Останнім часом на шпальтах центральної та регіональної преси дедалі частіше з’являються публікації про факти рейдерського захоплення власності. Їхні автори слушно й аргументовано наголошують, що в рейдерства в Україні істотна кримінальна складова, а головна деструктивна сутність проявляється у підриві економічної безпеки держави, шкоді для міжнародного іміджу та інвестиційної привабливості країни. При цьому йдеться насамперед про діяльність організованих злочинних угруповань, які привласнюють чуже майно шляхом шахрайства з використанням незаконних судових рішень і співучастю корумпованих працівників правоохоронних, контролюючих та інших органів державної влади.

Коли заходить мова про глибинні коріння цього зла, правоохоронці скаржаться на недосконалість кримінального та кримінально-процесуального законодавства, відсутність достатніх повноважень тощо, а представники бізнесових кіл вважають, що це наслідок браку в керівництва країни політичної волі, потрібної для створення якісно нового законодавчого поля, необхідного для цивілізованого розвитку бізнесу. В тому числі, як це має місце у розвинутих демократичних країнах, забезпечення рівноправних, базованих на міцних, перевірених практикою нормах та принципах, відносинах структур різних форм власності.

Наскільки обґрунтовані такі нарікання і претензії? У Верховній Раді України п’ятого скликання було зареєстровано законопроект «Про внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за захоплення підприємств (рейдерство)», автор якого тодішній народний депутат України Ю. Тимошенко. А 5 червня ц. р. урядом подано проект закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за правопорушення на ринку цінних паперів», яким пропонується запровадити адміністративну та кримінальну відповідальність за використання інсайдерської інформації і маніпулювання цінами під час здійснення операцій з цінними паперами і за створення перешкод у доступі до інформації про емітентів цінних паперів, професійних учасників ринку цінних паперів та/або спотворення такої інформації.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 2008 року №686 затверджено склад Міжвідомчої комісії з питань протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств. Як один із її членів хотів би наголосити: це рішучі й послідовні кроки, котрі засвідчують налаштованість уряду на системну й безкомпромісну протидію рейдерству.

Водночас аналіз звернень до нашого профільного комітету та інформації від правоохоронних органів переконує, що в Україні ще немає єдиного розуміння низки ключових понять, необхідного для активного, компетентного і цілеспрямованого ведення цієї боротьби. Одне з них — поняття законного об’єднання підприємств. Тобто такого об’єднання, внаслідок якого власники (акціонери) підприємств, що об’єднуються, здійснюватимуть контроль над усіма чистими активами об’єднаної структури, отримають можливості для подальшого спільного розподілу ризиків і вигод від об’єднання, а також гарантії від протиправного (злочинного) поглинання і захоплення підприємств, тобто від рейдерства.

В Україні злиття та поглинання підприємств часто проводиться з метою не оптимізації їхньої економічної діяльності, а перш за все задля привласнення чужого майна. А, отже, мають безсумнівну кримінальну складову. Ці відверто злочинні дії, поєднані з корупцією у судах та правоохоронних органах, викликають обурення в суспільстві, а відтак потребують принципової і недвозначної правової оцінки.

Із наукових досліджень, аналізу виокремлюється цілий масив незаконних дій, які слід віднести до ознак рейдерства. Це —скуповування акцій у дрібних акціонерів, розголошення даних реєстрів власників акцій, винесення незаконних судових ухвал (рішень) у справах щодо корпоративних конфліктів, порушення з боку органів державної виконавчої служби при виконанні судових ухвал (рішень), свавілля приватних охоронних структур та груп людей, що їх використовують за таких обставин. І, нарешті, силове захоплення спірних підприємств, у тому числі на виконання відповідних судових рішень, акціонерних товариств (у тому числі з державною часткою власності) сторонніми комерційними структурами через міноритарних акціонерів, які діють на їх користь. Типові схеми, за котрими здійснюється рейдерство, вже добре відомі. Є замовник, який «стимулює» відповідними методами появу потрібного йому судового рішення. На це рішення чекає державний виконавець, який вже начебто в законний спосіб, але дуже швидко, у блискавичному режимі готовий його виконати. Нарешті в цьому сприяють йому органи внутрішніх справ, тільки-но він поставить підпис під виконавчим провадженням.

