Нові обрії (Роздуми перед святом)

Ім’я Сергія Борисовича Тулуба добре відоме не лише гірникам. Виходець із шахтарської родини, Герой України, що пройшов усі сходинки — від робітника до міністра — знову «на капітанському містку» Мінвуглепрому.

Лічені дні (точніше, дні і ночі) він вивчає стан справ, вникає з властивою йому скрупульозністю в ситуацію і в центрі, і на місцях...

І от напередодні професійного свята поділився своїми міркуваннями про стан галузі, про проблеми, що назріли, окреслив деякі контури прийдешніх змін.

Учетверте доля дарує мені почесне й відповідальне право бути на чолі «гвардії праці» — так свого часу називали шахтарів. З величезною повагою ставилася країна до людей мужньої й небезпечної професії, до тих, хто ніс у будинки тепло і світло, а для промисловості здобував справжній хліб. Шахтарі пристойно заробляли, їхнім дітям давали безплатну освіту... Вистачало, як кажуть, і на хліб, і до хліба...

Нагадую про це тому, що останніми роками «гвардійців» несправедливо, незаслужено відтіснили, потіснили за всіма параметрами якості життя — і за рівнем доходів, і увагою з боку держави. Боляче дивитися, як сьогодні живе багато шахтарських родин. А з огляду на те, якої небезпеки піддають себе ці люди — боляче подвійно.

І все-таки, незважаючи на знегоди, шахтарі знаходять у собі сили і мужність боротися за тонни і метри. Спускаючись глибоко під землю, вони відвойовують у природи, видають на-гора таке потрібне усім нам, украй необхідне державі вугілля.

Ось деякі показники роботи галузі за сім місяців поточного року. Добуто 46,5 мільйона тонн вугілля. Порівнюючи з аналогічним періодом минулого року, досягнуто зростання обсягу більш як на 1,2 мільйона тонн. Однак головне досягнення — збільшення видобутку енергетичного вугілля на 2,61 мільйона тонн, що значно вище торішнього результату. Радує, до речі, і тенденція зростання, що накреслилася, середньодобового видобутку.

Це і є кращим свідчення того, що в гірницьких колективах не вичерпалися дух здорового трудового суперництва, усвідомлення відповідальності за долю держави. Люди розуміють, що крім них роботу не виконає ніхто. За це низький уклін усім — від гірника до генерального директора.

І все-таки, дивлячись на передсвяткові зведення, аналізуючи природу названих і не згаданих тут результатів, не можна не помітити безліч проблем, через які галузь трясе. Невиправдано повільно виконується програма підготовчих робіт. Значно менше, ніж планувалося, задіяно очисних вибоїв. Відставання допущено також з введення комплексно-механізованих вибоїв. Вуглевидобувні підприємства наростили заборгованість енергопостачальним компаніям на 199,2 мільйона гривень. У низці недоліків і упущень найтривожніше — чергова заборгованість шахтарям із зарплати.

У 1998 році, між іншим, коли мене вперше призначили міністром, довелося починати з цього питання... І от — аналогічна ситуація. Ганебна, я назвав би, для керівництва.

Днями, будучи в Донецьку з нагоди вшанування нашого прославленого футбольного клубу «Шахтар», спеціально зустрічався з деякими керівниками, бригадирами, щоб зрозуміти, відчути їхні підходи до рішення цієї проблеми. Думки, докази, зрештою, звелися до наступного: доти, доки «підводний човен» неплатежів снуватиме в океані корупції, спливати і занурюватися в морі безвладдя і невизначеності системно-правових підходів до роботи галузі і взаємодії із суміжниками, затримок, а то і невиплат зарплати не уникнути. У галузі на міжгалузевому рівні назріли кардинальні реформи, відкладати які не можна ні на день.

Розглядаючи сегмент вугільної промисловості як одну з найважливіших складових паливно-енергетичного комплексу України, час однозначно позначити стратегічні контури подальшого розвитку, і на цій основі визначитися щодо тактичних завдань, спланувавши їхнє комплексне рішення. Якісь окремі заходи, вихоплені із загального контексту перетворень у країні, уже не допоможуть. Лише на основі комплексного програмно-цільового планування зможемо розв’язати тугі вузли протиріч і проблем, що особливо загострилися останнім часом. Тоді й економічні, й соціальні питання зможемо розв’язувати відкрито і зрозуміло, так, як того заслуговують люди.

Звичайно, деяка формальна далекість від повсякденних потреб і турбот шахтарів не означала для мене відірваності фактичної. Разом з групою фахівців, представників вітчизняної й закордонної науки ми сформулювали вузлові позиції реформування галузі. Думаю, що ця велика праця ляже в основу майбутніх змін.

Викладати тут детально не дозволяє ні час, ні жанр. А ось основні тези хочу навести.

Перше. Хоч би хто що говорив, наша держава остаточно вступила в незворотний період ринкових перетворень. Можна дискутувати про їхню послідовність, глибину, адекватність часу тощо. Однак у будь-якому реформуванні основа основ —це облік і дотримання об’єктивних законів системи. Виходячи з цього, треба найближчим часом провести оцінку геологічних запасів вугілля і сировинної бази діючих вугільних підприємств. Тільки тоді одержимо можливість скласти реальний баланс видобутку і використання вугільної продукції. Іншими словами, буде створено об’єктивну основу для планування розвитку і діяльності вугільної галузі.

