Виробництво картоплі перекочувало у приватний сектор...

Здавалося б, усе о’кей, і можна жити й не тужити. Однак то лише на перший погляд так, бо до старих проблем додаються нові. Саме про них переважно і йшлося на Міжнародній науково-практичній конференції «Стан, проблеми і перспективи розвитку галузі картоплярства в Україні», яка відбулася в Інституті картоплярства Української академії аграрних наук (УААН), що в селищі Немішаєвому на Київщині.

Та перш ніж перейти до обговорення актуальних проблем галузі науковці й представники влади відкрили перед фасадом Інституту картоплярства пам’ятний знак цій рослині. Отож тепер перед входом в інститут на високому бетонному стовпі-постаменті красуються кілька скульптурних бульб (автор — архітектор Микола Крижанівський), котрі надихатимуть, як зазначали промовці, науковців і практиків на нові звершення у цій справі.

Стосовно проблем вітчизняного картоплярства, наголосив на конференції заступник міністра аграрної політики Сергій Мельник, то їх останнім часом не поменшало, і більшість з них не нові. Якщо ще 10—15 років тому галузь впроваджувала інтенсивне виробництво продукції на великих площах, зводилися сучасні картоплесховища, дрібну бульбу на заводах переробляли на крохмаль, закуповували чимало нової техніки, виділяли значні суми на селекцію і сортооновлення, то нині про це можемо лише згадувати. Адже сьогодні майже на 98 % площ цю культуру вирощують і забезпечують її валовий збір у приватному секторі.

Нині люди самі вирощують і забезпечують себе другим хлібом. Тому й не дивно, як зауважила на конференції завідувачка лабораторії захисту рослин цього інституту Галина Каражбей, що маємо великі втрати продукції. Зокрема, шість відсотків не добираємо лише через колорадського жука, вісім — від грунтових хвороб, двадцять відсотків під час її збирання та зберігання тощо.

Інститут картоплярства УААН — один з майже двадцяти наукових установ аграрної академії, який цього місяця відзначив своє сорокаріччя. Інститут, як зазначив його директор Анатолій Бондарчук, чимало робить для того, аби поменшало проблем у галузі. Найголовнішим внеском учених, мабуть, можна вважати те, що з 74 сортів бульб, занесених до Державного реєстру рослин країни, 52 — виведено в системі Аграрної академії наук. Виведено такі сорти бульб, котрі відзначаються не тільки високою врожайністю і стійкістю до хвороб, а й добре зберігаються, мають чудові смакові якості. Є й вітчизняні сорти, які можна у нас двічі на рік вирощувати. А картоплю Бородянська рожева, наприклад, два роки тому занесено до каталогу сортів рослин Європейського Союзу. Урожайність сортів Серпанок і Явір торік на окремих ділянках сягла рівня кращих світових — 470 і 474 ц/га відповідно, а середньостиглий сорт Слов’янка в агрофірмі «Київська», що в селі Маковище Макарівського району Київщини, за крапельного зрошення видав понад 1000 ц/га.

Про можливості одного з майбутніх сортів, з яким разом з учасниками конференції довелося познайомитися на дослідному полі Інституту картоплярства, розмовляю з авторитетним ученим, що створив відому у світі свою наукову школу, — завідувачем відділу селекції цієї установи, д. с. н., професором Андрієм Осипчуком.

— Андрію Антоновичу, на дослідній ділянці показали зразки рослин, які розраховані на врожай 700 ц/га. Що це за сорт, а головне — коли його побачимо на полях?

— Це поки що не сорт, а селекційний номер, котрий вирощуємо на площі одна-дві сотки. У ньому використано вісім видів різних рослин, у тім числі й деяких диких. Він справді спроможний порадувати високим урожаєм, бо торік у звичайних умовах, без зрошення, показав такий результат. Але в нас і без нього вже є сорти, котрі дають по 500—600 ц/га. Це — Скарбниця, Поліське джерело, Дорогинь, Звіздар і деякі інші. Отож не треба ждати нових, а працювати з готовими...

