Протягом своєї майже п’ятдесятирічної історії колгосп імені Леніна Гуляйпільського району був одним із найвідоміших господарств у Запорізькій області. Він славився високими врожаями сільськогосподарських культур та вагомими набутками в тваринництві, тому для його колективу держава не шкодувала нагород.
Тільки орденом Леніна тут відзначено 16 осіб, а бригадирові тракторної бригади Олександру Зачепилу присвоїли почесне звання Героя Соціалістичної Праці. Загалом же орденоносцями стали 64 трудівники, ще 44 хлібороби, тваринники та спеціалісти нагороджені медалями, а сам колгосп був удостоєний ордена Леніна. Та чи не найвищим досягненням жителів Верхньої Терси, Цвіткового, Гіркого і Криничного була упорядкованість і доглянутість їхніх сіл, де на узбіччях заасфальтованих вулиць замість гусячих випасів завжди буяли квіти. Коли і як вони встигали поратися, і досі залишається загадкою, бо в гарячу пору працювали до темряви і без вихідних.
Однак на зламі тисячоліть чорна тінь невдач накрила і цей, здавалося б, благословенний куточок, хоча тодішній голова правління Віктор Шаровський, який недавно відзначив своє 70-річчя, і очолюваний ним колектив трималися з останніх сил. Зокрема, в 1991 році в господарстві отримали один з найвищих за його історію врожай зернових — по 45,4 центнера з гектара. Та це вже були безплідні потуги, бо колгосп, а потім і КСП, розорили як державні, так і створені на їхньому місці комерційні структури. Навіть реорганізація в товариство з обмеженою відповідальністю
«Агро-Континент», після якої справи наче пішли на лад, мало не обернулася банкрутством. І тоді, не чекаючи найгіршого, в серпні 2004 року засновники призначають директором Володимира Щербину, котрий ніколи не працював у сільському господарстві, зате пройшов добру управлінську школу.Тваринництво —галузь
«соціальна»У спорожнілих тваринницьких корпусах залишилися тільки 34 корови та 40 свиноматок, котрих ще не встигли вирізати, а в селах, де люди ніколи не сиділи без діла, майже половина населення стала безробітною. Але й ті, хто ще працював, приречено чекали неминучої біди, бо загалом непоганий врожай танув на очах. Кредитори хотіли отримати свої мільйони гривень негайно, тож на власні потреби залишилося тільки те, що назмітали по засіках.
Бізнес-план, який запропонував Володимир Щербина для обговорення тепер уже своїй команді, багатьом здався мало не фантастичним. І не тому, що в ньому ставилися якісь нереальні завдання, а тому, що навіть досвідчені фахівці втратили віру в сенс селянської праці. Та хоч розбийся в дощечку, хоч до неба насип гори зерна, а все одно тебе обдеруть як липку! Так уже повелося з давніх давен і, на жаль, триває донині, незважаючи на солодкі запевнення політиків та урядовців. З усіх екранів тільки й чути про гостру продовольчу кризу та про те, що в багатьох країнах чекають — не дочекаються українського зерна, а нашого селянина рідна держава знову задурила черговим набором стандартів. І виходить, що за пшеницю з високим вмістом білка, але з вимитою дощами клейковиною, яку потім спритники завантажать у кораблі як продовольчу, вже й 700 гривень не дають. Чи ж можна все передбачити і спланувати, коли щомісяця дорожчає електроенергія, а ціни на техніку, міндобрива, гербіциди та інші матеріально-технічні ресурси щоразу нові?
