Один із помічників у моїй депутатській команді часом повторює за відповідної нагоди: «Життя — це боротьба і праця. Праця — завжди на когось, а боротьба — проти себе самого». Ця сентенція в особливий спосіб спадає мені на думку нині, в дні мого сімдесятиріччя, коли підбиваю деякі проміжні підсумки пройденого життєвого шляху.

На жаль, шкільна педагогіка і відповідна програма навчання не приділяє належної уваги вивченню життєвого досвіду наших великих попередників. Якби ми в шкільні роки мали більше добрих прикладів для наслідування, то, можливо, й наші «кожного своя доля і свій шлях широкий» були б раціональнішими і продуктивнішими.

Бо одна справа — вивчати творчість відомої особистості, а зовсім інше — її біографію, яка завжди є віддзеркаленням творчої лабораторії цієї особи. Адже для нащадків дуже важливо знати, ЯК творив наш герой, ЯК він рухався думкою, ЯК долав зовнішні перешкоди й власні внутрішні сумніви, ЯК вдосконалював себе фізично, духовно і морально, звідки брав сили та ЯК формував свій героїзм.

Щоправда, поза шкільною програмою була бібліотека. Але далеко не в кожній бібліотеці були книжки із серії «ЖЗЛ», а потім, уже в нинішній час, — із серії «Життя славетних». У кожному разі в бібліотеці нашого села Дроздівка на Чернігівщині таких книжок не було.

Тому добрим прикладом для наслідування були мої батьки: батько, котрий закінчив церковно-парафіяльну школу, та неписьменна мати. Попри невисокий рівень освіти, вони були прикладом виняткової працездатності й життєвої мудрості, яка формується у свідомості людей, кожен день сільського життя котрих складається із суцільних обов’язків.

Отож і я — з п’яти років відповідав за випасання гусей, а з семи — корів. Ще й зараз стає не по собі, коли згадаю, як тоді щодня хотілося спати на сході сонця, коли мати мене будила, бо вже пора, бо треба було поратися із домашньою живністю. Отже, почуття обов’язку в мені закладали батьки разом із формуванням характеру, фундаментально, на все життя. За що я їм дуже вдячний.

Власне, почуття обов’язку, усвідомлення обов’язку завжди було тією силою, яка постійно рухала мене вперед, причому, крок за кроком, послідовно, не перестрибуючи через сходинки чи посади.

Починав робітником на ремонті залізничних колій, потім — майстром, далі — інженером, провідним спеціалістом галузі, відповідальним працівником міністерства, науковим співробітником... Піднімався по сходах навчання: технічне училище, інститут, аспірантура, кандидат економічних наук.

А потім — наука і практика ринкової економіки, яку проходив за кордоном, починаючи з самодіяльної торгівлі нехитрим крамом, що його розкладав на газеті на тротуарах польських та югославських міст.

Тому до створення родинної фірми «Транзактор», а потім — науково-виробничої компанії «Ґлобал Юкрейн», яка зареєструвала домен UA і першою в Україні почала надавати інтернет-послуги, ми підійшли вже разом із синами у всеозброєнні особистим досвідом і необхідними навичками.

Тоді ж, у перші роки нашої державної незалежності, визріла необхідність активніше й конкретніше долучитися до участі у формуванні нових організаційних умов суспільного життя.

Починав як член кількох благодійних фондів, допомагав театрам, талановитій молоді, видавав книжки різних авторів, зокрема й твори Левка Лук’яненка, з яким потім їздив по селах Чернігівщини, освітлюючи правдою свідомість моїх земляків, котрі важко розставалися з комуно-більшовицькими міфами.

Отак, несподівано для себе, був утягнутий у повноводу ріку політичної діяльності, бурхлива течія якої логічно привела мене до БЮТ — насправді патріотичної, найпослідовнішої й найсумліннішої політичної сили в Україні.

Як народний депутат України трьох скликань бачу, як багато нам ще треба зробити для очищення України від бруду брехні, корупції, державного криміналітету та від підступності й лицемірства відвертих і прихованих противників нашої державної незалежності, які гальмують розвиток нашої Батьківщини.

Бо, на жаль, ще багато в Україні є таких, котрі, піклуючись лише про себе, стримують підвищення рівня життя наших громадян, наших людей, які потребують допомоги не лише матеріальної, а передусім — у сфері розвитку й удосконалення свідомості, духовності й моралі.

Саме проблеми свідомості, духовності й моралі є предметом роздумів у книжках «Мій головний привілей» (К., вид-во «Фенікс», 2007) та «Крізь призму фактів» (К., вид-во «Фенікс», 2008).

Кілька читацьких конференцій, що відбулися з цього приводу, відгуки багатьох читачів, серед яких — виборці мого округу, а особливо — схвальна реакція вчителів свідчать, що ця праця не була марною, бо посіяні зерна правди і справедливості впали на благодатний ґрунт.

Ці книжки народилися переважно під час моїх численних поїздок Чернігівщиною, де кожна зустріч із земляками підказувала нові теми і створювала унікальні сюжети для публікацій, а також у спілкуванні з багатьма моїми колегами-депутатами, помічниками й просто випадковими співбесідниками.

А тому можу без великого перебільшення вважати моїх читачів співавторами цих книжок. Бо життя — це боротьба і праця. Праця — завжди на когось, а боротьба — проти своєї недосконалості, за торжество правди і справедливості.

Віталій КОРЖ,народний депутат України (фракція БЮТ).

Фото прес-служби депутата.