Якщо у когось є сумнів щодо того, чи є у хліба душа, нехай хоч раз у житті розламає навпіл ще гарячий, зі скоринкою буханець, замішений маминими руками, випечений у бабусиній печі. А от у «Маминого хліба» є не тільки душа, а ще й серце і розум. Для того, щоб переконатись, треба побувати на цьому підприємстві у Красилові, що на Хмельниччині, й хоч трішки зазирнути в його історію.

Пекти хліб Олена і Олег Білявці, а також їхні батьки та найближчі родичі почали десять років тому. Тоді ця справа не мала надто привабливий вигляд у бізнесовому плані, а більшість підприємців-початківців шукали свою стежину в торгівлі. Для Олега зустріч із хлібопекарями стала справді доленосною. Він так загорівся цієї справою, що після кількох розмов та відвідин невеличких пекарень вже готовий був власноруч замісити та спекти перший буханець.

До роботи миттю була залучена не тільки дружина, а майже вся родина. А далі все точнісінько так, як у випіканні хліба: ідейна закваска забродила, визріла і на ній «виросла» перша невеличка пекарня. Вона була першою не тільки для їхньої родини, а й першою приватною пекарнею в області. Тому і всі сходинки нелегкого хлібного бізнесу їй доводилось долати вперше.

Окрім ідей, Олегу довелось розробляти ще й рецепти свого хліба. Коли сто перших буханок було зроблено вручну і закладено в піч, здавалось, треба чекати цілу вічність, поки вона їх зарум’янить. Хліб мав перевершити всі сподівання. Але...

Із печі вийшли твердуваті, не дуже привабливі зовні, глевкі буханці. Не тільки автор проекту, а й вся родина жувала їх довго і ретельно. Решту посушили на сухарі.

Тепер для «Маминого хліба» вся ця історія — лише мила, жартівлива згадка з минулого. Бо замість перших чотирьох пекарів — колектив у добру сотню людей. Замість пристосованого приміщення у колишньому дитячому садку — два цехи і новозбудоване просторе приміщення, обладнане найкращими технологічними лініями для пекарень. Замість отих ста буханців — десятки сортів булок, кондитерських виробів і десять тисяч буханок різного хліба щодоби. «Маминим хлібом» тепер щодня смакує не тільки Хмельницька, а й сусідні області.

Взагалі, щоб відчути справжній смак цих продуктів, варто зрозуміти ідею підприємства. В її основі ніколи не був такий собі хлібний монополіст, що годує хлібом всіх і вся. Навпаки, продукція від «Маминого хліба» — це щось рідне, по-домашньому смачне, всім знайоме і водночас унікальне. Це хліб, в якому відчувається тепло рук і щирість душі. Недаремно у назву торгової марки винесено саме такі слова. Їх так довго шукали, і кожен казав: «Треба, щоб було щось таке, як у мами. Знаєте, як мама пече хліб. Як у дитинстві пахло хлібом». Ось так і вийшов «Мамин хліб».

Принцип унікального домашнього хліба на підприємстві став основним. У тому, що не помилились, переконались, коли обсяги виробництва зросли в буквальному розумінні у сотні й тисячі разів. І ще тоді, коли побачили, як конкуренти безсоромно копіюють не тільки рецепти, а навіть і форму красилівського хліба. Коли Олег Білявець власноруч випік великий круглий «Домашній» хліб, точнісінько такий, як давні сільські господині виставляли на своєму черені, він зрозумів, що потрапив у саму точку. Такий хліб не можна не купити. І яким же було здивування, коли у «Домашнього» почали дуже швидко з’являтись двійники.

Звичайно, можна було у судах доводити своє авторське право, але Білявці пішли іншим шляхом. Вони взяли і... придумали ще з десяток інших, не менш цікавих новинок. Ну чи багато ви знайдете пекарів, котрі вміють пекти хліб із... картопляного борошна та ще й із солодами різних видів, і з кукурудзяною патокою, і з кмином... Засмакувало? Тоді обов’язково спробуйте хліб «Кладинець». Або підсмажте вранішній тост із хлібом «Зернятко», в якому і ізюм, і соняшник, і кунжут, ще й мускатний горіх.

У пекарні не роблять таємниці із своїх рецептів. Переконані, їх може скопіювати будь-хто, а от спекти справжній хліб дано аж ніяк не кожному. Тому навіть і свої технологічні секрети на «Маминому хлібі» не приховують.

Який же може бути секрет із того, що вони майже рік готували проект для свого нового цеху, в якому зібрали краще хлібопекарське обладнання. Чи в тому, що запросили із Німеччини технолога із тридцятирічним стажем, щоб навчив робити справжній хліб. Чи ще в тому, що беруть у виробництво борошно тільки з найвищими характеристиками. Тут знають одне старовинне правило: добре борошно вміє пекти хліб саме, для нього не потрібні ні харчові добавки, ні смакові підсилювачі, ні додаткові розпушувачі. Мають добре борошно — тому і використовують тільки традиційну технологію випікання хліба на дріжджах.

Але й це ще не найбільший секрет. Найголовніший — руки пекаря. Його душа і серце. Його вміння відчути тісто, той момент, коли все готово. Стоятимуть такі майстри біля печі — буде хліб. З Олегом та Оленою, які уособлюють в собі не тільки засновників, керівників, технологів, головних виробничників, а й мозковий центр, серце і душу підприємства, можна годинами говорити про хліб. А ще довше — про проблеми галузі. Адже вона стала заручником дешевого соціального хліба, якого в природі не буває.

Бажання втримати ціни на найголовніший для тисяч українців продукт штучними методами призводить лише до того, що хлібопекарство заганяється в глухий кут фінансових проблем. Олег загинає пальці: «Вартість бензину зростає швидше за дріжджі, електроенергія дорожчає, міндобрива перескочили сім тисяч гривень за тонну (уявити навіть страшно!), будматеріали, транспорт, сировина...» . Пальців на руках не вистачає. А при цьому ціна буханця повинна залишатись незмінною?

Про обмеження рентабельності виробництва у шість відсотків і говорити не доводиться. Як можна при цьому розвиватись, будуватись, давати новий асортимент, збільшувати обсяги?

Рівень заробітної плати — це взагалі окрема і болюча тема. Потрібні роки і терпіння, поки виплекаєш справжнього майстра. А чим його потім втримаєш, як не хорошою зарплатнею. Тільки де ж її взяти за таких обмежень?

Хоч би якими енергійними та креативними були керівники, який би потужний потенціал був закладений у нове підприємство, їм все одно не вистачить сил, щоб на своїх плечах витягувати проблему загальнодержавного масштабу.

Чи є вихід? Він здається таким простим і очевидним: хліб повинен коштувати рівно стільки, скільки він коштує. А при цьому кожен із нас мусив би отримувати стільки, щоб ніколи не економити на буханцеві доброго хліба.

На «Маминому хлібі» вірять, що такий баланс обов’язково буде знайдено. Бо якщо не віриш, що твій хліб добре вистоїться, гарно підійде і рум’яно запечеться, то для чого і тісто місити?

На знімку: хліб у пекарні печуть цілодобово. Щоб о четвертій ранку він вирушив до магазинів, розпочинати треба вже по обіді.

Фото автора.