Кадрового офіцера Радянської армії Юрія Кравчука доля закидала в різні куточки колишнього Союзу (старший син Тарас народився в Казані, менший — Нікіта — в Ленінграді), перш ніж знову повернути в лоно рідної землі. Він міг зробити блискучу кар’єру в Росії, адже на час розпаду СРСР був начальником командного пункту однієї з дев’яти космічних частин, але коли постала незалежна Україна, ні секунди не вагався:
«Додому!».У Росії часто запитували:
«Чому «Русь»?Коли 1992-го Юрій Георгійович разом із сім’єю приїхав на рідну Тернопільщину, тут його авіаційна професія виявилася не потрібна. Зрештою, то був час, коли багато кому доводилось починати все спочатку. Зароджувався український бізнес. На цю стежку ступив і Юрій Кравчук. Перше своє підприємство назвав
«Фортуна», сподіваючись на везіння. Але це не вберегло від того, щоб не набити гулі. Він почав просувати на російський ринок тернопільські бурякозбиральні комбайни. Проте не міг не перейнятися долею потужного підприємства, яке було в Україні монополістом з виробництва цих сільськогосподарських машин. Брав участь у розробці нової української бурякозбиральної машини, шукав покупців у Росії. Все частіше звідти надходили замовлення, треба було обслуговувати продані комбайни. За це взялося його підприємство «Русь». У Росії Кравчука часто запитували: «Чому «Русь?». Мовляв, Русь у них. Але він підкреслював: корені Русі саме на українських землях.Зрештою, це не заважало продавати тернопільські комбайни в Татарстані, Башкирії, Пензенській та інших областях Росії. На відміну від України, яка свого виробника не підтримала. За весь час лише колишній мер Києва Олександр Омельченко купив декілька бурякозбиральних комбайнів для сільгосппідприємств Київщини. Можливо, ВАТ
«Тернопільський комбайновий завод», долею якого переймалися Юрій Кравчук і тодішні керівники області, таки вибився б на рівну дорогу, але в державі це нікого не цікавило. Акції комбайнового, як і інших підприємств сільгоспмашинобудування, опинилися в руках новоствореної компанії «Украгромашінвест». Коли комбайнобудівники разом з місцевою владою вимагали повернути завод у власність держави, компанію «Украгромашінвест» було ліквідовано, але акції заводу виявилися перепроданими. За цим стояли тодішні високопосадовці держави. Це на їхній совісті загибель одного з кращих підприємств України, яке нині ріжуть на металобрухт. Це з їхньої злої волі тисячі колишніх фахівців розвіяні вітрами по чужих країнах у пошуках заробітку. Та хіба лише Тернопільський комбайновий спіткала така доля?Хатинка для народного майстра
Перші невдачі не зламали Юрія Кравчука. Можливо, тому, що бізнес для нього був не самоціллю, а засобом досягнення вищої мети. Як колись у його земляка, відомого письменника Уласа Самчука, була літературна
«Волинь», так і він хоче будувати свою «Волинь» — туристичну. І не тільки. Ідея надзвичайно оригінальна і могла б стати частиною державної програми з відновлення історичних, культурних цінностей, але наразі над її втіленням б’ється одна людина.Одне слово, задумав Юрій Георгійович збудувати в рідних Ланівцях (невеликий райцентр на Тернопільщині) туристичний комплекс і назвати його
«Волинню». Викупив недобудоване приміщення районного центру культури і взявся за реконструкцію, добудову. Тут має бути сучасний готельний комплекс, але не тільки. Півтори тисячі квадратних метрів у ньому Кравчук планує віддати народним майстрам України: щоб вони могли тут творити, продавати свої вироби. Не таємниця, що нині на їхній праці часто наживаються перекупники. А чому майстри самі не можуть розпоряджатися плодами своєї праці? Художники, різьбярі, гончарі, ковалі, вишивальники, люди інших творчих професій матимуть тут свій офіс, збиратимуться на семінари, проводитимуть майстер-класи, влаштовуватимуть виставки і навіть житимуть. Для них Юрій Георгійович хоче збудувати хатинки, де вони могли б творити, куди навідувалися б туристи, щоб побачити, як народжується диво, повчитися. Його наміри всіляко підтримують Спілка народних майстрів України, її керівник Євген Шевченко. Фактично народні майстри нині залишені самі на себе, і такі меценати, як Кравчук, для творчих людей — знахідка. Скажімо, з ініціативи Юрія Георгійовича запроваджено конкурс на кращого молодого народного майстра України із врученням премії переможцю. Він узяв на себе фінансове забезпечення конкурсу.Туристи зможуть жити не лише в готельному комплексі із сучасним набором послуг: рестораном, конференц-залом, басейном тощо, а й у хатках, стилізованих під старовину. Зрештою, стилізація умовна. Юрій Георгійович має на меті перевезти сюди дерев’яні церкви Тернопільщини (в багатьох селах звели нові храми, а давні дерев’яні руйнуються), відтворити житло і побут волинського села ХVІІІ століття, поселити тут народних майстрів. Його
