Заповітне «так!» народ видобув із глибин душі

20 січня 1991 року відбувся всекримський референдум: відновлювати чи не відновлювати державність у формі Кримської Автономної Радянської СР як об’єкта cоюзу і учасника союзного договору. Крим виступив за відновлення власної державності у складі УРСР («так» — 93,26 відсотка, «ні» — 5,6).

1 лютого почала роботу третя сесія Верховної Ради УРСР. Прийнято рішення про передачу підприємств і організацій металургійної та вугільної промисловості СРСР, що розташовані на території України, у власність республіки.

17 березня — референдум в УРСР: республіканське опитування для виявлення думки громадян стосовно зміни майбутнього Союзу.

До списку було внесено 37 млн. 732 тис. громадян, у голосуванні взяли участь 31 млн. 514 тис. (83,5 відсотка). 70,16 відсотка висловилися за збереження Союзу РСР як оновленої федерації рівноправних суверенних республік. Негативно відповіли 27,99 відсотка. 80,17 відсотка висловили згоду з тим, що Україна має бути у складі Союзу Радянських Суверенних Держав на засадах декларації про державний суверенітет. Кількість громадян, які відповіли «ні», становила 5,7 мільйона, або 17,97 відсотка.

Секретар комісії Верховної Ради УРСР з питань АПК Олександр Мороз:

«Безумовно, суверенність республік — ознака часу. Процес, що розпочався, об’єктивний. Він має свою внутрішню логіку і за нею буде розвиватися. Та, хоч як це парадоксально на перший погляд, гарантом незалежності учасників союзу є лише сам союз. Відстоювати ідею союзу сьогодні нелегко. Адже галасуй про негайну самостійність — і ти «патріот», «захисник нації». Агітуй за союз — і можеш стати «консерватором», «манкуртом», «яничаром» і т. д. На запитання обох бюлетенів я двічі відповім: «так».

«Референдум — несправедливий, бо різні політичні сили не мають однакових умов і можливостей для політичного висвітлення своїх позицій. Компартія має в своїх руках радіо, телевізію, газети й величезні поліграфічні можливості...»

«Я проголосував за такий Союз, у якому Україна була б суверенною державою, — з повними правами, такою, де була б господарем на своїй землі... Я голосував не просто за Союз, я проголосував за те, щоб зробити все для створення Співдружності Незалежних Держав».

19 червня Верховна Рада схвалила концепцію нової Конституції України (у преамбулі закріплюється соціалістичний вибір, форма державного правління — президентська республіка, форма державного устрою — унітарна держава, до складу якої входить Кримська Автономна Радянська Соціалістична Республіка, повноваження Президента обмежуються виключно функціями виконавчої влади. Конституція забороняє будь-які форми його тиску на Верховну Раду (в тому числі й право на її розпуск).

У середині червня Президент СРСР Михайло Горбачов направив на розгляд парламентів радянських республік проект нового Союзного договору з проханням розглянути його до кінця місяця. Український парламент після гарячих дводенних дискусій все ж таки вирішив відкласти обговорення новоогарьовського варіанта Союзного договору на два з половиною місяці. Таке рішення було несподіване і для центру, і для братніх республік. А на Заході воно навіть викликало сенсацію. Народні депутати доручили парламентським комісіям розглянути договір і узгодити з Декларацією та іншими документами про суверенітет, а також підготувати економічні розрахунки та правові висновки щодо входження України до Союзу на умовах договору.

Народний депутат Сергій Головатий:

«У запропонованому Горбачовим проекті договору закладено не основи союзу держав, а проект єдиної федеративної держави».

«Дехто хоче ввести народ України в оману щодо самостійного життя українського народу. Давайте будемо поміркованими людьми. Давайте дійсно зважимо на дійсність. Хіба може сьогодні Україна, якщо буде самостійною, як дехто цього хоче, вижити?»

16 липня в Києві відбулися урочисті збори, присвячені Дню незалежності. З доповіддю виступив Леонід Кравчук: «Річниця прийняття Декларації — це підтвердження нашої нездоланності, це день громадянської злагоди і надії на щасливе майбутнє».

«Дивує те, що більшість республік виступає за єдину політику зайнятості, єдину грошову одиницю, єдину фінансово-кредитну систему... Єдина, єдина, єдина. Якщо так буде, то нічого нового не створимо. Здається, більшість до нового й не прагне. Навпаки, тисне, щоб сказати: договір буде підписано... Я з цього приводу тричі виступав і сказав М. Горбачову: коли підносити так, що Україна готова до підписання Договору, то це все одно, що лити холодну воду на розпечене залізо».

19—21 серпня — спроба державного перевороту, так зване «ГКЧП» (з’явилася заява радянського керівництва, датована 18 серпня, яку підписали Г. Янаєв, В. Павлов, О. Бакланов: «у зв’язку з неможливістю за станом здоров’я виконання М. Горбачовим обов’язків Президента та переходом його повноважень до віце-президента Г. Янаєва...»

19 серпня Голова Верховної Ради Л. Кравчук виступив по українському телебаченню: «На Україні надзвичайний стан не оголошено. Зберігається в цілому стабільна обстановка. На всій території республіки працюють законно обрані й сформовані органи державної влади і управління. Діють Верховна Рада, її Президія, уряд республіки, державні структури на місцях».

20 серпня з’явилася заява Президії Верховної Ради УРСР: до рішення сесії Верховної Ради з цього питання положення постанов Державного комітету з надзвичайного стану не мають юридичної сили на території України.

24 серпня Верховна Рада України на позачерговій сесії ухвалює («за» — 346!) «Акт проголошення незалежності України», «виходячи зі смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року» і призначає на 1 грудня республіканський референдум на підтвердження акта проголошення незалежності.

