До Маріуполя мене привів лист, що його надіслали в редакцію працівники невеликого, але досить успішного і знаного в регіоні заводу «Магма». Він спеціалізується на виробництві нестандартного вантажопідйомного, технологічного обладнання та запчастин для металургійних підприємств. Кілька місяців тому над заводом і його колективом навис дамоклів меч: у нього хочуть забрати виробничі площі нібито через незаконність їх продажу колись колишнім власником, а отже, відповідно, й незаконність придбання. Тим часом керівництво «Магми» вважає це абсолютно надуманим приводом, адже приміщення придбано з дотриманням усіх законних норм, до того ж це було чотири роки тому, тож термін оскарження давно минув. Та іншої думки ті, хто націлився на виробництво. Одне слово, закрутилася судова машина, яка не дає спокійно спати ані керівництву, ані трудовому колективові, який можуть позбавити стабільного заробітку і перспектив.

Розвивалися, не обмежуючи інтересів колективу

Колись, іще в далекому 2001 році, групі ініціаторів удалось організувати невеличке виробництво з випуску найпростіших деталей для ремонтних потреб металургійних заводів. Останніх у цьому краї достатньо, тож і продукція «Магми» одразу набула попиту. Спочатку замовлення розміщували на інших підприємствах, а декотрі деталі виробляли в орендованих приміщеннях та на орендованому обладнанні. Згодом викупили в дочірнього підприємства «Приморське АТП № 11483» відкритого акціонерного товариства «Донецькавтотранс» стару непрацюючу мийку, тоді ще кілька приміщень. Щоб договори купівлі-продажу здійснити, як і передбачає закон, попередньо було проведено незалежну експертну оцінку майна, яка й стала підставою для формування ціни та укладення договору купівлі-продажу. Його оформили наприкінці 2004 року. Для підтвердження є всі документи. Зокрема, акти оцінки майна, нотаріально засвідчений договір купівлі-продажу, всі необхідні документи з БТІ тощо. Одне слово, все згідно з законодавством України. Одразу після купівлі довели приміщення до ладу, відремонтували й розмістили верстати.

— Усі ці верстати фактично складені з металобрухту, і лише завдяки високій кваліфікації наших майстрів вони змогли отримати друге життя, — не без гордощів каже заступник голови правління ТОВ «Магма» Олександр Малков. — А скільки в роки невизначеності на підприємствах порізали такого дорогоцінного устаткування на метал! Хоча їм ціни немає, зараз таких не виготовляють. Хіба що можна придбати за кордоном, але зовсім за іншу ціну. Ми ж тоді їздили по підприємствах — шукали, домовлялися, купували і модернізовували.

Завдяки новим верстатам «Магма» почала налагоджувати виробництво вже дещо складніших деталей та комплектувальних. А в міру заробляння грошей активно велося і власне будівництво та купівля нових площ. Вже в 2004 році було збудовано великий двопролітний виробничий цех. Його площа 1000 квадратних метрів. Згодом з’явилися інші. Тож підприємство розширювало свої горизонти. Щось будували, щось купували та облаштовували відповідно до своїх вимог. На сьогодні це замкнений цикл виробництва, який дає змогу виконувати найскладніші замовлення і співпрацювати з велетами металургії, а також з Маріупольським морським портом.

Як вважає керівництво, такий успіх стоїть за дуже розумною та злагодженою працею всього колективу. Зокрема, замовлення вдавалося отримувати ще й тому, що тут пропонували набагато стисліші терміни виконання робіт та нижчі ціни. Одне слово, гнучка цінова політика та правильний маркетинг зробили свою справу. Наголос зробили і на максимальне енергозбереження. А ще величезну роль відіграло те, що всі зароблені кошти йшли не на купівлю дорогих авто абощо, а на модернізацію та поліпшення умов праці людей. Приміром, під час мого перебування, коли надворі стояла спека в 37 градусів, у цеху було досить комфортно — 16—17 градусів. Тож робітники не обливалися потом. Кажуть, однакову температуру тут вдається витримувати і взимку, і влітку. Хто працював на таких виробництвах, розуміє, про що йдеться. Відчувалася рука господаря і в побутових приміщеннях. У кімнаті, де обідають робітники, стоять сучасні мікрохвильові печі. В багатьох приміщеннях металопластикові вікна та двері. Кімнати відпочинку мають усе необхідне, гарні душові кабіни, санвузли. До речі, про останні ніби напівжартома розповідали й робітники. Прийшовши з інших підприємств, вони були приємно здивовані, наскільки тут чисті вбиральні, а головне — завжди є мило, туалетний папір тощо.