«Волинь» постане на 23 гектарах колишнього пустиря. До слова, йому, мабуть, судилося освоювати такі місця. Власний дерев’яний дім збудував на місці колишнього сміттєзвалища. І створив там райський куточок, в якому комфортно не лише членам сім’ї. Тут живуть косулі, павичі, дикі кабани... Районна влада пройнялася ідеями Кравчука, посприяла з виділенням землі, оформлення документів на неї — на завершальному етапі. Але не може допомогти фінансами. Не під силу це невеликому райцентру. Більше того, його благополуччя значною мірою тримається на таких бізнесменах, як Юрій Георгійович. Він, наприклад, повністю оновив дорожнє покриття в центрі Ланівців. «Русь» виготовляє бетонну плитку для вимощування доріжок, яка ввійшла до «Ста кращих товарів України» і має попит.«
Біла ворона»українського бізнесуСлід сказати, що задум Кравчука спочатку дехто сприйняв скептично. Щоб невеликий райцентр, який не має якихось особливих історичних та архітектурних пам’яток, зумів притягнути до себе туристів? Але Юрій Георгійович знав, що туристична ніша в нас фактично не зайнята. Що на Тернопільщині — третина замків і фортець України. Що, навідуючись до Почаївської лаври, Зарваницького духовного центру, туристи поспішають на нічліг до Львова чи Києва, бо зупинитися на Тернопільщині фактично ніде. Перебуваючи за кордоном, він відчував інтерес до своєї країни. Зрештою, це зафіксовано в цифрах. Якщо ще три-чотири роки тому Україну відвідували 2 мільйони туристів, то торік — 23 мільйони. На Лановеччині пересіклися шляхи багатьох культур: польської, литовської, німецької, російської... Розкопки свідчать, що саме в цих місцях був центр трипільської культури (Юрій Георгійович думає облаштувати у своєму волинському селі і
«шматочок» Трипілля). Неподалік, у Вишнівці, — родове гніздо Байди Вишневецького, а весь район помережаний козацькими шляхами. Тут міг би прописатися фестиваль козацької пісні «Байда». Не проти співпрацювати з «Волинню» комплекси в Чигирині та Батурині.Але їх розбудовують за державними програмами, а Кравчук сам звалив на себе непомірну ношу. Ні, він не просить у держави допомоги. Все, що йому потрібно, — банківський кредит під нормальний відсоток. Банки, перевіривши всі бізнес-плани
«Русі», не проти виділити 35 мільйонів гривень. Але відсотки! Інакше, як здирницькими, їх не назвеш — 20 і більше. На жаль, у нас однаковий підхід до тих, хто торгує нафтою чи газом, і до тих, хто хоче прислужитися рідному народу та його культурі. У багатьох державах меценати мають пільги, але не в Україні.А Юрія Кравчука з повним правом можна назвати меценатом. Він запровадив щорічні зустрічі земляків, які прославили рідний край. А це всесвітньо відомий художник, котрий єдиний з українців увійшов до переліку
«Ста геніїв людства», Іван Марчук, авторитетний серед астрономів світу Іван Климишин, народні артисти Олександр Гринько і Тамара Дідик, чудовий гуморист Анатолій Демчук... Всього у списку Юрія Кравчука більш як півсотні імен славних земляків. Він збирає їх за «круглим столом» у рідних Ланівцях, організовує зустрічі, концерти, допомагає видати їхні праці, не забуває привітати з ювілеєм... Опікується місцевими ветеранами: щороку в День Перемоги навідується до кожного особисто, вручає подарунки. З його ініціативи і фінансового забезпечення в райцентрі відбулася міжнародна науково-практична конференція «Використання досвіду ЄС і Польщі для прискореного розвитку відсталих і депресивних регіонів України в умовах євроінтеграції», оскільки переконаний, що наша відсталість тимчасова, і ладен робити все, аби якнайшвидше її позбутися.Всеукраїнська
«Просвіта» нагородила Юрія Кравчука медаллю «Будівничий України». Вона якнайкраще відображає суть цієї людини, для якої головне — залишити по собі добрий слід на землі. Його батько — відомий в області господарник — створив агрофірму «Горинь», яка нині входить до п’ятірки найсильніших господарств області, а мати все життя навчала дітей у школі. Син пишається батьками, піклується про них. Думаю, Тарас і Нікіта, у свою чергу, беруть приклад з батька. Юрій Георгійович зумів запалити синів своєю «волинською» ідеєю, і вони з головою поринули в її втілення. Всіляко підтримує чоловіка в його устремліннях дружина Тетяна. На жаль, Юрій Кравчук, якому нещодавно виповнилося п’ятдесят, в українському бізнесі — «біла ворона». Наші «хлопці» все ще гребуть під себе. Коли ж ми почнемо цінувати тих, хто розбудовує не лише власне благополуччя, а Україну передусім? Терещенки, Ханенки є і в наш час. Прикро, що полічити їх можна на пальцях однієї руки...Тернопільська область.
Фото автора.