Попит на картоплю у світі з кожним роком лише зростатиме. Адже триває наступ глобального потепління, через що нині, за даними ООН, у світі голодує 50 млн. людей. Мабуть, саме тому Генеральна асамблея ООН рік нинішній оголосила роком картоплі. А цілковито задовольнити цей попит можемо і ми. Тим паче, що вигідно в наших широтах вирощувати цю культуру. Особливо за врожайності 130 і більше центнерів з гектара.

Цікавлюся в учасника конференції Миколи Луценка, завідувача одного з 19 опорних пунктів Інституту картоплярства в Україні, — Макарівського, що в селі Королівка на Київщині, наскільки вигідно займатися цією трудоємною культурою. Мова, до речі, про село, середній школі якого «Голос України» свого часу подарував кілька комп’ютерів з допоміжним обладнанням.

— За дванадцять років існування наш опорний пункт, що діє на базі СВК «Росія», — каже Микола Володимирович, — не був у збитках. За цей час ми розмножили і здали у виробництво багато селекційних сортів інституту. Ми також працюємо з кращими зарубіжними фірмами, порівнюємо їхні і наші сорти. Але перевагу віддаємо вітчизняним, бо вони є витривалішими до наших умов і менше вироджуються. А картоплю вирощувати навіть у цей пореформений час не лише вигідно, а дуже вигідно. Якщо її правильно вирощувати і мати врожай 180 ц/га і вище, вона може бути рентабельною на 90—100 відсотків.

— А як у вас із врожаєм і на якій площі вирощуєте?

— Минулого року в нас вийшло по 236 ц/га, а вирощуємо на 100 га, з них селекційне розмноження, тобто первинне насінництво, — на 12 га. Решта — супереліта та еліта для реалізації...

— Столові чи промислові сорти розводите, про які згадували на конференції?

— Такого поняття, як «столові чи промислові» сорти, нині немає, бо вони всі — універсальні. Є сорти картоплі, які придатні і для харчування, і для промислової переробки. Це ті, в яких високий відсоток крохмалю та добрі смакові якості.

— Промислова переробка бульб у нашій країні — це переважно виробництво чіпсів, — додає голова СВК «Росія» Володимир Мережко. — Майже кожен сорт годиться для приготування страв і виробництва чіпсів, хоча для останніх є й окремі сорти...

У Росії й Білорусі в цій справі такі само проблеми, як і в нас. Доктор наук з РФ Віктор Старовойтов зазначив, що росіяни, як і українці, надто багато вживають картоплі і мало переробляють, хоча в Росії удвічі більший валовий збір, аніж у США. Білорусь, для якої картопля є ще більш важливішим другим хлібом, аніж для України, зауважив науковець з цієї країни Іван Колядко, найбільше зусиль і коштів спрямовує на виведення нових сортів бульб, вирощування їх у фінських теплицях та на технічне оснащення галузі.

З критичним аналізом деяких аспектів роботи колективу інституту та конкретними пропозиціями науковцям-картоплярам виступив академік-секретар відділення регіональних центрів УААН Ігор Гринник. З-поміж 14 країн світу, які очолюють список країн—виробників картоплі, зауважив він, за рівнем її врожайності ми займаємо надто скромне місце. Не може задовольняти і те, що колектив інституту працює лише у 2/3 областей України, що немає наукового супроводу з вирощування цієї культури в усіх областях країни. Картоплярство має тут орієнтуватися на зернову галузь, яка використовує в країні понад 200 науково-дослідних полігонів. Досить істотним, на думку академіка-секретаря, є і те, що нічого нового тут ми не дали нашим сусідам — Росії й Білорусі, які використовують переважно два наші сорти бульб — Луговську і Кобзу, виведені ще за радянських часів.

На завершення конференції її учасники прийняли рішення, в якому зосередили увагу науковців і практиків цієї важливої галузі на потребі об’єднання зусиль щодо виконання науково-технічної програми (НТП) «Картоплярство», якою передбачено подолання багатьох проблем. Щоправда, це можна зробити, наголошували учасники конференції, лише за однієї умови: якщо в цьому буде зацікавлена і держава та належним чином вона фінансуватиме галузь.

Київська область.