І все ж, якщо не звертаєш з обраного шляху, колись та дійдеш до задуманих вішок. Так врешті-решт і сталося. Адже за всіх негараздів терсянці зуміли зберегти виробничу базу господарства, не розучилися у своїй більшості нормально працювати. А те, про що говорив їм новий директор, відповідало загальним інтересам. І коли наступного року в
«Агро-Континенті» зібрали на круг по 50,1 центнера зерна, «залатали» боргові дірки та почали відбудовувати тваринницькі корпуси, управлінська команда, а з нею й увесь колектив повірили в те, що найгірші часи вже позаду. Звичайно, простягали ніжки по своєму ліжку, економили, на чому було можна. Хоч поки що і не до зарубіжної техніки та технологій, але й «Дони» на полях ще справно служать, а на молочнотоварній фермі, як у добрі старі часи, є механічне доїння і холодильне обладнання, а головне — є робота і продукція, за яку споживачі розраховуються. Зараз поголів’я вже налічує близько 500 голів великої рогатої худоби, у тому числі 160 корів, та понад 6,5 тисячі свиней. Почали розводити овець, а у відновленому цеху тваринництва трудяться 150 із 270 працівників товариства. Таким показником зайнятості у Запорізькій області можуть похвалитися хіба що декілька великих агрофірм та агропромислових компаній. Але в бізнес-плані «Агро-Континенту» закладена значно вища планка економічного зростання, зокрема поголів’я свиней тут мають довести до 12 тисяч.Це — оптимальна кількість худоби на 6,5 тисячі гектарів орендованих сільгоспугідь, яка дасть змогу вносити достатньо органіки під чорні пари та сповна використати потенціал рільництва для забезпечення високої прибутковості господарювання. Бо поки що тваринництво малорентабельне і відіграє більше соціальну, ніж економічну роль, тому можна зрозуміти керівників, котрі організували виробництво за принципом:
«Зорав — посіяв — зібрав — поклав гроші в кишеню». Таких, на жаль, переважна більшість, і живуть вони одним днем, не думаючи про те, що, коли в селянських родинах матимуть роботу лише чоловіки, це неодмінно призведе до деградації і вимирання сіл.Крім того що тваринництво — галузь
«соціальна», вона ще й дуже вразлива і залежить від врожайних та неврожайних років. Але в «Агро-Континенті» спростували й розхожу тезу про те, що за всі гріхи та прорахунки керівників має розплачуватися худоба. Навіть торік, коли більш як шість місяців не випадало жодної краплі дощу, а від спеки засохли навіть бур’яни, тут не відправили на забій жодної корови чи свиноматки. Для того, щоб зберегти поголів’я, довелося пожертвувати всім зібраним збіжжям, за винятком того, що віддали за оренду паїв. А розплатилися за мірками неврожайного року вельми щедро, видавши по дві тонни зерна та по центнеру насіння соняшнику, бо людям теж треба утримувати живність. Зиму перебивалися за рахунок реалізованого соняшнику і старих запасів, а навесні, здавши на м’ясокомбінат велику партію свиней, отримали майже 4 мільйони гривень доходу. А корови «натиснули» на молоко, дочекавшись соковитих кормів. Тому грошей вистачило б і на те, щоб якийсь «крутий» комбайн купити, і щоб техніку до жнив підготувати та запастися пальним на все літо, але значну їх частину потратили на зовсім інше. Інакше б потім довелося лікті кусати...Інвестиції в майбутнє
Тоді, коли в
«Агро-Континенті» намагалися виборсатися із злиднів, ще в більшу халепу вскочили мешканці сусіднього села Долинка. Однойменне товариство з обмеженою відповідальністю збанкрутувало ще п’ять років тому і його на шматки рвали кредитори. Коли в колективі трохи оговталися від пережитого, Володимир Борисович завів мову з колегами про те, що не може байдуже спостерігати, як гине загалом непогане село. Та й самі долинці вже не раз висловлювали побажання приєднатися до їхнього сільгосппідприємства. Але одна річ — узяти в оренду три з лишком тисячі гектарів, та геть інша — дати роботу людям. Бо техніка і майно ТОВ «Долинка» потрапили під банківську заставу і їх потрібно було ще викупити. Якщо спеціалісти безумовно підтримали директора, то частину механізаторів і особливо пайовиків охопили мітингові настрої. Люди, котрі самі недавно пережили шок, не хотіли більше ризикувати. І тоді, втомившись від безкінечних дискусій, Володимир Щербина вирішив заснувати багатотиражну газету, котра б об’єднала всіх — і старих, і малих. Справді, працювати стало набагато легше, а «Терсянський вісник» тепер з нетерпінням чекають у кожній хаті, до того ж розповсюджується він безплатно.Зрештою питання вирішили позитивно. Хоч як було важко, платежі вносили згідно з графіком. Та в травні, не дочекавшись потенційних покупців, банк виставив на торги під розбирання будинок культури, шкільні їдальню і спортзал, фельдшерсько-акушерський пункт. Звичайно, про соціальну інфраструктуру має турбуватися влада, але що могла вдіяти безгрошова сільрада? Не знайшлося потрібних коштів і в районному бюджеті.