«Народні депутати внесли до сесійної зали два національні українські прапори. Той, який був на танку, що захищав Верховну Раду Росії, передають Голові Верховної Ради. Л. Кравчук встановлює його. Другим великим блакитно-жовтим полотнищем обгортають стіл президії. Звучать тривалі оплески. Група депутатів з піснею «Ще не вмерла України...» покидає зал засідання». («Голос України» від 29 серпня 1991 р.).

25 серпня з’являється Указ Президії Верховної Ради України про тимчасове припинення діяльності Компартії «у зв’язку з наявністю матеріалів, що свідчать про участь органів КПУ в державному заколоті останніми днями».

«Наш народ мав би вірити, що в Радянському Союзі, попри всі проблеми з розвитком демократії, достатньо можливостей для мирних, парламентських змін у вищих ешелонах влади».

«Вранці 20-го числа після зустрічі з Гуренком мені легше було давати інтерв’ю кореспондентові Бі-Бі-Сі. Зокрема, про позицію депутатів — українських комуністів, про те, що ми довіряємо Президії і Голові Верховної Ради і що курс на суверенітет залишається для нас незмінним».

«Якби він (переворот) вдався, країна стікала б кров’ю так, як не було жодного разу в історії людства... Незалежність, одержана шляхом референдуму, є справжньою незалежністю. Усі цивілізовані країни світу одержували незалежність як результат вільного волевиявлення народу».

30 серпня — низка указів Президії Верховної Ради: про передачу підприємств установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави, про підпорядкування Україні внутрішніх військ, що дислокуються на її території, про підпорядкування Україні прикордонних військ, що дислокуються на її території.

4 вересня — постанова Верховної Ради про підняття над будинком парламенту синьо-жовтого прапора.

20 вересня — Постанова Верховної Ради «Про створення СБУ».

Л. Кравчук за підсумками багатоденного візиту до Америки, Канади та Франції на початку жовтня на прес-конференції заявив: «Світ чекає, щоб на географічній карті з’явилася повнокровна, повноправна демократична держава, ім’я якої Україна».

8 жовтня — постанова Верховної Ради «Про порядок введення в дію Закону України «Про громадянство України».

4 листопада — закон про національну гвардію.

1 грудня на референдумі українці підтвердили незалежність та обрали першого Президента Леоніда Кравчука.

На запитання «Чи підтверджуєте ви Акт проголошення незалежності України?» «так» відповіли 28.804.071 особа, або 90,32 відсотка громадян, «ні» — 2.417.554, або 7,58 відсотка.

За Леоніда Кравчука проголосувало 61,59 відсотка (а за його найближчого конкурента В’ячеслава Чорновола — 23,27).

Через декілька днів з’явилася заява Президента Росії Бориса Єльцина про визнання Росією незалежності України.

Перший заступник Голови Верховної Ради Іван Плющ (5 грудня його обрано Головою Верховної Ради): «День першого грудня цього року ввійде в історію не тільки України, а й усього світу як день відродження державності України, народ якої всім славним і чесним родом виборов право бути рівним серед інших народів, жити вільно, розвивати свою мову, культуру, економіку. Здійснилося віковічне прагнення народу мати свою державу, бути її господарем. Має ж бо право соборна Україна бути сама собою. А тим паче, коли за це право так дорого заплачено. На карті світу з’явилась європейська держава, назва якій Україна. Настав новий етап суспільного розвитку. І ми повинні, ми зобов’язані все зробити для того, щоб наша Україна стала квітучою, а народ України став щасливим. Важливою подією в житті нашого народу і всієї України є всенародне обрання на альтернативній основі Президента України. І те, що ним став Леонід Макарович Кравчук, Голова Верховної Ради, є ще одним підтвердженням зростаючого авторитету Верховної Ради в нашого народу. Я знаю, що висловлю загальну думку, коли скажу, що ми сьогодні маємо повне право, маємо виключне право сміливо і голосно сказати: «Слава Україні! Слава народові її!»

«Сталася подія справді європейської і планетарної ваги. Незважаючи на піднятий шквал дезінформації, українофобії, незважаючи на шантажі й погрози високопосадових стратегів, залякування преси та телевізії, виявилося, що люди наші сьогодні не такі вже й лякливі, що часи тоталітарного страху більше над нами не владні. Інсинуації й вигадки Україна слухала терпляче. Таким вже є її національний характер. Проте, залишаючись зі своєю совістю сам на сам, народ України видобув із глибин душі заповітне оте своє вирішальне магічне «Так!». Народження молодої Української держави — це нині свято для всіх. Зокрема для тих, кому президентська булава не дісталася. Бо, гадаю, поразки ніхто з кандидатів у Президенти не зазнав, бо вели вони боротьбу по-лицарськи, чесно, достойно, з чуттям відповідальності перед Україною, чим сприяли піднесенню самосвідомості народу, явивши найдальшим регіонам взірець політичної культури і цивілізованості. Тож спасибі їм за це! Слава нашій Україні — воскресаючій, незалежній, соборній! Слава їй на вічні віки!»

«Хотів би щиро привітати всіх вас і поздоровити з вікопомною подією в житті нашого народу — народженням нової України. Вона народилася на основі волевиявлення народу, за найвищими законами демократії.

Народ України перед усім світом показав свою волю і розум, своє одвічне устремління до свободи і власної державності. І здійснив він це в мирі і злагоді. З великою історичною перемогою вас, дорогі друзі!»

7—8 грудня в Мінську Голова Верховної Ради Республіки Білорусь С. Шушкевич, Президент РРФСР Борис Єльцин та Президент України Леонід Кравчук підписали угоду про створення Співдружності Незалежних Держав і оголосили таким, що втратив чинність, договір від 1922 року про утворення СРСР.