Сьогодні в Сімферополі після блискучої перемоги на олімпійському стрільбищі в Пекіні підполковника-прикордонника Артура Айвазяна сердечо зустрінуть і привітають земляки: керівники автономії, друзі з Республіканського спорткомітету, спеціалізованої спортивно-стрілецької школи олімпійського резерву, вірменського національно-культурного товариства, вболівальники.

На урочистому прийманні на честь кримського олімпійського чемпіона частуватимуть його улюбленими ласощами: тістечками і кримськими фруктами.

Сам Артур ранок дня своєї перемоги (15 серпня) називає визначним у своїй долі. Адже на третій в його житті Олімпіаді зумів таки зійти на вищу сходинку п’єдесталу пошани, став першим у стрільбі з пневматичної гвинтівки лежачи на 50 метрів і виграв для України другу золоту медаль.

— Виборов цю перемогу завдяки посиленим тренуванням, точному розрахунку і самовладанню, — каже чемпіон. «Зірвати золоте яблучко» готувався все своє життя. Двадцять три роки долав цей нелегкий шлях відтоді, як 12-річним школярем прийшов у Єревані до стрілецького тиру.

Це перша така висока нагорода серед чималої колекції медалей багаторазового чемпіона і рекордсмена світу, Європи, України. Перед останньою Олімпіадою, окрім тренувань, самовдосконалювався, гартував силу волі, осягав глибини психології, медитації та йоги. Навіть покинув свій улюблений віндсерфінг. Вчився уповні володіти собою, дати найкращий результат у потрібну мить. А присвятив перемогу людям, які допомогли піднятися на світову вершину: пам’яті Вадима й Ніни Клименків — подружжя тренерів, які помітили Артура в студентські роки у Львівському інституті фізичної культури і «переманили» до Сімферополя. Під їх керівництвом виступав на Олімпійських іграх у Сіднеї й Афінах, де пробивався у фінали стрільб з трьох положень. Після завоювання олімпійського золота мріє нарешті створити щасливу сім’ю й у медовий місяць вирушити в подорож навколо світу. «Послав мамі трохи хвалькувату «есемеску»: «Мене привітали Президент і Верховна Рада», — зізнається Артур.

А мати чемпіона Світлана Василівна каже, що навіть телевізор і радіо не вмикала, щоб не пропустити дзвінок із Пекіна. В очікуванні звістки від сина все згадувала, яким слухняним, організованим і сердечним був Артур ще змалку, як охоче допомагав по господарству, навіть куховарити навчився, як постійно поповнював свій домашній живий куточок знайденими на вулиці бездомними кошенятами, як любив малювати, як вся школа пишалася його спортивними успіхами, як старанно готувався до уроків, тягнувся до знань попри постійні виїзди на змагання. А першою звісткою про тріумф Артура розбудив тренер Богдан Клименко. Після його дзвінка телефон практично не замовкає. Матері радість — почути стільки добрих слів про сина з Вірменії та України, зокрема з Верховної Ради. «Тепер кажу Артурові: після стількох років безупинних тренувань і поїздок на всілякі змагання вже час і особисте життя влаштувати, тим більше, що газети вже встигли назвати чемпіона найзавиднішим женихом Криму».

Крим.