Так, почувши про стабільні заробітки та чималі соціальні програми, до першого колективу з 12 осіб почали долучатися нові люди. Нині на «Магмі» трудиться близько 300 осіб.

Токар Олександр Олександрович Констанський уже на пенсії, але працює. Каже, зайва копійка в сім’ї не завадить. Свого часу він трудився на металургійному велеті, але там, каже, люди — гвинтики.

— А тут такого не буває, щоб керівник пройшов і не потиснув руку, не спитав, як справи. Останнім часом на підприємстві також можна взяти кредит, бувають і путівки до санаторію. То хто шукатиме добро від добра? — запитує риторично ветеран і додає, що колектив налаштований рішуче і оборонятиметься до кінця. Він особисто вже перевірив свою мисливську рушницю. Каже — не жартує. Такий настрій у всього колективу. І людей можна зрозуміти. Завдяки тому, що підприємство вчасно сплачує податки та відрахування до всіляких фондів, зокрема і Пенсійного, всі спокійно можуть розраховувати в подальшому на нормальну пенсію.

— А інакше і бути не може, — зазначає голова правління Олександр Стремовський. — По-перше, якби ми платили зарплату в конвертах, навряд чи вдалося б зібрати такі кваліфіковані кадри. А це переважно люди середнього віку, тож питання пенсії для них актуальне.

Людське ставлення та гарні заробітки назвав основним аргументом свого тривалого перебування на «Магмі» і фрезерувальник Володимир Федорчук.

Ще не відсудивши, підприємство виставили на продаж

Шоком для трудового колективу став випадок, коли один із працівників натрапив у Інтернеті на оголошення про продаж... їхнього підприємства. Сталося це на піку розвитку, коли керівництво виношувало плани про розширення виробництва і виведення його на більш новітні технології. Щоправда, тепер, як каже голова товариства Олександр Стремовський, невідомо, чи вдасться все це здійснити. З кінця минулого року підприємство відбивається в судах. З того часу, як у ВАТ «Донецькавтотранс», куди входить Приморське АТП № 11483, яке продало і надало в оренду «Магмі» колись деякі свої приміщення, змінився власник. На «Магмі» дізналися, що ВАТ «Донецькавтотранс» подав до суду позов про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання недійсними договорів оренди. У судовому порядку вимагалося визнати нечинними договори купівлі-продажу нежилих приміщень за номером 1893 від 23.09.2004 року та за номером 2903 від 24.12.2004 року. Мотивували це тим, що їхнє дочірнє підприємство не мало права продавати, оскільки не було власником, а отже, договір нечинний.

— Але ж «Донецькавтотранс» створив дочірнє підприємство. В його статуті сказано, що ДП має право продавати, але зі згоди «Донецькавтотрансу». Таку згоду також було надано, про що свідчить протокол засідання правління. Копії цих документів ми передали до суду, — каже голова товариства Олександр Стремовський. — Тоді позивач подав новий позов — уже про визнання недійсним рішення правління. Та й на цей аргумент є юридична відповідь. Після продажу дочірнє підприємство надало загальним зборам акціонерів свій звіт, і загальні збори затвердили цей звіт та погодилися з продажем. До того ж закон дозволяє позиватися протягом трьох років, а минуло вже чотири.

Ще одне вразливе місце, — кажуть керівники «Магми», — позов подав один із акціонерів, який на момент купівлі-продажу ще ним не був.

