішення, виявляв стриманість у прояві емоцій. За свою одержиму працю отримував тільки державні нагороди, грамоти та подяки. І тут підстав для зникнення не було. То що ж трапилося?

Звернімося до матеріалів кримінальної справи, розглянутої Апеляційним судом Київської області. Наведемо цитату з вироку, винесеного ним 26 грудня 2007 р.: «У період із початку 2006 року по 3 серпня 2006 р. підсудний Ігор Юрійович Врублевський вчинив закінчений замах на умисне вбивство громадянина М. Г. Омельченка із корисних мотивів на замовлення...». Як з’ясувалося, за грошову винагороду бідовий броварський «лікар спортивної школи» отримав від не встановлених слідством осіб замовлення на вбивство генерального директора Дніпропетровського обласного союзу промисловців і підприємців, голову спостережної ради СК «ФОРТ» М. Омельченка. Зі своїми спільниками, як це підтверджується в судових засіданнях, злочинець неодноразово навідувався до Дніпропетровська. Вивчав «обстановку» на місці: маршрути, звички, під’їзди та підходи до своєї майбутньої жертви. Вбивця вирішив свою «мокру» місію вчинити на тихій дачній вулиці подалі від міського гамору.

Місцевим та київським правоохоронцям після надзвичайно кваліфіковано проведеної спецоперації таки вдалося виявити й вистежити вбивць і на місці задуманого злочину зодягти їм «кайданки». А Миколу Григоровича на якийсь час «заховати» так далеко, що ні друзі, ні колеги по службі, ні рідні та знайомі майже три тижні не знали про його місце перебування. Зник, як і не було. Тільки ж хто вимірював градус напруги їхнього серцебиття!? Суд засудив Врублевського — одного з організаторів замовного вбивства — на 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке йому належить. Цим вироком поставлено, на думку правоохоронців, лише першу, справедливу і впевнену, крапку в справі замаху на вбивство, але не останню.

Відомо, що матеріали стосовно осіб, які замовили вбивство, виділено в окреме провадження вже іншої кримінальної справи. Триває слідство і фахівці прокуратури та Деснянського райуправління міліції м. Києва, крім уже відомих фактів, певно, будуть з’ясовувати: хто запросив Врублевського до Дніпропетровська? Хто йому вказав місце проживання, місце роботи, маршрути пересування? Хто надав фото? Хто був тим з’єднуючим ланцюгом між Дніпропетровськом і Броварами? Кому міг заважати Омельченко?

Скандал в «обличчях»

— Не можу з прикрістю не згадати, як торік навесні місцева газета «Лица» надрукувала статтю «Відомий скандал із багатьма невідомими», поширюючи упереджені, неправдиві, неточні та неперевірені свідчення, які мають винятково негативний характер щодо мене особисто та компанії «ФОРТ», — показує нам газету Микола Омельченко. — То змушений був звернутися до Антимонопольного комітету України про припинення незаконних антиконкурентних дій опонентів.

Висновок Антимонопольного комітету справді виявився показовим. Група «ДАСК» змушена була визнати, що замовила публікацію, що неправдиві відомості стосовно «ФОРТ» дискредитують цю страхову компанію, що об’єктивних підстав для таких тверджень немає, що, нарешті, все це грубо суперечить «торговим чесним звичаям у підприємницькій діяльності». До честі газети «Лица», вона публічно відмежувалася від друкованих на своїх сторінках обвинувачень та вибачилася за свою журналістську необачливість перед «ФОРТом» і особисто перед

М. Омельченком. Образили ж кавалера п’яти орденів і численних медалей, нагородженого Почесною грамотою Верховної Ради України «За особливі заслуги перед українським народом», іншими урядовими відзнаками!

