Інвестиції у будівництво житла — й досі справа ризикована

Кожен завжди прагнув мати свій власний дах над головою. І навіть позахмарні ціни на нерухомість, які панують останнім часом, не дуже відлякують майбутніх покупців. Водночас високі ціни і великий ажіотаж породжують у декого бажання нагріти на цьому руки. До того ж завжди існує фінансовий ризик.

З метою захисту інтересів покупців нового житла держава впроваджує певні схеми, однією з яких є створення фондів фінансування будівництва (ФФБ). Такі фонди з’явилися не так давно і пропагуються як найбільш надійні при купівлі житла в новобудовах. Коротко схему можна представити таким чином. Створюється так званий фонд фінансування будівництва, керує яким управитель. Останній укладає договір із забудовником, який здійснює будівництво житла. Інвестор (покупець) укладає договір про участь у ФФБ з управителем. Цей договір страхується від ризику невиконання. Управитель зобов’язаний захищати інтереси інвестора. Після закінчення будівництва інвестор отримує у власність довгоочікуване житло. Здається, все досить прораховано і безпечно: фонд, страхування. Подібна схема на сьогодні найпоширеніша при купівлі житла в новобудовах.

Однак за порівняно недовгий час існування ФФБ сталося вже кілька неприємних прецедентів. Один із них — затяжне будівництво у 26-му мікрорайоні житлового масиву «Вигурівщина—Троєщина». Запланований час здачі будинків в експлуатацію — четвертий квартал 2005 року (!), проте й досі будинки стоять незакінченими. Договори про участь у ФФБ були оформлені згідно з вимогами законодавства, ризики застраховані, всі документи були в порядку. Зрештою, жодних махінацій на сьогодні не виявлено: квартири продавалися лише один раз, наявні всі дозволи.

Однак...

Житла немає. Будинки недобудовані. Забудовник — у стані банкрутства. Що відбувається з управителем фонду, нам достеменно дізнатися не вдалось, однак подейкують, що він позбавлений ліцензії на здійснення фінансової діяльності. Тобто захищати інтереси інвесторів навіть теоретично не може.

А страхування? — запитаєте. І тут також невизначеність. Проте, по-перше, повернення коштів, сплачених в 2005 році за двокімнатну квартиру, з урахуванням зростання цін на нерухомість, сьогодні дасть можливість придбати хіба що кухню з туалетом. А до того ж страхова компанія теж кудись зникла. Як стверджують деякі інвестори, у місці попереднього перебування її офісу немає, говорять і про позбавлення її ліцензії. Замкнуте коло.

У такій ситуації на захист прав громадян повинна стати держава. І вона стає. Щоправда, дуже кволо і невпевнено (здача будинку затримується майже на три роки, а конкретних рішень досі немає!).

На наш запит до Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації повідомили, що «розірвання угоди між Деснянською районною у м. Києві державної адміністрацією та Забудовником знаходиться на розгляді господарського суду м. Києва». А «забудовника по добудові... буде визначено після господарського суду». Дуже добре! Добудова. Значить інвестори таки отримають довгоочікувані квадратні метри... не менш як через три (!) роки після запланованої дати. Яка оперативність! І то, справа «знаходиться на розгляді». А коли буде рішення — невідомо. Так само невідомо, коли буде визначено нового забудовника і на яких умовах. Про можливе вирішення проблеми нам повідомив один з інвесторів: у будинках передбачено 5 % на соціальне житло, тож можна б завершити будівництво, віддавши його в розпорядження «добудовнику». Проте таке рішення столична влада ніяк не може прийняти: з одного боку — інвестори, забудовник, з другого — квартирна черга з людей, які не можуть купити собі житло.

Ось вам і розрекламована надійність... Та в чому ж винні покупці?

І це ще не все. Дехто намагається на ситуації, що виникла, трохи підзаробити. Сьогодні інвесторам пропонують подавати до суду позов про визнання права власності на об’єкти інвестування (що багато хто уже зробив). Водночас існує договір уступки майнових прав на об’єкти інвестування, відповідно до якого ці права уже передані (!) інвестору і ніким не оспорювалися. Для чого ж робити зайві витрати? Один з інвесторів повідомив, що за вирішення справи на його користь (?) треба сплатити судді всього якихось 600 доларів (американських, звичайно).

Принаймні контроль з боку держави та місцевого самоврядування необхідний, а допомога в таких випадках — чи не єдиний вихід. Ось тільки чому вона така повільна? Схема розроблена, ніби і способи контролю передбачені, однак житла немає. Можливо, треба виконувати закони, оперативно реагувати на ризики, вчасно і ефективно втручатися в ситуацію... Проте на ділі це поки що залишається пустим звуком, а рятування потопаючих залишається справою рук самих потопаючих. А може, це таки комусь потрібно...