Далі. Варто встановити мораторій на закриття шахт, насамперед там, де є запаси вугілля; переглянути політику виведення з експлуатації непрацюючих шахт; провести інвентаризацію виробок, що втратили своє промислове значення, але мають вихід на земну поверхня і використовуються для несанкціонованого видобутку вугілля. При цьому не обійтися, звичайно, без правових заходів. Зате в підсумку одержимо чітке уявлення про наявний потенціал.

Друге. У найкоротший термін, із залученням вітчизняних і закордонних досягнень у цій галузі, варто підвищити рівень стратегічних розробок перспективних питань подальшого розвитку галузі. Думаю, починаючи з 2007 року, ми повинні закладати по одній шахті в кожній вуглевидобувній області (от і нові робочі місця!), а також відновити будівництво шахт, спорудження яких розпочато ще декілька років тому. Передбачається також введення в експлуатацію додаткових потужностей за рахунок завершення будівництва другої черги на згаданих об’єктах. Настав час від розмов перейти до справи і здійснити комплекс заходів з метою підвищення рівня використання виробничих потужностей до 86—90 відсотків.

Третє. Не за значенням, звичайно. Йдеться про державний менеджмент і державне врегулювання. Відразу зазначу, що частка приватних підприємств дуже мала, тому і кажу про державний сектор. Отже, відсутність достатньої нормативно-правової бази взаємодії держави і бізнесу спричиняє безліч плутанини, є живильним середовищем для всіляких зловживань, а то і посадових злочинів. Жорстке правове поле дасть змогу планувати роботу за принципами і правилами цивілізованих країн, що випливає із загальнополітичного курсу держави на зближення з європейськими стандартами.

У нас є всі передумови для переходу до ефективніших схем управління галуззю з урахуванням регіональних особливостей, геологічних вимог, стану шахтного господарства. Мається на увазі організація вертикально інтегрованих компаній, міжгалузевих економічних союзів, що спеціалізуються на виробництві кінцевої продукції (метал, кокс, електро- і теплоенергія, об’єднання «шахта-ТЕС» тощо). Варто всебічно зважити проблему депресивних регіонів, де можна створювати вільні економічні зони, технопарки, використовувати відомі світовій практиці схеми міграції й переселення. Турбота про людей — це альфа й омега всіх наших перетворень.

Одним з неврегульованих питань залишається наявна схема і механізми дотування. Вони не тільки не стимулюють пошук і використання внутрішніх резервів підприємств, а й часто провокують рентабельні підприємства шукати лазівки для одержання дотацій. Миритися з такою, м’яко кажучи, спокусою ніхто не має наміру. Розроблений комплекс заходів викорінить і це зло на здоровому тілі.

Укотре перед Україною стоїть задача адаптації до вимог і критерій Світової організації торгівлі (СОТ). Для цього, зокрема, нам необхідно прискорити становлення публічного сектора вугільного ринку. Зробити це можна за рахунок введення торгівлі на аукціонах, після чого можна буде перейти до торгівлі на основі довгострокових договорів між виробником і споживачем. Свою позитивну роль у контексті таких нововведень має відіграти тимчасова централізована державна регламентація ціноутворення.

Четверте. Усім добре відома гострота екологічної проблематики. Тому настав час оцінити потенціал шахт у ракурсі реалізації механізмів Кіотського протоколу. Створення юридичних і фінансових структур для запровадження цього документа; навчання фахівців для ідентифікації, підготовки, експертизи і надання відповідних матеріалів у національні і міжнародні органи реєстрації проектів спільного здійснення в цій сфері — такий шлях залучення до одного з провідних міжнародних рухів, спрямованих на екологічну безпеку планети.

П’яте. В Україні є всі передумови для ефективного використання бурого вугілля. Роблю на ньому акцент тому, що його застосування як палива теплових електростанцій спричиняє підвищення коефіцієнта корисної дії ТЕС до 40 відсотків. Що заважає, запитаєте? За великим рахунком — відсутність державного стимулювання компаній, інвесторів, що займаються освоєнням родовищ бурого вугілля і сланців. Думаю, і це питання варто віднести до першочергового.

Ще один напрям діяльності. Останніми роками є багато розмов про використання вторинних енергоресурсів. Щоправда, найчастіше далі гіпотетичних проектів, у кращому разі — експериментів, справа майже не йде. Потрібний поштовх, необхідна концентрація зусиль у цьому напрямі. Думаю, найближчим часом ініціюватимемо прийняття державної програми створення виробничих потужностей для використання вторинних енергоресурсів. Чому б, наприклад, не використовувати як побутове паливо відповідним чином підготовлений вугільний шлам? Це лише один приклад. А скільки розумних розробок пропонують вчені і фахівці...

І, нарешті, архіважлива тема, гідна уваги всього суспільства — проблеми престижу шахтарської праці, праці, що у мирний час поєднана з ризиком для життя. Лише декілька днів відокремлюють нас від трагедії на шахті «Суходольська-Східна»... Ми зобов’язані на законодавчому рівні передбачити комплекс заходів, спрямованих на всебічну підтримку молоді, яка вирішила пов’язати життя із шахтарською професією. Відтік і старіння кадрів сьогодні буквально шокують. Ветерани ідуть на заслужений відпочинок. Хто прийде замість них?.. Одне слово, назріли серйозні перетворення у справі турботи про людей, їхнє професійне зростання, їхню безпеку. Тим паче що йдеться про «гвардію праці».