Ми запитали Миколу Григоровича, чому він не спростував тоді в пресі розтиражовані «Лицами» неправдиві свідчення про «ФОРТ» і не захистив своє чесне ім’я в судовому порядку за заподіяні моральні збитки? Відповідь була зрозумілою:

— Переконаний, що сварливі сюжети вже втомили читачів, такі публікації їх дратують, та й ціну їх замовникам знають. А щодо суду, то для цього всі підстави є. Справді, своїми діями компанія «ДАСК» і її керівництво завдали нам великих матеріальних і моральних збитків і згідно із законами України повинні були за свої дії відповідати. То нехай це буде на їхній совісті. У нас і акціонери, і керівний склад компанії — люди авторитетні, компетентні і несварливі. Опускатися до рівня деяких наших опонентів не мають наміру. То є нижче нашої гідності й честі.

Ми намагались зустрітися з керівником страхової групи «ДАСК». Нам вдалося поспілкуватися тільки з одним із його заступників, але він патетично повідомив, що у «ФОРТу» успіхи є тимчасовими, що «рассыпалось дело», що причетні до розслідування «оперативные работники наказаны» тощо. Виходить, що страховик-комерсант знає фактів більше, ніж професійні слідчі? Але ж яких фактів? А ось пана президента компанії ні з яких причин ні побачити, ні почути не вдається. Він повсякчас у відрядженнях, хворіє, у від’їздах за кордоном, на нарадах чи ще десь, як повідомляє телефоном секретарка його приймальної.

До речі, доки тривали слідство та судові слухання, страхова компанія «ДАСК» озвучила для громадськості свої версії у ЗМІ. Мовляв, деякі деталі попередженого замаху на життя М. Омельченка у професіоналів викликають іронічну усмішку. Що не варто заглиблюватись у всі перипетії, адже кримінальна справа розсипається. Що оперативників, які розслідували справу, покарано тощо.

Пошук відповідей на назрілі запитання не тільки закріпить розуміння того, звідки йде «відомий скандал», а й значно зменшить, а можливо, і зовсім скасує кількість «невідомих». Час уже виявив тих, про кого все відомо, треба знайти і тих, хто уникає відповіді і про кого так старанно приховується інформація.

В усіх судових позовах щодо нібито неправомірного використання компанією «ФОРТ» торговельної марки і абревіатури «ДАСК» розглянуто в судах усіх рівнів. Позивачу відмовлено в його безпідставних претензіях. Після того, як більше року діють ухвали Верховного Суду України, з’являються... повторні їхні касаційні скарги на рішення Вищого господарського суду України!? Мотивація їх, правове оформлення, на думку юристів, не може не викликати подив. Фігурує основним «аргументом» унікальний акт від 24 березня 2008 р., складений... представниками служби охорони і групи «ДАСК». Мовляв, серед позаторішніх газет знайдено (цитуємо дослівно. — М. С.) «конверт із рішенням суду від 24.04.2007 року». Представник якої охорони і чому порпався в торішніх газетах? Яке рішення та якого суду він надибав? Чи мало те рішення взагалі до згаданої справи якийсь стосунок? Та й звідки знати охоронцю такі юридичні тонкощі?

Видається, що коментувати тут нема чого. Верховний Суд України в одному ДАСКівському позові відмовив, інший — залишив без розгляду і відправив «скаргу» адресату.

P.S. Нас цікавить питання: чи здатні органи ГУ МВС України в м. Києві розслідувати кримінальну справу з виявлення та притягнення замовників закінченого замаху на умисне вбивство громадянина Миколи Омельченка? Якщо цей замах був вчасно виявлений і всі дії виконавців і замовників цього страшного злочину проходили під пильним оком правоохоронців, тож на який нам сподіватися результат? Нас цікавить: чому гальмуються оперативно-розшукові операції вже протягом двох років? Чи, можливо, хтось перетворює кримінальні справи на бізнесові? Редакція газети «Голос України» має намір і надалі тримати хід розслідування справи під своїм контролем.

Маємо надію, що міністр внутрішніх справ Юрій Луценко та керівництво Генеральної прокуратури України виконають свої письмові обіцянки тримати хід розслідування під особистим контролем. І сподіваємося, що в цій кримінальній історії правоохоронці все ж таки висвітлять тих, хто замовив убивство, і поставлять остаточну крапку в цій затяжній кримінальній справі.

Дніпропетровська область.