Отже, це ціла низка злочинних діянь, а тому рейдерство необхідно розглядати як окремий вид організованої злочинної діяльності, що передбачає вчинення низки злочинів, пов’язаних спільним умислом на протиправне захоплення чужої власності, поєднане з використанням неправосудних судових рішень та корупції у правоохоронних органах. Це насамперед злочини у сфері господарської діяльності (протидія законній господарській діяльності, доведення до банкрутства, порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів тощо), злочини загально кримінальної спрямованості (шахрайство, грабіж, підробка документів тощо), службові злочини (зловживання владою або службовим становищем, перевищення службових повноважень, хабарництво тощо), злочини проти правосуддя (постановлення завідомо неправосудного рішення, ухвали або постанови, завідоме неправдиве показання тощо), злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян (самоправство, викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження, втручання в діяльність працівника правоохоронного органу, підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів тощо).

Як правило, рейдерське захоплення є добре організованим, продуманим, цілеспрямованим і комплексним заходом, що вимагає від своїх ініціаторів неабиякої винахідливості та фінансових ресурсів. До неодмінних атрибутів злочинної схеми належить, окрім хабарів потрібним людям, підробка документів, застосування фізичного та психологічного насилля.

Що особливо небезпечно, рейдерські напади перетворилися на високоприбутковий бізнес організованих злочинних угруповань. Протиправна діяльність забезпечує їм потужні фінансові ресурси, що дозволяють без проблем оплачувати послуги кваліфікованих юристів, ставити на конвеєр підкуп суддів, працівників правоохоронних та контролюючих органів. Можна без перебільшення сказати, що це живильне середовище для масштабної і дуже важко викорінюваної корупції у структурах державної влади.

Правову та соціальну характеристику рейдерства можна було б ще продовжувати. Але і сказаного, гадаю, досить для висновку: сьогодні це кримінал чи не в найбільш неприхованій жорсткій та брутальній формі. Водночас важко погодитись з тим, що наявна законодавча база обмежує масштаби та вибір інструментарію для боротьби як з окремими проявами цієї суцільної хвороби, так і з системними причинами, що її породжують.

Покарання за більшість протиправних дій, що вчиняються під час рейдерського захоплення, вже передбачено чинним Кримінальним кодексом України. Тобто, ніщо не заважає правоохоронним органам притягати за це до кримінальної відповідальності, навіть за відсутності спеціальної «рейдерської» статті. Були б лише бажання, воля керівників правоохоронних відомств та належна кваліфікація оперативних працівників і слідчих. А ось їх, доводиться констатувати це з прикрістю, бракує. І найточніше дзеркало дистанції між словом і ділом — статистика застосування правоохоронними органами норм Кримінального кодексу України, що стосується зазначених статей, за якими засуджено:

- стаття 206 «Протидія законній господарській діяльності» (2001—2002 рр. — 6 осіб, 2003 р. — 13, 2004 р. — 9, 2005 р. — 8, 2006 р. — 11, 2007 — 0);

- стаття 219 «Доведення до банкрутства» (2001—2002 рр. — 1 особа, 2003 р. — 0, 2004 р.— 1, 2005 р. — 0, 2006 р. — 3, 2007 — 0);

- стаття 223 «Порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів» (2001—2002 рр. — 0, 2003 р. — 0, 2004 р. — 0, 2005 р. — 0, 2006 р. — 0, 2007 р. — 0);

- стаття 375 «Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови» (2001—2002 рр. — 0, 2003 р. — 0, 2004 р.— 0; 2005 р. — 0, 2006 — 1, 2007 р. — 0).

