Про перемогу сина Любомира Петрів дізналася о 7.30 ранку, на п’ять годин раніше, ніж про це повідомили засоби масової інформації в Україні. Племінник, який живе в Канаді, стежив за кожним кроком Сашка. Тому вона знала все: коли почав стріляти, скільки «вибив» очок, на якому перебуває місці, — через Інтернет.

— У вправі з 60 пострілів Олександр вибив 580 очок і був третім, — каже Любомира Володимирівна. — Потім племінник пише, що у нього із 20 пострілів 200,2 очка і це... найгірший результат. У мене, зізнаюся, серце впало. І раптом повідомлення: «Ні, я помилився, у нього «золото» і олімпійський рекорд!»

Я заридала і від великої радості ніяк отямитися не могла. Хоча син, їдучи до Пекіна, запевняв мене: буде перемога, не сумнівайся. А перед початком змагань навіть прислав мені з Китаю «есемеску»: «Запитай у дівчат, що привезти в подарунок, крім медалі?» «Дівчата» — це моя донька, сестра Сашка, внучка і племінниця. Він завжди усім нам подарунки везе. І взагалі син — наша єдина підтримка і надія. Жили ми непросто, чоловік довго паралізованим лежав, потім помер, я — удова і звикла в усьому радитися із Сашком. Він спокійний, урівноважений за характером, а коли почав займатися стрільбою, як то кажуть, у свою хвилю потрапив. А сталося це так. Учився у 21-ій школі, що неподалік польської, де в підвалі розташований тир. Туди вони часто бігали з хлопцями, там його інструктор і запримітив. Треба визнати, що у Сашка більше захоплень і не було, як почав з дитинства стрільбою займатися, так і досі продовжує. Щоб не наврочити, син завжди був ідеальною дитиною, слухняний, уважний. Його у школі завжди хвалили. Ніколи, навіть підлітком, коли ніби мав проявлятися складний вік, не бився, хоча характер має не м’який, спортивний, чого прагне — доб’ється. Навіть те, що став вегетаріанцем і вперто цього дотримується, про щось говорить.

Сашко закінчив школу, поступив у інфіз, потім направили його у СКА. За збірною армії була збірна України. Дуже шкода, що його перший тренер Юрій П’ятаков загинув у автокатастрофі. От би він радів разом з нами!.. Часто його згадуємо із сином. Сашко з маленького — дитина вдячна. Я кажу «дитина», хоча синові саме в Пекіні виповнилося 34 роки. Сергій Бубка йому подарував краватку з олімпійськими кільцями. І якщо ви думаєте, що на цьому син зупиниться, помиляєтеся. Він мріє і про Лондон, наступну Олімпіаду.

До речі, я також вважаюся його тренером. Щоправда, на громадських засадах. А ще я його дієтолог, психолог та наставник. Щороку йому відро чорниць заморожую. Він іще як хлопчиком був, звик до мого чорничного морса. А ще я йому даю чорниці із медом, домашнім сиром та сметаною. Ото я розмішую усе це і молюся за його здорове серце, зір, міцну руку, віру у себе і, звичайно, удачу.

Якось він виступив не дуже успішно, і я його заспокоювала: «Синку, і третє, і навіть п’яте місце —не погано, теж перемога». А він мені відповів: «Для мене лише перше місце — перемога». Слава Богу, так і сталося. Тепер, може, Сашко, знайде час і для особистого життя, одружиться. У нас маленька квартира, де мешкаємо я, моя розлучена донька, онука. Сашкові дали місце в гуртожитку, та він усе у роз’їздах, змаганнях та тренуваннях. Тепер чула, що міський голова обіцяє йому квартиру виділити. Ще б пак —уперше за 28 років до Львова олімпійське золото привезли!

Фото Володимира ПЕСЛЯКА (Укрінформ).