Тепер ці об’єкти перебувають на балансі товариства і утримуються його коштом. Але хіба тільки вони? За півріччя на підтримку соціальної сфери в
«Агро-Континенті» витратили півмільйона гривень, і ніхто не шкодує про ті гроші. По суті — це інвестиції в майбутнє. Будуть села впорядковані й доглянуті, комфортно буде в них жити людям, значить, залишатиметься молодь, не обірветься споконвічний процес селянського буття. Хоча не все так просто. За роки банкрутства господарства різко погіршилася демографічна ситуація в Долинці. І хоча тут у дитсадку утримують двадцятьох малюків, а вісьмом не виповнилося й року, «вимилося» середнє покоління віком від 25 до 40 років, а отже, відроджувати село буде дуже важко. Скільки грошей піде на це, ніхто не порахує, але й матеріальні блага ще нічого не гарантують. Ось недавно коштом товариства газифікували село Гірке, є тут водопровід та заасфальтовані вулиці, чотири рази на день заїжджає господарський автобус, а люди не тримаються...— Це дуже складне питання, — каже верхньотерсянський сільський голова Володимир Застрожніков, — і вирішувати його потрібно в масштабах держави. Але коли чекатимемо з моря погоди, можна все втратити. І ми вдячні керівникам та колективу
«Агро-Континенту» за те, що вони взяли на себе проблеми територіальної громади, тому й села наші такі чисті, освітлені, заквітчані та наповнені дитячими голосами. Серед молоді з’явилося багато здібних спортсменів. А зовсім недавно в нас відкрили першу в районі сімейну амбулаторію. Ось тільки закінчаться жнива, товариство придбає «Славуту», якою лікар Володимир Бут їздитиме на виклики в інші села.Володимир Щербина і його команда
Набутки, яких досяг за останні роки колектив ТОВ
«Агро-Континент», звичайно ж, не манна небесна. Але ті, хто добре знає, яке плачевне становище було тут зовсім недавно, дивуються. Як же так вийшло, що з попередньої управлінської команди Володимир Щербина нікого не поміняв, а ці люди наче переродилися? Невже й справді стали іншими головний агроном Василь Ониськів, головний інженер Володимир Дяченко, начальник цеху механізації Юрій Давиденко, начальник цеху тваринництва Роман Прокопенко, головний бухгалтер Вікторія Чорненко, агрономи Микола та Людмила Яковенки, інженер-будівельник Ігор Сахно, інженер-механік Анатолій Качан, інженер-енергетик Олександр Синенко, завідуючі фермами Іван Бережний, Людмила Бондаренко, обліковець по роботі з пайовиками Валентина Савоста та інші спеціалісти і керівники середньої ланки?— Я давно придивляюся до цього дива і вже дещо збагнув, — поділився сільський голова Володимир Застрожніков. — Мій тезка нікого не гне через коліно і, що називається, дав волю усім керівникам, постійно посилає їх на різні виставки, семінари і навіть у закордонні відрядження. І кожен має звідти щось привезти — чи новий сорт, чи якусь технологію... Але все це перевіряється. Зараз у господарстві проходять випробування шість сортів пшениці та 42 гібриди соняшнику. Тож виходить, що, коли озимина дає на парах за 70 центнерів, не треба округляти очі. А ще в них усе прораховується наперед — до центнера і до гривні з гектара, тому й сівозміна вийшла не агрономічною, а такою собі економічною.
Те, що підмітив сільський голова, бачать й інші трудівники сільгосппідприємства. А коли люди розуміють, що від них хочуть, то й результати зовсім інші.
Запорізька область.
