Стародавній Канів посідає особливе місце на карті України і в душі кожного українця. Тільки назвеш це місто над Дніпром — і в уяві постане Чернеча гора з могилою Кобзаря, 800-літній Успенський собор, неповторні краєвиди — «Тарасові обрії». Про минуле, сьогоднішнє і прийдешнє «української Мекки» кореспондент «Голосу України» веде бесіду з міським головою Канева Василем КОЛОМІЙЦЕМ.

Рядки з історії

Предтечею Канева ХІІ століття було літописне місто-фортеця Родень, яке височіло на крутій Княжій горі поблизу заплав річок Росі та Росави. Славний Родень, захисник давньоруської держави, загинув, як воїн, у тяжкій боротьбі з жорстокими кочівниками. Перша згадка про Канів припадає на 1078 рік — на час спорудження Всеволодом, великим князем київським, Успенського собору. З ХVІ століття разом з Черкасами та Трахтемировим місто стає колискою українського козацтва. У 1578 році Канів прийняв останки страченого у Львові легендарного гетьмана Івана Підкови. Ще два гетьмани-побратими, фундатори козацького флоту Яків Шах та Самійло Кішка, також поховані на лицарському цвинтарі. У 1648 — 1654 роках Канівський реєстровий полк перебував в авангарді битв під проводом славетного Богдана Хмельницького. З 22 травня 1861 року розпочалася новітня історія древнього міста. Прах видатного сина українського народу Тараса Шевченка, за його заповітом, знайшов свій вічний спочинок на канівській Чернечій горі, яка стала найвищою духовною вершиною України.

— Василю Васильовичу, славна історія, високе призначення Канева бути містом Кобзаря, духовним осердям нації, накладають на нього свій неповторний відбиток. Тривалий час ведуться розмови про надання Каневу особливого статусу — як, приміром, мають його столиця України Київ чи місто Севастополь. Чи є якісь зрушення щодо цього?

— Зовсім мало. Хоча чимало громадських та політичних діячів підтримують цю визначальну ідею. Наприклад, народний депутат України Богдан Губський пропонує фінансування Канева виписати в державному бюджеті окремим рядком. Вважаю це вкрай необхідним і справедливим. З огляду на те, що основні заходи, пов’язані з національним, міжнародним святкуванням у 2014 році 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка, відбуватимуться в Каневі. До цієї дати залишилося менше шести років. Щоб належно впорядкувати, підготувати 26-тисячне місто до врочистостей, до прийняття великої кількості гостей, цього часу вже й замало. Порівняйте: реставрація одного лише Кобзаревого музею на Чернечій горі ведеться чотири роки і досі не завершена...

— Як і «Тарасовий приплав» на Дніпрі біля підніжжя Чернечої гори?

— По суті, реконструкцію павільйону пристані ще не розпочато. Це також додає незручностей великій кількості туристів. Багато хто хотів би прибути з Києва до Канева водним шляхом, щоб із палуби теплохода помилуватися мальовничими берегами, зеленими островами. Така подорож запам’ятовується на все життя.

— Мандрівників завжди цікавить також свідок княжих часів — Успенський собор...

— Ця древня пам’ятка після масштабного оновлення вже приймає прочан. Туристам пропонуємо відвідання ще й двох чудових музеїв, розташованих біля собору: історичного та декоративно-прикладного мистецтва. Працює також музей дитячого письменника Аркадія Гайдара. Велику надію канівчани покладають на створення Шевченківського центру, функціонування якого значно розширило б проведення виставкових, культурно-мистецьких заходів.

— А яка доля довгобуду — величної споруди міського палацу культури?

— Якби вдалося здати в експлуатацію це справді красиве і просторе приміщення, там і розмістився б Шевченківський центр. Із залами для виставок і конференцій, книгозбірнями. Однак через брак коштів утілення цієї ідеї затягується.

— Натомість плануємо побудувати велику Шевченківську бібліотеку в Моринцях...

— Усе це потрібно зважити і не раз. Хоч би як нині намагалися підняти село, на жаль, проти об’єктивних процесів, котрі з кожним роком мінімізують його населення, не впоратися. На мою думку, краще було б не розпорошувати державні кошти, не розпочинати нового будівництва, а завершити те, що готове на 80 відсотків. Маю на увазі майбутній Шевченківський центр у Каневі, де розмістилася б і Тарасова бібліотека. У місті з часу створення у 1939 році літературно-меморіального музею великого Кобзаря виросли два покоління шевченкознавців, хранителів і популяризаторів поетової спадщини, багато творчої, наукової, освітянської інтелігенції. У нас видається унікальний, трьома мовами, літературний часопис «Склянка часу», проводяться симпозіуми скульпторів.

— І пленери художників.

— Так, кожна творча особистість прагне побувати на «святих», за висловом Тараса, канівських горах. Загалом протягом року місто відвідують понад 100 тисяч гостей. У Каневі працюють дві філії університетів, державне училище культури і мистецтв, вище технічне училище, п’ять середніх шкіл і школа-інтернат. Це великий загін дітей, молоді, духовні цінності яких, переконаний, повинні викристалізовуватися в бібліотеці, на художній виставці, на мистецькому фестивалі.

— До речі, про фестивалі. Чи відбудуться цього року знамениті «Фарботони»?

— Неодмінно. Ми пишаємося тим, що саме наше місто засновники фестивалю сучасної класичної музики обрали своєю «столицею». Цього року «Фарботони» зберуться вже вдесяте. На ювілейне свято, яке відбудеться 4 — 8 вересня, ми запрошуємо всіх закоханих у музику, осінь і... в Канів. А у третю неділю вересня — на відзначення 930-річчя з дня заснування древньовічного і молодого Роденя-Канева!

— Гадаю, цим запрошенням скористаються читачі «Голосу України».

— Завжди раді бачити гостей!

Бесіду вела Лідія ТИТАРЕНКО.

На знімку: міський голова Канева Василь Коломієць.

Фото надано прес-службою міськвиконкому.