Олександр Стремовський також говорить про інші юридично витримані процедури під час купівлі. Зокрема у позові зазначається, що директор ДП «Приморське АТП» В. В. Мелешко незаконно підписав договір купівлі-продажу, а ТОВ «Магма» відповідно незаконно заволоділо чужим майном.

— Це абсолютно не так, — стверджує голова товариства «Магма». — Дозвіл на здійснення продажу з зазначенням ціни тодішньому директорові Валентину Мелешку було видано засіданням правління ВАТ «Донецькавтотранс», про що свідчить витяг із протоколу засідання правління. Ціну було визначено на основі незалежної експертної оцінки. Для проведення процедури купівлі-продажу директорові ДП «Приморське АТП 11483» Валентину Мелешку було видано також нотаріально засвідчені довіреності. Зазначені вище договори було нотаріально оформлено, зареєстровано в БТІ, що цілком відповідає законодавству України.

Здавалось би, підприємці мають усі підстави виграти суд, але хід розвитку подій викликає серйозні сумніви. Позивач, схоже, затягує процес, додаючи до справи якісь нові обставини та нові претензії. Справи намагаються переплести одна з одною, заплутати. Цікаво, а що далі?

— Ми впевнені, — каже заступник голови правління підприємства Олександр Малков, — що підприємство хочуть поставити на коліна і взяти, так би мовити, голими руками. Недавно стало відомо, що нині активно відпрацьовується питання про відкриття кримінальних справ. Та здаватися ніхто не збирається. Підприємців із «Магми» це й підштовхнуло діяти активніше.

— Коли один олігарх з допомогою бандитів та за потурання правоохоронців відбирає в іншого чергове «обленерго», яке вони раніше приватизували «на паях», — це звичайний переділ майна. Але коли в колективу забирають невеличке підприємство, яке створили з нуля, вклавши всі сили, енергію і, зрештою, кошти, — це вже звичайне рейдерство. Саме така форма нині набуває в Україні найбільшого розмаху. Нова хвиля рейдерства — це початок широкого полювання за невеликими, процвітаючими, але беззахисними підприємствами, — каже Олександр Стремовський.

Тож навчені власним гірким досвідом керівники вирішили захищати і себе, і такі самі невеликі колективи. Бо лише разом, вважають, можна протидіяти цій нахабній силі. Для цього й почали створювати громадську організацію «Антирейдерський фронт».

— Якщо допомоги від держави чекати не доводиться, тоді треба об’єднуватись і захищатися разом. Адже найбільша біда малих підприємств у тому, що вони протистоять поодинці. Ми хочемо об’єднати тих, чиї інтереси не захищає ніхто — ні держава, ні суд, ні олігархи. А чесно зароблені кошти віддавати на підкупи й хабарі ми не можемо. Нам з нашими трудовими колективами треба розвивати виробництво. А де взяти гроші пенсіонерові, якщо в нього забирають земельну ділянку? Тож саме таку мету ставить Антирейдерський фронт. Ми хочемо, щоб нас почув Президент, Голова Верховної Ради, Генпрокуратура і керівники силових відомств. На словах усі вони за.

Чи вдасться громадській організації вирости до дієвої структури, покаже час. А поки що підприємство відбивається в судах. Нині відкрито чотири напрямки, за якими діють позивачі. Щоразу, приїжджаючи на засідання до обласного центру за 120 кілометрів, відповідачі з’ясовують, що до справи просять долучити якісь нові обставини, тож процес затягується. І поки що кінця-краю йому не видно.

Київ—Маріуполь—Київ.

На знімку: в одному з цехів заводу.

Фото автора.

P.S. Тим часом у списку країн з найвищим рівнем корупції Україна посідає одне з перших місць. Висока корупція загрожує всій країні, так вважають і міжнародні експерти. Якщо найближчим часом не дати їй відсіч, то довгоочікувані зарубіжні інвестори пройдуть повз нашу країну, а зближення з Західною Європою так і не відбудеться.