Упродовж усіх років незалежності України ми говоримо про різні гілки влади в нашій державі і про їхню відповідальність перед народом. Аналізуючи стан однієї з гілок влади, що називається судовою, можна з упевненістю сказати, що «дерево», на якому зросла ця гілка, — давно прогнило.

Усі, хто коли-небудь звертався до різних судів для встановлення справедливості і законності, переконалися, що в судовій системі процвітає корупція. Найогидніший вигляд мають люди в чорних мантіях, які від імені України творять свої темні справи, зневажаючи закони і Конституцію України. Діючи від імені України, вони перетворили суди на аукціон із продажу судових рішень, виносячи вердикт на користь того, хто більше заплатить.

Нехтуючи законами, такі судді приймають абсолютно антизаконні рішення, які стають чинними і обов’язковими для виконання на всій території України.

Таким чином, корупціонери «дерибанять» добро України, що створювалося не одним поколінням наших співвітчизників. Але хаос, який панує зараз у державі, не може тривати постійно. Обкрадений народ рано чи пізно обов’язково скаже своє вагоме слово!

Останнім часом у засобах масової інформації багато уваги приділяється темі безкарного розкрадання державного майна. Хочу навести один із таких прикладів. Йтиметься про Київський оптико-механічний технікум, державний вищий навчальний заклад І рівня акредитації, що розташований у центрі м. Києва на Печерську. Зрозуміло, чому протягом усіх років незалежності України цей навчальний заклад знаходиться під пресінгом чиновників з різних структур. Мета відома — заволодіння територією та будинком навчального закладу.

Десятки разів відбувалися засідання різних судів, на яких колектив технікуму відстоював свої права на підготовку та виховання молодших спеціалістів з оптичного приладобудування для народного господарства України. Один із судів навіть розглядав питання, щоб визнати технікум банкрутом. Для того щоб «вижити», наприкінці минулого століття навчальний заклад був вимушений надати частину приміщень в оренду ЗАТ «Київ — Код».

З самого початку орендар поводився як злісний порушник угоди про оренду, а саме: постійно допускав заборгованість орендної плати, не сплачував комунальні послуги і за оренду землі. Все це змушувало керівництво технікуму подавати позовні заяви до Київського господарського суду про розірвання угоди та відшкодування заборгованості орендарем. Як правило, суди виносили рішення не на користь навчального закладу. Це свідчить про корупцію і свавілля суддів.

У квітні 2004 року рішенням Київського господарського суду (суддя Смілянець В. В.) ЗАТ «Київ — Код» визнано банкрутом. На той час заборгованість перед технікумом, а отже, перед державою, становила близько 1,5 млн. грн.

Усі, хто колись мав справу в Київському господарському суді, яку вела суддя Смілянець В. В. (дівоче прізвище Шидловська В. В.), знають її як неперевершеного майстра фальсифікації. Для досягнення власної мети усі способи добрі: часте перебування на лікарняному, особливо в дні засідання, якщо не все готове для прийняття необхідного рішення; затягування з оформленням судових рішень не впродовж п’яти днів, як це передбачено Господарським процесуальним кодексом України, а протягом кількох місяців.

Суддя Смілянець В. В. разом із ліквідатором Щербанем О. М. робили все можливе для того, щоб не визнати навчальний заклад кредитором банкрута ЗАТ «Київ —Код». Їхня мета — вкрасти частину державного майна на значну суму. Основним кредитором ЗАТ «Київ — Код» є державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія» «Енергоатом». Розмір кредиторських вимог до ЗАТ «Київ — Код» становить близько 24 млн. грн. На це повинні звернути увагу Генеральна прокуратура, Міністерство внутрішніх справ як на злочин перед державою, який вчинили посадові особи ЗАТ «Київ — Код», вкравши кошти в особливо великих розмірах у державного підприємства.

На неодноразові звернення кредиторів до судді Смілянець В. В. про звільнення ліквідатора Щербаня О. М. (кандидатуру якого свого часу вона рекомендувала ДП НАЕК «Енергоатом» на посаду арбітражного керуючого у справі банкрутства ЗАТ «Київ — Код») суддя Смілянець В. В. наполегливо відстоювала Щербаня О. М. на цій посаді.

Відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом з моменту введення ліквідаційної процедури», ліквідатор одноособово виконує функції керівника підприємства-банкрута і веде пошук активів боржника-банкрута та їх реалізацію. Саме тому суддя намагається «втиснути» у процес ліквідації підприємства-банкрута власного ліквідатора. Реалізація майна банкрута разом із суддею дозволить діяти екстраординарно.

До розгляду справи про банкрутство ЗАТ «Київ — Код» залучалися судді Господарського суду м. Києва Балац С. В.; Копитова О. С.

Діяльність ліквідатора Щербаня О. М. не задовольняла кредиторів ЗАТ «Київ — Код», які постійно зверталися до судді Смілянець В. В. з проханням замінити його. Суддя весь час хворіла, особливо у дні призначення судових засідань у справі про банкрутство ЗАТ «Київ — Код». У вересні 2007 року суддя Смілянець В. В. усе-таки розглянула клопотання кредитора ЗАТ «Київ — Код» ДП НАЕК «Енергоатом» і винесла оригінальне рішення, зобов’язавши кредитора обгрунтувати необхідність заміни Щербаня О. М. на посаді ліквідатора ЗАТ «Київ — Код», тим самим ще подовжила його повноваження на невизначений термін.

З вищезазначеного зрозуміло, що така поведінка судді Смілянець В. В. свідчить про переслідування власної мети.

У сучасному судочинстві України тандем «суддя—ліквідатор» є такою силою, яка може безкарно вершити темні справи, і що найгірше — від імені України. Про це свідчить звернення ліквідатора Щербаня О. М. від 22 червня 2007 року до Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом про визнання права власності на орендоване приміщення банкрутом ЗАТ «Київ — Код», що знаходиться в Печерському районі міста Києва. У цій позовній заяві не було жодного слова правди.

Проте суддя Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області Козак О. В., грубо порушуючи статтю 114 Цивільного процесуального кодексу України про виключну підсудність, тобто позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред’являються за місцем знаходження його, а також Закон України «Про освіту» (стаття 63), в якій йдеться про те, що майно державних закладів освіти не підлягає вилученню, приватизації або використанню не за призначенням, приймає злочинне рішення про передачу орендованих приміщень банкруту ЗАТ «Київ — Код», який не тільки не повернув технікуму значну суму боргу, а в нагороду отримав близько 700 кв. м площ навчального закладу, а згодом — продав їх за 1 млн. 700 тис. грн. дочірньому підприємству «ЛД—Україна».

Отже, в ситуації з Київським оптико-механічним технікумом наявний ще один фігурант корумпованої групи — суддя Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області Козак О. В. Сподіваюся, цей службовий злочин стане предметом розгляду Генеральною прокуратурою України.

30 липня 2008 року Апеляційний суд Дніпропетровської області скасував рішення Синельниківського міськрайонного суду. Справу про повернення технікуму відчуженого майна розглядатиме за підсудністю Печерський районний суд міста Києва.

Вище викладено факти вчинення злочинних дій і офіційно названо прізвища людей, які розкрадали державне майно. Це посадові особи: суддя Господарського суду міста Києва Смілянець ВВ.; судді Балац С. В., Копитова О. С., Козак О. В. і арбітражний керуючий Щербань О. М.

Відповідно до ст. 94 Кримінально-процесуального кодексу України, заяви про злочин, опубліковані в пресі, є самостійною і самодостатньою процесуальною підставою для порушення кримінальної справи.

З огляду на викладене, вимагаю від прокуратури порушити кримінальну справу за фактом вчинення вказаними суддями і арбітражним керуючим Щербанем О. М. злочину, надавши цим діянням відповідної кваліфікації.

P. S. Перебуваючи на одному із заводів України, слава про трудовий колектив якого свого часу розходилася далеко за межами держави, я звернула увагу на поштову скриньку на прохідній з написом «Якби я був генеральним директором заводу...» Всі бажаючі мали можливість вносити свої пропозиції щодо покращення роботи заводу. Цікаво, а якби скриньки пропозицій були встановлені на будинку секретаріату Президента України? Я переконана, що більшість висловила б свій протест проти такої судової гілки влади. Чи не так?

Катерина САМОЙЛИК,секретар Комітету з питань науки і освіти.

Друкується за рахунок квоти Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти.`