Як кажуть у подібних випадках, коментарі тут зайві. Винен не закон, а ті, хто зобов’язаний застосовувати його для захисту держави та її економіки, відстоювання інтересів людини, трудового колективу, суспільства. Це стосується й органів прокуратури, які недостатньо реагують на порушення в судах вимог Цивільно-процесуального та Господарського процесуального кодексів України, інших законів при розгляді позовів, ініційованих рейдерами. Хіба, наприклад, дії рейдерів на початковій стадії організації незаконного захоплення майна не можуть кваліфікуватися за певних умов (сприяння зустрічі для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності тощо) як створення злочинної організації з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину? Саме це і з певною деталізацією передбачене ст. 255 Кримінального кодексу України.

Щодо ролі в таких конфліктах органів внутрішніх справ, то вони характеризуються такими даними МВС: у 2006 році в місті Києві було зафіксовано 28 рейдерських захоплень, і лише в одному випадку міліції вдалося запобігти силовому захопленню підприємства. За даними громадської організації «Антирейдерський союз підприємців України» протягом останніх 4,5 року в Україні було організовано 2,5 тисячі рейдерських атак. Статистики, в скількох випадках міліція запобігла силовому захопленню підприємств, немає чи її невигідно мати правоохоронним відомствам?

Тут, на думку членів нашого комітету, підкріплену результатами аналізу, даються взнаки недостатня кваліфікація працівників та відсутність належної взаємодії у самій системі МВС (ДСБЕЗ, слідчі, Державна служба охорони тощо), так і з іншими правоохоронними органами — податковою міліцією, підрозділами боротьби з корупцією і організованою злочинністю СБУ.

Вважаємо, що в законодавстві України потрібно закріпити юридичне визначення терміна «рейдерство», його ознак та сутності, що дозволить відмежувати його від правових методів встановлення контролю над суб’єктами підприємництва.

Дуже важливо, на наш погляд, акцентувати увагу на застосуванні кримінально-правових засобів проти рейдерства як системи взаємопов’язаних дій, а саме — проти окремих дій у контексті цієї системи. Це дасть змогу адекватно реагувати вже на перші кроки протиправного захоплення підприємств. І в цій частині чинне кримінальне законодавство України справді потребує вдосконалення. Крізь призму комплексної кримінально-правової охорони корпоративних відносин з урахуванням міжнародного досвіду.

На нашу думку, доцільно запровадити кримінальну відповідальність лише за організацію рейдерського нападу. Особа, котра його організовує, як правило, діє з особливою зухвалістю, розуміючи неможливість повернення ситуації у більшості випадків до початкового стану. Також справедливим було б і посилення кримінальної відповідальності усіх суб’єктів рейдерського нападу.

Такий підхід дасть змогу притягнути до кримінальної відповідальності й суддів — виносячи завідомо неправосудні рішення, вони будуть усвідомлювати, що їхні дії підпадають під ознаки злочинів, передбачених статтями Кримінального кодексу України — 255 «Створення злочинної організації» та 256 «Сприяння учасникам злочинних організацій». Потреба в цьому нагальна: факти втручання суддів у господарську діяльність підприємств при забезпеченні рейдерських захоплень набули масового характеру. Основним підґрунтям реалізації рейдів є саме наявність судових рішень, без яких дії рейдерів однозначно вважалися б протиправними і могли бути швидко припинені правоохоронними органами.

Під кутом зору практичного розв’язання окреслених вище проблем наш комітет планує провести 17 вересня 2008 року слухання на тему: «Удосконалення законодавства та шляхи подолання рейдерства через посилення реагування правоохоронних органів на протиправні дії його організаторів та виконавців».

На слухання запрошуються керівники правоохоронних і судових органів України, правознавці та юристи-практики, представники громадських організацій і засобів масової інформації.

Сподіваємося, що це буде принципова, конструктивна й корисна розмова, зокрема, стосовно відсутності належного реагування правоохоронних органів на протиправні дії організаторів та виконавців рейдерства. В контексті удосконалення чинного законодавства з метою посилення протидії рейдерству комітет рекомендуватиме Верховній Раді України першочергово розглянути урядовий законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за правопорушення на ринку цінних паперів». Крім того, спільно з Міжвідомчою комісією з питань протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств підготуємо законопроект про введення кримінальної відповідальності за організацію рейдерського нападу.

Віктор ШВЕЦЬ,голова Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності.